Як вплинуло прийняття християнства на Русі на розвиток її освіти, літератури, культури?
Християнство як вчення, як ідеологічна система, як релігія запроваджене на Русі 988 року за часів князювання Володимира Святославовича, його прийняття було закономірним для тогочасного розвитку давньоруського суспільства, підготовленим усім ходом історії та об’єктивними потребами доби. Язичництво становило собою ідеологію первісного суспільства, Русь же наприкінці X ст. була суспільством класово розшарованим, антагоністичним. Вона потребувала релігії, яка б об’єднала всі давньоруські племена.
З іншого боку, релігії, яка б підтримувала
Таким же значним за своїм змістом було й зовнішньополітичне значення прийняття християнства. На час хрещення Русі провідну роль у Європі відігравали християнські держави, які виявляли явну погорду до поганських племен. Отже, щоб увійти в коло європейських народів, закріпити за собою місце в міжнародній політичній структурі і налагодити взаємовигідні, рівноправні стосунки з християнськими
З історичних фактів відомо, що запровадження християнства не починає собою літочислення давньоруської цивілізації. І до 988 року розвивалися градобудівництво, прикладне та образотворче мистецтво, музика, філософія, усна словесність і писемність. Так, зокрема, про існування писемності в дохристиянський період свідчать договори Русі з греками 911 і 944 pp., писані руською мовою, тексти яких подає “Повість минулих літ”. Однак прийняття християнства поглибило культурно-просвітницькі процеси, благотворно вплинуло на розвиток духовності всього давньоруського суспільства.
Християнство формувалося не як регіональна, а як світова релігія, що відігравала роль стимулюючого фактора міжнародного і міждержавного культурного спілкування. Отже, Русь, прийнявши християнство, змогла наблизитися до надбань європейської культури, тим самим поглиблюючи і розвиваючи свою власну. І. Франко справедливо зазначав, що національну літературу як складову частину національної культури формують два складники: “місцева різнорідність і замісцеві, привозні, міжнародні, отже, для різних народів спільні елементи… Кожна національна література – це в більшій або в меншій мірі органічний виплід свого місцевого, оригінального і своєрідного, з привозним, чужим із довговікових міжнародних зносин”.
На час християнізації давньоруська держава мала політичні та культурні зв’язки з багатьма європейськими країнами. Але найглибшими і найінтенсивнішими вони були з тими, які послуговувалися (кожна своїм) слов’янським письмом, тобто місцевою мовою (і де ця мова була мовою культу), бо саме такою країною була Київська Русь. Тому, скажімо, з сусідньою Польщею культурні зв’язки у цей час були обмеженими.
Ця держава прийняла хрещення від латинського церковного центру, а тому латинська мова була мовою богослужіння, політики й культури, а роль слов’янської мови – мінімальною. З країнами, в які християнство прийшло з центру Візантійської держави – Константинополя, Русь підтримувала тісні політичні та культурні контакти.
Історична наука оперує численними фактами, які засвідчують багатогранність візантійського впливу на розвиток давньоруського суспільства. Але якщо, скажімо, на розвиток права, церковної архітектури, малярства, музики цей вплив був безпосереднім, то на освіту і письменство – через посередництво слов’яномовної Болгарії, оскільки руське суспільство грецької мови не знало. А давньоболгарська мова для тогочасної Русі в цілому була зрозумілою.
Найінтенсивніше засвоєння давньоруським суспільством візантійської і болгарської літературно-культурної спадщини відбувалося у X-XI ст. Із запровадженням князем Володимиром шкільної освіти й активним храмобудуванням постала нагальна потреба у християнській церковній і учительно-проповідницькій літературі. Ввозилося передусім те, що було необхідне для практичних потреб, нового християнського культу. У болгарських перекладах на Русь прийшли основоположні зразки християнської літератури і, звісно, передусім санкціоновані церквою: біблійні, богослужбові, проповідницькі, агіографічні. їх не тільки бережно зберігали, а й переписували, тобто їх літературна доля продовжувалася на новому суспільно-історичному та культурному грунті. Найактивніше, звичайно, використовували біблійні тексти, перекладені з грецької мови болгарськими вченими-просвітителями Кирилом і Мефодієм та їхніми учнями. Книга релігійних пісень Псалтир, “Остромирове євангеліє”, “Учительне євангеліє”, “Азбучна молитва” – це ті тексти, якими щодня послуговувалися служителі церкви.
Великою увагою користувалися також перекладні тексти учительно-проповідницького спрямування, авторами яких були “отці церкви”, відомі ідеологи християнства Іоанн Златоуст, Григорій Богослов та інші. Широко проникала на Русь із Болгарії перекладна агіографічна література – так звані “житія святих”, найбільшою популярністю з-поміж яких користувалося житіє Олексія – “чоловіка божого”. Цей запозичений сюжет про ідеального християнина став пізніше розроблятися в українській духовній пісні, а також у шкільній драмі та поезії XVII-XVIII ст.
