Євгеній Базарів і “аристократ до мозку костей” Павло Кірсанов


Події, які Тургенєв описує в романі, відбуваються в середині дев’ятнадцятого століття. Це час, коли Росія переживала чергову епоху реформ. Назва добутку наштовхує на думку про те, що в ньому буде дозволятися споконвічне питання – взаимоотношение поколінь. До деякої міри це справедливо.

Але основна увага автора звернена на конфлікт різних мировоззрений – лібералів і революціонерів-демократів, називаних нігілістами. Тургенєв намагається осмислити світогляд цієї нової людини, різночинця по походженню, демократа по політичних поглядах.

На протиставленні поглядів різночинця й дворянина побудований сюжет роману

Серед героїв роману найбільш активними представниками непримиренних мировоззрений є Євгеній Базарів і “аристократ до мозку костей” Павло Кірсанов. Павло Петрович був типовим представником своєї епохи й середовища, у якій він обертався всю свою молодість. Він випливав “принсипам” скрізь і у всьому, продовжуючи навіть у селі жити так, як він жив все життя. Він зберіг свої звички незмінними, хоча, із практичної точки зору, це було незручно. А для нігіліста Базарова це було просто смішно.

Павлові Петровичеві років сорок

п’ять, він завжди виголений, ходить у строгому англійському костюмі, комірець його сорочки завжди білий і накрохмалений. Особа Павла Петровича правильне й чисте, але жовчне. “Весь вигляд Павла Петровича, витончен і породистий, зберіг юнацьку стрункість і те прагнення нагору, ладь від землі, що здебільшого зникає після двадцятих років”. По зовнішності, по переконаннях Павло Петрович аристократ

Правда, як пише Писарєв, “переконань у нього, по правді сказати, не є, але зате є звички, якими він дуже дорожить” і “по звичці доводить у суперечках необхідність “принсипов”. У чому ж полягають ці “принсипи”По-перше, це погляд на державний устрій. Сам дворянин і аристократ, він дотримується тих же поглядів, що й більшість дворян того часу. Павло Петрович за сталі порядки, він монархіст. Павло Петрович не переносив інакомислення й люто захищав доктрини, яким “постійно суперечили його вчинки”.

Він любить порассуждать про російських селян, але при зустрічі з ними “морщиться й нюхає одеколон”. Кірсанов тлумачить про Росію, про “російську ідею”, але вживає при цьому величезна кількість іноземних слів. Він з пафосом говорить про суспільне благо, про служіння батьківщині, але сам сидить сложа руки, задовольнившись ситим і спокійним життям.

Але бачачи, що не може перемогти нігіліста в суперечці, не може похитнути його моральні підвалини, вірніше відсутність їх, прибігає до останнього засобу рішення конфліктів подібного роду. Це дуель. Євгеній приймає виклик, хоча вважає це витівкою недоумка “аристократишки”.

Вони стріляються і Євгеній ранить Кірсанова. Вирішити їхньої проблеми дуель не допомогла. За допомогою сатиричного зображення автор підкреслив безглуздість поводження Павла Петровича, тому що смішний безглуздо думати, чго можна силою змусити молоде покоління думати так само, як покоління “батьків”. Вони розстаються, але кожний з них так і залишився при своїй думці.

Базарову вдалося лише порушити щиросердечна рівновага Павла Петровича, Для молодих нігілізм – певна політична й життєвий), позиція. Але одні сприймають її як модну пошесть (Ситників, Кукшина, Аркадій). Заперечувати все: авторитети, науку, мистецтво, досвід попередніх поколінь і ні до чого не прислухатися. Але всі вони повзрослеют, обзаведуться сім’ями й будуть згадувати про свої переконання, як про помилки юності.

А зараз вони тільки опошляють ідеї, які “проповідує” Базарів. Але в романі є теперішній нігіліст, що віддає звіт своїм думкам, своїм переконанням. Це Базарів. Він цікавиться природничими науками й збирається продовжити справа батька, повітового лікаря.

