З ІСТОРІЇ ВИВЧЕННЯ РОДІВ І ЖАНРІВ ЛІТЕРАТУРИ
Теорія літературних родів і жанрів, хоча їй присвячено чимало наукових праць, досі не має достатньо чітких наукових дефініцій. Окремі дослідники навіть стверджують, що роди літератури, становлячи центральну проблему поетики, разом з тим чинять стійкий опір будь-якій смисловій інтерпретації. Витоки подібного підходу до класифікації родів і жанрів літератури криються в сивій давнині. Уже в давньогрецькій естетиці склалися умови для розгляду епосу, лірики та драми як способів вираження художнього змісту. Зокрема, Платонові належить ідея покласти
На його думку, в ліриці “поет говорить від себе і не прагне змінити напрямок наших думок так, ніби крім нього говорить ще хтось”.
Драма, відповідно до уявлень Платона, розглядалася як протилежність ліриці, оскільки носіями авторської свідомості в ній є самі герої, а не письменник.
Епос розглядався античним філософом як змішаний рід, що має ознаки як лірики, так і драми.
Платонівські ідеї знайшли свій подальший розвиток в естетиці Арістотеля, який вважав кожен із трьох літературних родів окремим “способом наслідування”. “Наслідувати
Під предметом зображення мислитель античності розумів необхідність відтворювати постаті людей: або кращих, і для цього він рекомендував трагедію, або смішних, нікчемних, що краще робити в комедії, оскільки “комедія намагається показати людей гіршими, а трагедія – кращими від сучасників”.
До зображувальних засобів Арістотель відносив мелодію, ритм, розмір, слово.
Говорячи про особливості зображення в кожному з трьох літературних родів, Арістотель наголошував, що в основі епосу лежить розповідь про події, навколишня дійсність відтворюється в об’єктивній формі. У драмі герої зображені безпосередньо в дії, лірика відбиває внутрішній світ героя.
У середньовіччі питання про поділ поезії на роди майже не розглядалося. Повернення до поглядів Платона та Арістотеля пов’язане з добою Відродження. Зокрема, в трактаті А. С. Мінтуріно “De Poeta” (1559 p.) словесне мистецтво поділялося на епос, меліку (тобто лірику) та сценічну поезію (тобто драму).
Теоретик класицизму француз Н. Буало у написаному віршами трактаті “Поетичне мистецтво” (1674 р.) розглядав теорію родів і жанрів з позицій раціоналізму. На його думку, кожен літературний жанр повинен мати незмінні формальні ознаки. Саме в естетиці Н. Буало утвердилася думка про нерівноправність різних жанрів: одні з них (трагедія, поема) він відніс до високих, інші (комедія, байка, роман) – до низьких. Кожен з жанрів, означений сталим змістом. У трагедії чи поемі зазвичай розглядається доля народу чи держави, а буденні інтереси простолюдина, його приватне життя може бути предметом комедії чи роману.
Героями високих жанрів можуть виступати вінценосні особи, високопоставлені сановники, полководці. У низьких жанрах повинні бути представники так званого третього стану.
В епоху Просвітництва ідеї мислителів античності знайшли свій подальший розвиток у працях Г. Е. Лессінга і Д. Дідро. Зокрема в дослідженнях Д. Дідро “Прекрасне”, “Парадокс про актора”, “Про драматичну поезію”, “Побічний син” він рішуче виступив проти догматичних постулатів естетики класицизму. В його працях уперше з’явилися роздуми про нові жанри драми – “серйозну драму” і “серйозну комедію”.
Середній між комедією та трагедією жанр – власне драма – отримав право на самостійне існування.
Лессінг у трактаті “Лаокоон, або Про межі живопису і поезії” (1766 p.) розрізняв поезію і живопис, у нарисах “Гамбурзька драматургія” (1767-1769 pp.) він порушив питання про жанри драматичного мистецтва.
Дещо пізніше з’явилася й інша традиція поділу поезії на роди та жанри як типи художнього змісту. Пріоритет у такому підході до літератури дослідники віддають А. Шле-гелю. Розмежовуючи епос і драму, німецький учений віддав перевагу певній духовній суті, а не формальним рисам цих літературних родів.
