“Як в нації вождя нема, тоді вожді її – поети!” за творчістю Є. Маланюка

Для сучасного українського читача поет Євген Маланюк й досі залишається досить таємничою постаттю. Перш за все, через те, що більшість наших співвітчизників познайомилася з його творчістю зовсім недавно, а також через те, що поезія Є. Маланюка відрізняється глибокою філософією і інтелектуальністю, вона сповнена алегоріями, метафорами і символічними означеннями.

Розмірковуючи над роллю поета в суспільстві, Є. Маланюк виділив два види творчих особистостей – талановиті і геніальні. Ознаки відміни між цими двома видами досить складні,

але в загальних рисах вони виглядають приблизно так: талановитими поет вважав тих митців, які своїми творами формують суспільну думку, а ось геніальні митці піднімаються на значно більші висоти, вони мислять міфологічно, інтуїтивно, впритул наближаючись до виключно релігійного сприйняття краси і мистецтва. Прикладом геніального митця для Є. Маланюка усе життя був Т. Г. Шевченко.

Для справжнього поета талановитий, а тим паче геніальний митець – це людина, яка наближена до статусу Бога, статусу Христа, оскільки тільки він спроможній осягнути вічні істини буття і здатний ними оперувати у своїй видатній творчості.

Але, не зважаючи на творче вивищення, для Є. Маланюка митець повинен буди єдиним зі своїм народом, нероздільним з ним. Він на рівні свідомості повинен всотувати в себе відчуття національної приналежності.

Справжній поет завжди повинен представляти не свою особу, а усю націю, без цього його творчість втратить свій глибинний дух і значення. Є. Маланюк впевнений, що: “інтернаціональним поет може зробитися, але народжується він завжди нацією”.

Таким чином, для Є. Маланюка мистецтво є не тільки виявом суб’єктивного світосприйняття окремого автора, а й виявленням у художньому творі національного духу. І якщо в нації немає вождя, тоді її вождями стають поети. Саме такий підхід автор послідовно реалізує у своїй творчості. У поезіях Є. Маланюка митець – це, перш за все, носій колективної пам’яті і співець народу. Для того, щоб окреслювати роль митця у символічному вигляді, він досить часто використовує такі означення, як “майстер” і навіть “ремісний”, які, на мій погляд, виражають високий рівень поетичного мислення автора:

“Ось вічність, ось – крізь хмар прозорі пасма…

Мою гортань стискає холодна спазма:

Стає майстром вчорашній ремісник”.

У світосприйнятті цього незвичайного поета процес художньої творчості асоціюється с важким і виснажливим процесом жнив, а Муза виступає в образі в’язальниці снопів:

“Все жну жита непоборимий,

Від поту праці вже сліпий,

І Муза перевеслом рим

Ось в’яже строф моїх снопи”.

Приблизно в такому ж контексті Є Маланюк описує й поетичне слово – зерно, яке повинне впасти у плодючий грунт, але перед цим від кожної такої зернини потрібно відділити порожній кукіль:

“Та не помре земля повік:

Під засів панахид осінніх

Прокинеться життя в насінні,

Яке посіяв Чоловік”.

На думку поета, митець відіграє надзвичайно важливу роль у будь-якому суспільстві і несе перед ним величезну відповідальність. Для осмислення цієї ролі Є. Маланюк у своїх поезіях використовує образи шестикрила, Мойсея, апостола, Предтечі і Месії, які підкреслюють драматизм проблеми і носять філософський характер:

“А я мушу не зморено – просто –

Смолоскипом Тобі Одній,

Я – кривавих шляхів апостол –

В голубі невечірні дні”.

Коли Є. Маланюк писав: “Геній поневоленої нації завжди є скаліченим Прометеєм”, поет мав на увазі й себе самого. Адже йому доводиться страждати через усвідомлення своєї відокремленості від нації і пригнобленості своїх співвітчизників. Мабуть, саме тому ліричний герой Є. Маланюка неприйнятий суспільством, якому намагається служити, він самотній і занадто драматично сприймає дійсність:

“Все протинає зір. Гірка і марна втіха –

Все бачити і чути і в людях, і в речах,

Іти крізь галас дня, крізь хаос сліз і сміху,

І слухати самоту в безрадісних ночах”.

Однак, навіть неприйнятий своєю нацією, він не здатний віддатися служити чистому мистецтву і зрадити свій народ, не здатний зосередитися виключно на творчості. У якийсь час Є. Маланюк у своїй творчості досягає тієї трагічної межі, яка подібна розп’яттю Христа і повній самовіддачі:

“На хресті слова розіп’ятий

Цвяхами літер,

Один…”

Наряду з цими філософськими проблемами у своїй творчості поет продовжує характерні для української класичної літератури мотиви боротьбі зі злом за допомогою поетичного слова, яке використовується як зброя і створює образ поета-борця:

“І зло бушує, як повінь,

І зло поглинає світ…

Поможи мені лезом любові

Виконати заповіт”.

У творчості Є. Маланюка останніх років ліричного героя все частіше заступає образ філософа, який займається пошуками сенсу життя:

“Я зраджую самого себе

– для Тебе, для Тебе.

Бачиш, пишу вже не ямбом побідним,

Ямбом юнацтва.

Нема навіть ритму, ні рими,

Бо серце вже втратило ритм

І не зазнає

Консонансу рими”.

Тема ролі митця і мистецтва у суспільстві є провідними у творчості Є. Маланюка і в значній мірі проявляє процес самоусвідомлення та творчого розвитку поета.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

“Як в нації вождя нема, тоді вожді її – поети!” за творчістю Є. Маланюка