Окрім канонічних, освячених церквою текстів літературних та проповідницьких жанрів, на Русь із Болгарії прийшло і чимало апокрифів – творів на теми Старого й Нового заповіту, що доповнювали та уточнювали Святе письмо. Найпопулярнішими були апокрифи про апостолів Петра і Павла, про пророків Іллю та Мойсея, “Ходіння Богородиці по муках”. Останній з його високопоетичним образом Святої матері як матері-страдниці належав до найактивніше розроблюваних не тільки духовною, а й світською літературною традицією, зокрема Т. Шевченком у поемі “Марія”.
Ймовірно, що, крім церковних книг, через Болгарію на Русь потрапили й пам’ятки історичного змісту. У них викладалася історія Вавилона, Єгипту, Греції, Риму, Візантії, дохристиянська і християнська міфологія, частково історія римської та візантійської культури. Перекладні хронографи знайомили давньоруського читача із всесвітньою історією, спонукали до роздумів про своєрідність Русі, її долі в загальносвітовій родині народів. їх також враховували при створенні зразків вітчизняної історіографії, зокрема “Повісті минулих літ”.
Проте руські літописи, запозичивши певною мірою манеру викладу й багато цікавих матеріалів, не копіювали хронографи і були не реєстром, зводом коротких записів, а розлогими, детальними творами.
Засвоєння чужого культурного досвіду у X-XI ст. свідчило не про відсутність свого власного, а, навпаки, про високу культуру давньоруського суспільства, адже перекладна література могла з’явитися лише на грунті розвиненого власного письменства. Свідченням цього є те, що уже в першій половині XI ст. русичі стали звертатися до візантійської культурної спадщини безпосередньо і самостійно. Князь Ярослав, як і його батько, великий князь Володимир, дбав про розвиток освіти, за що в народі був названий Мудрим.
Літопис оповідає, що сам князь читав книги “днями і ночами”, збирав “писців”, тобто копіїстів і письменників, доручаючи їм у спеціально відведених приміщеннях – скрипторіях переписувати книги і перекладати з грецької мови. Він зібрав у храмі святої Софії велику бібліотеку, названу Ярославовою. Частину цієї бібліотеки як весільний посаг повезла з собою до Франції його дочка княжна Анна.
На сьогодні з неї залишилася лише одна книга, відома серед істориків і мовознавців як Реймське євангеліє. Аналіз лінгвістичних особливостей цієї пам’ятки дає підстави вважати, що вона створена на Русі у першій половині XI ст. На Реймському євангелії королі Франції присягали при коронуванні. Цікаво, що культурно-освітній рівень Анни Ярославни тогочасне французьке суспільство оцінило надзвичайно високо: їй було дозволено ставити свій підпис на документах державної ваги. Чітко виведені нею знайомим “уставом” літери стояли поруч з хрестиками неписьменних королівських чиновників, придворних і самого короля Генріха І. Анна знала латинь – офіційну мову того часу, якою писали й розмовляли в Західній Європі освічені верстви суспільства.
Вже навіть ці поодинокі факти засвідчують, що в XI ст. Київська Русь була не тільки за територією найбільшою державою Європи, а й у культурному плані являла собою одну із найрозвиненіших держав.
У XII – на початку XIII ст. освіта й культура Київської Русі досягли такого рівня, що не лише розвивалися самостійно, а й справляли вплив на розвиток балканських, зокрема південнослов’янських, культур. У пам’ятках руського письменства цього періоду зникають болгаризми, тобто переклади з візантійських пам’яток здійснюються безпосередньо, а не через посередництво болгарської мови. Тепер вже самі болгарські пам’ятки включають елементи руської мови. Починаючи з XII ст., на Балканах поширюються не тільки руські переклади з грецької, а й оригінальні пам’ятки, насамперед “житія”. Показовим у цьому плані є сербський список “Житія Феодосія Печерського” Нестора-літописця (XII ст.), що містить чимало болгарських рис як у мові, так і в графічному оформленні.
Отже, руська пам’ятка через Болгарію прийшла на Балкани. І такий приклад непоодинокий. Він показує, наскільки важливо для вивчення руської культури і писемності враховувати її зв’язки з різними країнами. Процеси “приживлення” на давньоруському грунті пам’яток візантійської та давньоболгарської літератури сприяли засвоєнню нових ідей, розширенню світоглядного й естетичного кругозору та розвитку оригінальної творчості місцевою мовою.