У рецензії на твір Гете “Герман і Доротея” А. Шлегель зазначав: “Різниця між епічним і драматичним родами… мусить… лежати дещо глибше, ніж у зовнішній формі… та й до того ж зовсім немає рації виводити вищі закономірності цих родів літератури з понять оповіді та діалогу”.
Аналогічні підходи характерні й для Ф. В. Шеллінга. Відкидаючи формальні ознаки, пов’язані зі специфікою словесного мистецтва, він шукав родо-жанрові параметри поезії у сфері філософії, співвідносячи лірику з категоріями безкінечності та духом свободи, епос – із чистою необхідністю, вбачаючи в драмі їх синтез як боротьбу свободи та необхідності. Роди літератури в розумінні Шеллінга – це філософсько-естетичні субстанції, яким притаманне універсально-художнє значення.
Подібна точка зору знайшла подальшу еволюцію в естетиці Гегеля. Для розрізнення родів літератури він користувався категоріями гносеології. Стосовно епосу такою категорією виступає об’єкт, лірики – суб’єкт. У драмі відбувається синтез цих понять. Виходячи з цього, Гегель вважав, що кожному роду літератури притаманним є специфічний предмет.
Для епосу – це буття в його цілісності й домінування подій над волею окремих індивідів. Для лірики – душевна схвильованість, переживання; цілеспрямованість, вольова активність людини – для драми.
Відзначимо також, що гегелівська родова концепція мала, крім А. Шлегеля та Ф. В. Шеллінга, свого попередника в особі Ріхтера (Жана Поля), чия праця “Підготовча школа естетики” (1804 р.) у багатьох моментах була предтечею автора “Лекцій з естетики”.
Праці Шеллінга та Гегеля ніби вилучили з літературознавства категорію роду й перенесли її до сфери філософії. В результаті змістилися акценти з типології форми на типологію змісту. Свобода і необхідність як філософські поняття у Шеллінга, суб’єкт і об’єкт у Гегеля витіснили платонівське та арістотелівське бачення родів літератури як типів організації словесно-художніх творів.
Критично підійшов до таких ідей В. Бєлінський, хоч і йому імпонували думки Гегеля. Протиставляючи епопею та драму, де в першій панують події над героями, а в другій – герої над подіями, В. Бєлінський у праці “Поділ поезії на роди і види” переконливо довів, що літературна практика часто не відповідає теоретичним постулатам і між формою та змістом бувають суттєві протиріччя. Зокрема, кінцівка “Тараса Бульби” М. Гоголя, на його думку, являє “чудовий приклад епічного твору, пройнятого драматичним елементом”, і, навпаки, закінчення шекспірівського “Гамлета” має епічний характер.
Твір В. Скотта “Ламмер-мурська наречена” він назвав трагедією, що набрала форми роману.
Починаючи з В. Бєлінського, виразно стали проглядатися два підходи до розмежування епосу, лірики та драми. Одні дослідники продовжували дотримуватися поглядів Шеллінга та Гегеля, звертаючись до літературних родів як до певних типів змісту. Ця тенденція неодмінно вела до догматизму, який у наш час стали долати ідеями про загальне змішування літературних родів у XX столітті.
Деякі літературознавці, відчуваючи тенденцію до нівелювання епічного, ліричного та драматичного начал в окремому творі, навіть твердили, що поділ поезії на роди є неперспективним і непотрібним, оскільки в літературознавстві цілком можна без цього обійтися. Такий підхід характеризує праці Б. Кроче.
К. Фосслер вважав, що поділ літератури на роди не є предметом її теорії, цим повинні займатися соціологи та психологи. І дійсно, суміжні дисципліни також приділили належну увагу даному питанню. У психології епос, лірика та драма стали зіставлятися з явищами спогадів, уявлень. У лінгвістиці – з першою, другою та третьою особою.
Й. Кляйнер співвідносить роди з часом (минулим, теперішнім і майбутнім).
