“Якщо зірки засвічують – виходить – це комусь треба?” (За поезією В. Маяковського)

Якщо доба народжує великих поетів, то це потрібно суспільству. За “срібної доби” у Росії з’явилося багато талановитих поетів, як тих срібних зірок на темному небосхилі.

Серед багатьох літературних напрямів початку XX ст. найближчим для В. Маяковського виявився футуризм. Футуризмові, як вважали його прибічники, належало майбутнє російської поезії. Поезія, що існувала поза межами цього напряму, піддавалася критиці. Особливо войовниче футуристи були налаштовані проти символістів.

Це такий прояв самобутності поетичного життя

Росії тієї доби. Якщо в інших країнах різні літературні напрями і течії мирно співіснували або хоча б розвивалися паралельно, в Росії велася така собі поетична боротьба за головну роль у поетичному процесі. Ця боротьба була позначена не лише досягненням творчих перемог, а й виданням усіляких маніфестів, котрі з часом виглядають дещо наївними.

Володимир Маяковський долучився до авторства авангардистського маніфесту футуристів “Ляпас суспільним смакам”, у якому заперечувалася стара культура, усталені норми життя, людська особистість. У маніфесті містилися заклики до створення “всесвітнього людства”

і “всесвітньої гармонії”. Однак, якщо відділити зерно від полови, футурист Маяковський насправді писав цікаві і змістовні поезії:

Послухайте!

Якщо зірки засвічують

Виходить – це комусь треба?

Виходить – хтось хоче, щоб вони були?

Виходить – хтось називає ці плювочки

Перлинами неба?

(Переклад К. Шахової)

Цей вірш Маяковський написав 1914 року. У ньому порушується важлива тема призначення людини та її зв’язок із природою. Поет висловлює думку, що цей зв’язок має бути дуже міцним, адже людина не може прожити без краси і гармонії з навколишнім світом. І саме таку красу покликані створювати диваки-поети, яким є ліричний герой поезії:

Послухайте!

Адже, якщо зірки

Засвічують

Виходить – без них комусь не можна?

Виходить – це необхідно,

Щоб кожного вечора

Понад дахами

Загорялась хоча б одна зоря?!

(Переклад К. Шахової)

Двічі вживане “Послухайте!” підкреслює важливість того, що хоче сказати поет суспільству. У цьому вірші Маяковський майже не вживає рим. Щоправда, є одна важлива і оригінальна рима: “треба – перлинами неба”.

Відсутність рим може означати те, що для автора не так важлива співзвучність, як смисловий зв’язок між окремими думками вірша.

Особистість В. Маяковського складна і неоднозначна. Він пройшов тернистий шлях становлення й утвердження як поета. У його поезії, як і в житті, багато суперечностей.

У період революційних протистоянь і громадянської війни душа поета була сповнена сум’яття і певного роздвоєння, адже перед ним стояло питання, чи сприйме він усією душею суспільні перетворення в країні. Його поезія того періоду стала жорсткішою, з’явилися нотки виклику:

Я вмить закреслив карту буднів,

Хлюпнувши фарбами зі склянок.

Відкрив я в холодці на блюді

Вилицюватість океану.

З рибин на вивісках строкатих

Читав я губ нових порив.

А ви

Ноктюрн

Змогли б заграти

На флейті заржавілих ринв?

(Переклад П. Воронька)

І це питання стосується не стільки читача, а спрямоване до свого внутрішнього “Я”. Маяковський швидше себе питає, чи зможе він зіграти ноктюрн “на флейті заржавілих ринв”, наповнюючи свою поезію новим революційним змістом.

Окреме місце у творчості В. Маяковського посідає любовна лірика. Музою цієї лірики була реальна жінка, яку поет любив упродовж багатьох років, – Ліля Брік. Це її ініціали Маяковський склав у слово “люблю”. Але суто особисте поетичне творіння “Лілічко!

Замість листа” виходить за межі біографії і особистих стосунків поета, а має узагальнений характер. Адже у вірші порушується вічна тема – кохання:

Вибіжу,

Кину на вулицю тіло.

Дикий,

Оскаженілий,

Від відчаю звір.

Не треба цього,

Дорога,.

Мила,

Давай прощатись тепер.

(Переклад К. Шахової) ,

Ліричний герой силою тіла і духу порівнюється з биком, слоном чи просто звіром. Однак він упокорений любов’ю жінки. Він підкоряється одному-єдиному погляду і готовий виконати будь-яку примху коханої:

Крім кохання твого,

Нема

Мені сонця,

А я і не знаю, де і з ким ти.

Якби так поета замучила,

Він

Кохану б на гроші і славу виміняв,

А мені

Жоден не радісний дзвін,

Крім дзвону твого коханого імені.

(Переклад К. Шахової)

Поет – настільки пристрасна і непередбачувана натура, що, здається, якби не було у житті Маяковського реальної. Лілі Брік, довелося б самому вигадати собі Дульсінею Тобоську, щоб знайти вихід своїм почуттям і знайти для потічка прірву, щоб вилився він у справжнісінький водоспад.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

“Якщо зірки засвічують – виходить – це комусь треба?” (За поезією В. Маяковського)