Я хочу правді бути вічним другом і ворогом одвічним злу (Василь Симоненко)

Я хочу правді бути вічним другом і ворогом одвічним злу (Василь Симоненко)

Якщо ти дійсно служиш правді, а не злу –

Чому ж у щирості вбачаєш крамолу?

/ В. Симоненко “Пильному” /

Василь Андрійович Симоненко – великий син України, її геніальний поет. Він умів любити так щиро, так ніжно, так самозречено, як, мабуть, ніхто на землі. Умів він і ненавидіти підлість, сваволю, лицемірство.

Василь Симоненко вимірював людину, її цінність передусім дієвою любов’ю до своєї землі, до рідного народу.

Осуджуючи певне конкретне

зло, поет зазначає про першопричини, які вбачає у невідповідності між словом і ділом.

У вірші “Мій родовід” Василь Симоненко дає гнівну відповідь зневажливому ставленню “пихатих і гордих” вельмож до селянина, який їх годує.

У вірші “Злодій” автор показує спершу зло нібито конкретне: дядько щось там украв на полі, його “екскортували” до сільради і докоряють, як йому не сором красти “у себе”.

Цим віршем поет дає зрозуміти ціну отим демагогічним заявам, адже колгоспне добро внаслідок командно-адміністративних перекручень ніколи не належало колгоспникам, що й підтинало крила економічній

ініціативі, селянській беручкості до роботи і розвивало протилежні нахили.

Нелегко й небезпечно було, є і буде виступати від імені самої історії, сміливо й прямо говорити, таврувати, карати іменем народу. А поет Симоненко цілком свідомо й послідовно йшов на це.

В сонеті “Я” він пише:

Не знаю, ким – дияволом чи Богом

Дано мені покликати сумне:

Любити все прекрасне і земне

І говорити правду всім бульдогам.

За велінням серця Симоненку боліли рани народу рідного, його злиденність, безправ’я, загроза національного відродження. Саме оприлюдненню цих пекучих проблем він і посвятив своє талановите перо, що, звичайно ж, не могло подобатись партійним керівникам. А ще більше не подобалась їм поетова непідкупність, його загострена соціальна чутливість, причетність до суспільно-політичного руху, породженого розвінчуванням злочинів сталінізму.

В Клубі творчої молоді, коли Василь Симоненко прилучився до комісії, котра мала перевірити чутки про масові розстріли в енкаведистських катівнях і відшукати місця потаємних поховань жертв сталінського терору. Разом з Аллою Гірською вони обійшли десятки прикиївських сіл, опитали сотні й сотні тамтешніх жителів, виявили урвища, де, за свідченням селян, більшовики ховали сліди своїх мерзенних злочинів.

Саме за участю Симоненка на основі незаперечних речових доказів для людства були відкриті таємні братські могили жертв сталінізму на Лук’янівському і Васильківському кладовищах у хащах Баківського лісу.

Тяжко жилося поетові такої громадянської мужності. Оті “відгодо вані й сірі”, “демагоги й брехуни” не могли йому подарувати такого нечуваного вільнодумства, простити правду. І не прощали…

На 28-му літі згасла Симоненкові зоря, та навіки залишилися з нами його любов і мука, його радість і гнів, його вогненна поезія. Симоненко сьогодні – символ незнищенності українського духу, символ правди і сумління.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Я хочу правді бути вічним другом і ворогом одвічним злу (Василь Симоненко)