Показовою в даному аспекті є монографія Е. Штай-гера “Основні поняття поетики”. Дослідник явно перебільшив роль змістово-психологічних компонентів родів літератури, недооцінивши художньо-мовні. Він радив досліджувати ліричне, епічне та драматичне ізольовано від лірики, епосу та драми як родових форм мистецтва. Аналізуючи природу ліричного, епічного та драматичного, Е. Штайгер оперує поняттями психології. На його думку, ліричне цілком співвідносне зі спогадами, епічне – з уявленнями, а драматичне – з напруженістю.
Форма вираження ліричного, епічного чи драматичного змісту для Е. Штайгера є моментом несуттєвим і випадковим. Подібні позиції знаходять свій розвиток і в праці В. Рутковські. До того ж він, крім трьох відомих літературних родів, пропонує ввести й четвертий – артистичний.
Недовіра до категорії літературного роду проглядається й у розвідках ряду інших учених. Так, відомий український літературознавець радянської доби О. Білецький розглядав кожен із трьох родів літератури не інакше, як абстракцію. Він же один час пропонував взагалі вилучити з теорії літератури проблему родових форм: “Чи не доцільніше було б перемістити їхнє (літературних родів) існування в інший аспект, говорити не про епос, як рід поезії з такими-то, належними лише йому формальними ознаками, а про епічне, ліричне, драматичне ставлення даного поета чи даного твору до світу, який вони пізнають у даний момент? Для античних літератур терміни епос, лірика, драма ще не були абстракціями. Вони позначали особливі, зовнішні способи передачі твору слухацькій аудиторії.
Перейшовши в книгу, поезія відмовилася від цих способів передачі й поступово… вони перетворювались на все більшу фікцію. Чи доцільно й далі продовжувати наукове буття цих фікцій?”.
Не дивно, що такі оцінки зустріли серйозні заперечення. Адже наявність ліро-епічних творів чи взаємопроникнення родів літератури зовсім не засвідчують той факт, що літературних родів у природі зовсім немає. Вони існують і мають досить помітні відмінності між собою.
У літературі XX століття значно ускладнилися і збагатилися форми художньої творчості, що в свою чергу примусило науковців час від часу піддавати ревізії традиційно усталені уявлення про три основні літературні роди. Зокрема, Ю. Борєв запропонував поряд з епосом, лірикою та драмою як самостійні роди літератури розглядати ще й сатиру, гумор і патетику.
В інші крайнощі впав В. Днєпров, який поряд із трьома відомими родами поставив ще й роман як певний “синтетичний” рід. К. Гамбургер вважає за потрібне виділити в самостійний рід оповідні твори, написані від першої особи, у яких виразно домінує автобіографічне начало. Недостатню обгрунтовану спробу ускладнити поділ на роди здійснив і М. Каган, який у книзі “Морфологія мистецтва” запропонував додати ще три нових роди, які виникли в результаті контактів літератури з кіномистецтвом, телемистецтвом і радіомистецтвом.
До речі, намагання ускладнити поділ поезії на роди здійснювалося в давні часи, про що свідчать спроби Цицерона виділити чотири роди (епічний, комічний, трагічний, ліричний), Горація – шість (героїчний, ліричний, елегійний, буколічний, комічний, трагічний).
Історичний розвиток категорії літературного роду переконливо доводить, що прогнозувати в найближчому майбутньому появу якихось нових родів літератури є безпідставним, оскільки, як засвідчив В. Халізєв, “описи й роздуми, будучи вільними від мовної експресії, від медитативного начала (хай прихованого) навряд чи коли-небудь можуть дати скільки-небудь сильний стимул літературно-художній творчості. Реально розвиватися й надалі можуть лише епос, лірика та драма, відомі ще з часів стародавньої Греції.
Складнішою видається ситуація в розвитку жанрів. Історія світової літератури переконливо доводить, що жанри народжуються, живуть і, досягши певної вершини, відмирають. У добу класицизму передові рубежі посідали трагедія, сатирична комедія, ода, героїчна поема. Просвітительський реалізм висунув на передній план міщанську драму, роман виховання та побутовий роман.
