“Яким вимальовується в поезії Є. Плужника образ його часу?”
Ім’я українського поета Євгена Плужника відомо далеко не всім нашим співвітчизникам. Це тому, що він порівняно недовго займався літературною діяльністю і працював над своїми творами усього 12 років, а також тому, що весь його творчий спадок складається усього з двох збірок поезій – книги “Дні”, яка вийшла у 1926 році, і збірки “Рання осінь”, яку було надруковано у 1927 році. До того ж, майже сімдесят років ім’я Євгена Плужника зовсім не згадувалося, адже його вірші були негласно заборонені Радянською владою.
Лише після здобуття
Свою творчу діяльність Євген Плужник починав у період занепаду в літературному та суспільному житті країни, до того ж туберкульоз, важка спадкова хвороба, ніяк не настроювала поета на оптимістичний лад. Через усе це і витворився
Перші вірші Євгена Плужника з’явилися у журналі “Глобус” та газеті “Більшовик” у 1923 році. Поезії були підписані творчим псевдонімом “Кантемирянин”. Це були вірші про дружбу робітників і селян, про гірників Рура та про свято Великого Жовтня. А вже через три роки, у 1926 році побачила світ перша книга поета під назвою “Дні”, про яку багато писалося в пресі і говорилося у творчих колах.
Ця збірка відкривалася промовистим епіграфом з вірша П. Тичини: “Як страшно! Людське серце до краю обідніло”. Одразу після епіграфу йшов вірш Євгена Плужника, який був своєрідним творчим кредо поета. У цій поезії бриніла надія і віра у те, що майбутнє українського народу буде сповнене щастям, працею і коханням:
“Я знаю:
Перекують на рала мечі.
І буде родюча земля –
Не ця.
І будуть одні ключі
Одмикати усі серця”.
Та при всьому цьому оптимізмі у коротких віршах збірки “Дні” було багато сумних образів і трагічних картин, сповнених болю і надриву. Наприклад, був вірш про те, як українські селяни гинули в революцію, і при тому поет не робив ніякого уточнення, за кого саме вони віддавали своє життя. У поезіях з цієї книги відбився і суспільний настрій щодо суперечливої політики НЕПу, і власні спостереження та настрої поета, який хворів і чекав на майбутнє без особливого ентузіазму. Саме у такому дусі Євген Плужник створив свою поему “Галілей”.
За настроєм цей твір можна порівняти з поемою видатного українського поета М. Рильського “Крізь бурю і сніг”. Цікаво, але, не зважаючи на увесь трагізм віршів і поеми, скрізь сумні картини все ж таки пробивається віра в краще майбутнє:
“Та знаю, вірю – через дні і муку
Ось підпереже землю мить така,
І над базаром стисне мрійну руку
Упевнена долонь робітника”.
Особливе місце у творчості Євгена Плужника займає друга його поема під назвою “Канів”. Це наскрізь філософський, пронизаний думкою твір. У поемі автор в оптимістичному дусі малює реальні картини тогочасного і майбутнього життя. За об’ємністю погляду на світ і людей, за філософськими обріями поема “Канів” далеко перевищує середній рівень тогочасної поетичної творчості.
Скоріш усього, саме тому вона і залишилася майже непоміченою критиками і глядачами. У поемі було змальовано долю післяреволюційного села і загалом усієї країни, а водночас з цим кидається погляд у найближче майбутнє. Заявляючи про те, що життя все-таки міняє форми, що йде боротьба нового зі старим, поет не забув згадати і про реальні зміни:
“А вже й Дніпро не той…
Вже і пороги
Ось-ось одягнуть в крицю та граніт…”.
Друга збірка віршів “Рання осінь” відрізняється від першої книги своїм настроєм. В ній менше мотивів жертовності і трагізму. Здебільшого у другу збірку увійшли короткі вірші-роздуми, метою яких став пошук вірної позиції і певного спокою у житті.
Частіше усього це була позиція відлюдника і самітника, хворої людини, яка мала багато часу на міркування, а практично майже не діяла. Без сумніву, ніхто з наших сучасників не прийме такої позиції поета. Але в збірці “Рання осінь” можна знайти й іскри справжньої поезії, які зможуть оцінити найтонші знавці літератури. Євген Плужник ніколи не був ворожий до Радянської влади, а його побоювання щодо приниження індивідуальності не мали під собою грунту. У своїх найкращих віршах він доводить те, що розуміє свою неправоту:
“Нехай комусь судився довший
Шлях до останньої межі,
Свій коротенький перейшовши,
Не нарікатиму, – я жив!”.
Час був такий, що усіх кликав до діянь. Не залишився у стороні і Євген Плужник. Не зважаючи на свою малорухомість, поет дуже багато зробив за своє коротке життя. Після виходу другої книги він вже майже не вертався до віршів, а написав три п’єси і роман “Недуга”.
Перша написана Плужником п’єса “Професор Сухораб”, яка була створена у 1928 році, автор розповідає про перехід кращих представників імперської інтелігенції на бік Радянської влади та їх боротьбу проти зашкарублості міщанського оточення. Ця п’єса висвітила Євгена Плужника як одного з найактивніших супротивників міщанства, зокрема у Києві. Викриттю цього оточення автор присвятив свою другу п’єсу – “У дворі на передмісті”, написану у 1929 році. А третя п’єса поета, письменника і драматурга Євгена Плужника розкриває гострий конфлікт двох протилежних ідеологій в одній родині. Ця п’єса, яка мала назву “Змова в Києві”, до нашого часу, на жаль, не збереглася.
Не менший жаль визиває і той факт, що читачі не побачили і третю збірку віршів “Рівновага”, яка була готова до друку у 1933 році, але так і не вийшла у світ. Але її рукописи збереглися, завдяки чому основні вірші з цієї збірки були надруковані у книзі “Вибрані поезії”.
Євген Плужник був справжнім сином свого часу. Попри усі перешкоди він прагнув до осягнення мудрості віку. Дуже шкода, що передчасна смерть цієї талановитої людини спинила її на “повороті до мети”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)