“Я взяв життя” (за п’єсою І. Карпенка-Карого “Сто тисяч”)
Сюжет п’єси “Сто тисяч” Іван Карпенко-Карий узяв із реального життя: у країні скасували кріпосне право, сили, що дрімали в окремих представниках селянства, звільнилися і знайшли вихід у примноженні достатків, у скуповуванні земель, у нещадній експлуатації селянства. Герасим Калитка, головний герой п’єси “Сто тисяч”, жив у кожному новітньому багатієві. Карпенко-Карий навіть прізвище своєму героєві дав, використавши загальновживане слово “калитка”, що означає торбину для грошей, гаманець. (У першому варіанті п’єси прізвище
Після скасування кріпосного права такі калитки, капшуки рясно розплодилися на нашій землі. Малоосвічені, а то й зовсім неграмотні, вони ціною величезних зусиль створювали свій капітал, підминаючи під себе всіх, хто жив поряд із ними: рідних, близьких, наймитів, кумів. Їхня зажерливість не знала меж. У Герасима Калитки, героя п’єси “Сто тисяч”, думки крутяться навколо одного: як дістати грошей, щоб скупити землі у поміщиків, які швидко розорялися.
Він витягав останні сили не лише з наймитів, а й з членів своєї сім’ї. Його мучило питання, яким
Він позичає кумові гроші під великий відсоток і заставу, хоче одружити сина з донькою багатія Пузиря, забуваючи про дану раніше обіцянку, не віддає зятеві п’ять тисяч доньчиного посагу, навіть наважується на злочин – хоче купити фальшиві гроші. Герой твору Бонавентура, глузуючи з новітніх багатіїв, порівнює їх зі свинями: “Ви візьміть примєр з свині: от вона ходить на подвір’ї – худа, обдріпана, а закинули ви її в саж, стали харчі кращі давать, то вона помалу й отягнеться, а там і сало наростає – так і ви… “
Іван Карпенко-Карий був свідком збагачення таких калиток, які, швидко розбагатівши, залишалися грубими, брутальними. Їхня мова була пересипана великою кількістю слів і словосполучень, так чи інакше пов’язаних із наживою, збагаченням: гроші, карбованці, “капітал”, вексель, банк, відсоток, запродажня запись, купити воли, торгувати, багатіти та ін. Своїх робітників вони називали дармоїдами, мужвою репаною, зверхньо ставилися до науки. Калитка просторікує: “Що там наука?
Забавка дитяча! На біса йому (синові Роману) здалося отак лопотать язиком, як ви оце лопочете, хіба індиків дражнить? Я придивився: як тілько вчений, так і голодрабець; ні землі, ні таки грошей, і таки дурень дурнем”.
Він живе мрією про час, коли його “розіпре грошвою”.
Типовим є і образ Савки, кума Калитки. Він теж мріє розбагатіти і заради грошей готовий свою безсмертну душу запродати чортові.
Були серед співвітчизників і такі, як Бонавентура. Після служби в армії вже тридцять літ у відставці він ходить по світу, морочить людям голови, копає землю, мріючи викопати скарб і розбагатіти. Селяни сміються з копача, а Калитка вірить, що колись Бонавентурі усміхнеться щастя, адже й він сам мріє про гроші, які можна отримати не працею, а шахрайством.
У спогадах сучасників, у науковій літературі про творчість Івана Карпенка-Карого можна знайти не один характерний факт, який свідчить про те, що свої образи письменник брав із реального життя кінця XIX століття. Саме так, як Калитка, багатіли у ті вже далекі часи новоявлені капіталісти-аграрії, так само багатіють і сучасні “нові українці”, які намагаються зловити велику рибу в мутній воді зародження капіталізму в Україні. Реальність зображених подій робить твори І. Карпенка-Карого актуальними і сьогодні.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)