Related posts:
- Розвиток культури Київської Русі Суспільним ладом східних слов’ян був общинно-родовий лад, який уже в VІ-VIII століттях почав трансформуватися у феодальні відносини. У IX столітті новий суспільний лад стає панівним, до того ж постійна боротьба з Візантією і кочівниками вимагала формування сильної об’єднаної держави, яка б могла протистояти загарбникам. У цих умовах у другій половині IX – на початку X […]...
- Розвиток літератури, освіти та науки в Україні у 20-30-х рр. ХХ ст (залікова робота) Робота До диференційованого заліку На тему: “Розвиток літератури, освіти та науки в Україні у 20-30-х рр. ХХ ст.” Ніде так не виявлялися ці свіжі настрої, як у літературі. Марксистські письменники пропагували думку, згідно з якою для здійснення своїх завдань революція, крім суспільно-політичної сфери, повинна сягнути і в область культури. Тобто буржуазне мистецтво і мислення минулого […]...
- Розвиток літератури, освіти та науки у 20-30-х роках ХХ ст РЕФЕРАТ На тему: “Розвиток літератури, освіти та науки у 20-30-х роках ХХ ст.” На початку XX ст., в період імперіалізму, У зв’язку з дальшим зростанням потреби і в письменних людях і спеціалістах, а також під впливом революційного руху мережа навчальних закладів і учнів та студентів у них збільшувалися. У 1914/15 навчальному році на Україні налічувалося […]...
- Розвиток української культури та літератури у XIV-XVI ст Незважаючи на те, що історичні умови згубно впливали на стан і розвиток української культури, мистецтво та наука продовжували набирати силу. У живописі поряд з релігійними дедалі більше стають помітними світські мотиви й образи, розвивається архітектура: будуються дерев’яні і кам’яні ратуші, замки і розбудовуються міста. Певного розвитку Україна досягла і в науці (філософії, мовознавстві, математиці, астрономії, […]...
- Розвиток культури і літератури м. Рогатина РОБОТА До диференційованого заліку На тему: “Розвиток культури І літератури м. Рогатина” Опільський край – одне з найкращих місць на Україні. Приваблює тут усе: гористий ландшафт, лісові масиви, пишнотравні луки і заплавах Гнилої Липи. І очевидно, грунти, найродючіщі в наших околицях. Площа Рогатина становить 15 квадратних кілометрів. Місто перетинається річкою Гнило Липою, потічком Бабинка. Місто […]...
- Поширення грамотності й поява літератури на Русі Культура Древньої Русі відбулася від культур місцевих східнослов’янських племен. У теж час, не дивлячись на її слов’янську спрямованість, російська культура активно розвивала контакти із закордонними культурами, у першу чергу з Візантією, Болгарією, країнами Центральної Європи, Скандинавією, Хазарським каганатом і арабським Сходом. Культура Древньої Русі розвивалася настільки стрімко, що вже до XI в. досягла досить високого […]...
- Світове значення візантійської культури та її вплив на культуру Київської Русі Світове значення візантійської культури важко переоцінити. Саме Візантія зберегла протягом Середньовіччя греко-римську культурну основу і вже цим підготувала розвиток гуманізму епохи Ренесансу. І хоча в ХІ ст. християнська церква розпалася на західну – римсько-католицьку і Східну – греко-православну (1054 р.), і Візантія належала до Східної зони, саме візантійська культура мала великий вплив не тільки на […]...
- Перехід від язичництва до християнства – регрес чи прогрес? Масовий перехід українців до християнства стався за часів Володимира Великого в 988 році. Насправді ж звертатись до цієї релігії наші пращури почали ще за кілька десятиліть до дати прийняття християнства Руссю. Що ж було в Київській Русі до прийняття православ’я? Наші предки були язичниками. Вони вірили в багатьох богів. Найголовнішим з них був Перун-громовержець. Усім […]...
- Вплив творчості Шевченка на розвиток української літератури, мистецтва, духовної культури Вплив творчості Шевченка на розвиток української літератури, мистецтва, духовної культури Великий український письменник, людина з незвичайною, тяжкою долею, з світовою славою поета-правдолюбця – це Тарас Шевченко. Його думки зрозумілі усім пригнобленим, усім тим, хто хоче вільного, радісного і щасливого життя. Чому ж поезія Шевченка має не тільки національне, але і світове значення? Творчість поета-демократа у […]...
- Розвиток культури Київська Русь Київська Русь Розвиток культури Першими книгами, що писалися від руки на пергаменті, були Євангеліє та Псалтир. Найдавніша книга, яка дійшла до наших часів, – це “Остромировае Євангеліє” (1056-1057 рр.). Це Євангеліє було написане уставом: кожна буква промальовувалася пензлем окремо від іншої спеціальною фарбою; початкові букви на сторінках були намальовані особливо великими і яскравими, а сторінки […]...