По переконаннях він нігіліст і насміхається над “принсипами” Павла Петровича, уважаючи їх непотрібними й просто смішними. Базарів знаходить, що кращий^-заперечувати, і він заперечує На вигук Павла Петровича: “Але потрібно ж і будувати!”, він відповідає: “Це вже не наша справа”. Євгеній уїдливо ставиться до романтиків, але, залишившись один, усвідомлює романтика в собі. Життя жорстоко подшутила над Базаровим.

Не вірить у любов, він полюбив, а його любов відкинули. Розглядаючи альбом Саксонської Швейцарії, Базарів говорить Одинцовій: “Ви не припускаєте в мені художнього змісту – так у мені дійсно його ні, але ці види могли мене зацікавити з погляду геологічної”. Базарів намагається розвінчати бездіяльні “принси-пи”. не приймає ілюзорну мрійність

Тургенєв ставить питання, що хвилюють передових людей того часу: у чому розбіжність між революціонерами-демократами й лібералами; як треба ставитися до народу, до праці, науці, мистецтву; які перетворення необхідні в сільському господарстві, в экономикеавтор показує нам три суперечки Е. Базарова й П. Кірсанова, у яких піднімаються ці питання

Отже, тема дворянства, його роль у житті. На думку П. П. Кірсанова, аристократи – рушійна сила суспільного розвитку. Їхній ідеал – “англійська воля” (конституційна монархія); шлях до ідеалу ліберальний (реформи, гласність, прогрес). На думку Е. Базарова, аристократи не здатні до дії, від них немає ніякої користі.

Базарів відкидає лібералізм, заперечує здатність дворянства вести Росію кбудущему.

Наступне запитання стосується нігілізму й ролі нігілістів у житті. Павло Петрович засуджує нігілістів за те, що ті “нікого не поважають”, живуть без “принсипов”;

Уважає їх непотрібними й неспроможними: “Вас усього чотири з половиною людини”. На це Базарів відповідає: “Від копійчаної свічі Москва згоріла”. Під запереченням “усього” Базарів має на увазі релігію, самодержавно-кріпосницький лад, загальноприйняту мораль. А що ж затверджують нігілісти.

Насамперед, необхідність революційних дій. Критерієм же їх є народна користь

Які погляди обох сторін на народ. Павло Петрович прославляє селянську громаду, сім’ю, релігійність, патріархальність російського мужика. Базарів говорить, що народ не розуміє власних інтересів, темний і неосвічений, але вважає за необхідне відрізняти народні інтереси від народних забобонів, затверджує, що народ за духом революційний, тому нігілізм – прояв саме народного духу

Четверте питання торкати відношення спорящих до мистецтва й природи. Павло Петрович благословляє й прославляє мистецтво. Автор солідарний у цьому з П. П. Кірсановим.

Базарів же заперечує мистецтво (“Рафаель гроша ламаного не коштує”), до природи підходить сугубо матеріалістично (“Природа не храм, а майстерня, і людина в ній працівник”).

Підведемо підсумки. Суперечки велися не по приватних питаннях. Вони стосувалися сьогодення й майбутнього Росії.

У всіх суперечках останнє слово залишалося за Базаровим. Компроміс між героями Тургенєва неможливий, підтвердженням цьому є їх дуель

На чиїй стороні автор. Тургенєв, будучи лібералом по переконаннях, почував перевагу Базарова, більше того, він затверджував: “Вся моя повість спрямована проти дворянства як передового класу”. Повністю не згодний був автор зі своїм героєм тільки в питанні про мистецтво й природу. І все-таки його герой наприкінці роману вмирає. Чому. Може, ще не прийшов його час (“…Я потрібний Росії…

Ні, видно, не потрібний. Та й хто потрібний”). А може бути, автор порахував завдання Базарова в “дворянському гнізді” Кірсанових виконаної. Показати ж героя в середовищі, близької йому, серед однодумців, не міг він просто був далекий від її

Відповісти однозначно не можна. Однак слід зазначити, що роман присвячений В. Г. Бєлінському – людині 40-х років, у якого було таке ж “жагуче, грішне, що бунтує серце”, як і в Базарова. Тургенєв не знає, як будуть вирішуватися питання, підняті його героями, але те, що вони підняті, – величезна заслуга письменника


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Євгеній Базарів і “аристократ до мозку костей” Павло Кірсанов