- “Повість минулих літ” у контексті культури Древньої Русі Особливості давньоруської літератури Особливістю давньоруської літератури є рукописний характер її побутування й поширення. При цьому те або інший добуток існувало не у вигляді окремого, самостійного рукопису, a входило до складу різних збірників, що переслідували певні практичні цілі. “Усе, що служить не заради користі, а заради прикраси, підлягає обвинуваченню в суєтності”. Ці слова Василя Великого багато […]...
- “Геній християнства” Шатобріана Першим масштабним виявом названого перелому став трактат “Геній християнства”, що з’явився 1802 р. Цей твір вийшов після його повернення на батьківщину у 1800 p., але він був задуманий і в основному написаний ще в Лондоні, в ньому відбилося не тільки згадуване навернення автора, а й рух ідей серед французької еміг-рації. На рубежі XІX ст., зокрема, […]...
- “Розвиток Інтернету в найближчі роки докорінно змінить систему освіти” Не з чуток знаю, що сьогодні класична або академічна система освіти переживає кризу. Фактично диплом – це документ, так звана “корочка”, і все! Причому різниця тільки в тому, що купив ти цю корочку і не витратив 5-6 років свого життя на вуз, або протягом цих 5-6 років купував контрольні, курсові, заліки, іспити… Як правило, є […]...
- Історія Київської Русі у “Велесовій книзі” Історія Київської Русі у “Велесовій книзі” І. “Велесова книга” – найдавніший літопис праукраїнців. (52 дубових дощечок вміщують 72 тексти з історії наших пращурів з ІІ століття до нашої ери до початку ІX століття, коли виникла Київська Русь.) ІІ. Історична цінність “Велесової книги”. 1. “Велесова книга” – пам’ятка-захист віри наших предків. (Заклик захищати стародавні духовні святині […]...
- Розвиток культури XIV-XVI століть Розвиток культури XIV-XVI століть Незважаючи на те, що історичні умови згубно впливали на стан і розвиток української культури, мистецтво та наука продовжували набирати силу. У живописі поряд з релігійними дедалі більше стають помітними світські мотиви й образи, розвивається архітектура: будуються дерев’яні і кам’яні ратуші, замки і розбудовуються міста. Певного розвитку Україна досягла і в науці […]...
- Розвиток літератури: Чому переклад Біблії називається синодальним? Синодальний переклад Біблії на російську мову – це переклад, схвалена російською православною церквою й прийнятий у якості офіційно визнаного російського тексту Біблії. Синодальний переклад має авторитет також у прихильників християнських сект православного походження. На Русь Біблія прийшла разом із християнством. Переклад її на старослов’янську мову був виконаний із грецької мови по ізводу Септуагинти (від лат. […]...
- Розвиток віршованої літератури Розвиток віршованої літератури Поряд із численними творами полемічної літератури починає зароджуватися віршована література і драматургія. Спроби застосувати до української мови метричну систему віршування, побудовану на чергуванні коротких і довгих складів слова (за античними зразками), виявилися невдалими, тому віршування починається під впливом усної народної творчості, вірші пишуться нерівноскладові, і від прози відрізняються лише заримованими закінченнями окремих […]...
- Розвиток української культури в другій половині ХХ ст РЕФЕРАТ До диференційованого заліку На тему: Розвиток Української культури В другій половині ХХ ст. План 1. Десталінізація. 2. Літературне оновлення 60-х років. Намагання нового кремлівського керівництва дістати ширшу підтримку неросійських народів, і особливо українців, були частиною великого плану реформ. У 1954р. з метою відзначення російсько-українського партнерства по всьому Радянському Союзу з надзвичайною помпезністю були проведені […]...
- Розвиток української культури у XVІ-XVІІI ст У першій половині XV століття на західноукраїнських землях починають з’являтися братства – церковно-освітні товариства міщан, які потім поширилися на всю Україну. Найактивнішими були братства, засновані у Львові, Луцьку, Острозі та Києві. Діяльність братств включала організацію освітніх закладів, народних книгозбірень, книгодрукування. Також братства розшукували старі літописи і займалися зберіганням пам’яток історії та культури, викупом українських бранців […]...
- Загальна характеристика розвитку культури та літератури XIX ст., стильове розмаїття літератури. Реалізм як напрям у світовій літературі УСІ УРОКИ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ 10 КЛАС I семестр 1. ВСТУП. ІЗ ЛІТЕРАТУРИ РЕАЛІЗМУ ВСТУП УРОК № 2 Тема. Розквіт реалістичної літератури та її роль у культурному й суспільному житті XIX ст.; зв’язок із розвитком природничих наук. Видатні майстри соціальної прози: Стендаль, О. де Бальзак, Г. Флобер, Ч. Діккенс, Г. Джеймс, Ф. Достоєвський, Л. Толстой, А. […]...