У сентименталізмі домінували сімейний і подорожній романи, дорожні нотатки, щоденники, листи, інтимна лірика. Доба романтизму віддала перевагу романтичній поемі, історичному романові, баладі. Реалізм відкрив шлях до психологічного роману, епопеї, повісті, ліро-епічних жанрів – поеми, байки, міжродових утворень – мемуарів, художньої біографії. Сам же термін “жанр” – досить молодий.
Його ми не знаходимо не лише у Платона чи Арістотеля, не користуються ним ні Лессінг, ні Гегель, ні І. Франко, ні Леся Українка. С. Крижанівський вважає, що цей термін “скоріш за все… ввели у вжиток представники ОПОЯЗу, оскільки в роботах Б. Томашевського, В. Жирмунського, В. Шкловського термін “жанр” вживається вже на початку 20-х років”.
Найцікавішими нам видаються підходи до жанру в естетиці Гегеля та І. Франка, хоча вони й не вживали саме цей термін. Л. Чернець зазначає, що в “огляді Гегелем провідних жанрів світової літератури яскраво проявився історизм його мислення. Жанри розглядаються перш за все як художня проекція певної стадії розвитку суспільства”. Якщо для поділу на роди Гегель користується різним співвідношенням об’єкта й суб’єкта, то в жанровій теорії він застосовує інші поняття – субстанціальне та суб’єктивне.
Кожний з трьох родів літератури може виражати як субстанціальний, так і суб’єктивний зміст. Субстанціальне для Гегеля – це справжній, розумний зміст мистецтва. Це не чиєсь індивідуальне бажання, а ідеї, що мають загальний інтерес.
Суб’єктивне є протилежним субстанціальному.
Продуманою є жанрова концепція І. Франка. Досліджуючи явища світової культури, він зазначив, що протягом віків поетичні форми не залишалися сталими, отож він запропонував відмовитися від оперування сталими на всі віки ознаками для визначення того чи іншого жанру. “Те, що нам донедавна (ба ще й досі) у школах подавано як правила та дефініції епопеї, драми, балади і т. ін., – повна нісенітниця, а властиво недокладний опис одного якогось твору або вираз поглядів на творчість в однім якімсь моменті історичнім, і вже зовсім не надається до дефініції подібних творів других і з других часів”.
І. Франко вважав за необхідне підходити до вивчення жанрів з конкретно-історичних позицій. Він же дав блискучі зразки застосування своєї методології стосовно розвитку роману у світовій літературі та обгрунтування появи психологічної новели наприкінці XIX століття. Близькі Франковим позиції обстоювала й Леся Українка, подавши блискучий аналіз розвитку європейської драми протягом віків.
У літературознавстві XX століття склалася відносно усталена в межах кожного з літературних родів жанрова система, про яку варто поговорити детальніше.
Related posts:
- СИСТЕМА ЕПІЧНИХ ЖАНРІВ Сучасний літературний епос має досить розвинену ієрархію жанрів. Класифікація жанрів, співвідносних з епічним родом літератури, може грунтуватися на різних принципах їх розподілу: за часом виникнення, особливостями мовної організації (прозаїчної чи віршової) і т. д. Найчастіше епічні жанри групують за ознакою обсягу їхньої тематики, тобто більшої чи меншої повноти охоплення дійсності. Залежно від масштабів зображення подій […]...
- Генологія Генологія (грецьк. genos – рід і logos – вчення) – розділ у теорії літератури, присвячений дослідженню літературних жанрів (родів, видів). Термін Г. запропонований французьким ученим П. Ван Тіжем в 30-ті XX ст. і був впроваджений у літературознавчу науку багатьох країн. В українському літературознавстві Г. відповідає термін “теорія літературних родів і жанрів”. Г. – наука, котра […]...
- Генетичне вивчення літератури Генетичне вивчення літератури (грецьк. genesis – походження, породження) – один із загальнометодологічних підходів, способів дослідження літератури, в якому увага зосереджується на виникненні і розвитку літератури в цілому чи однієї з національних літератур, на еволюції літературного процесу. Г. вивчення творчості одного письменника реалізується за допомогою біографічного, культурно-історичного, психологічного і соціологічного методів, які в сукупності дають можливість […]...
- Вивчення епічних творів світової літератури Розміщено від Tvіr в Вторник 25 мая Епос (грецьк. слово, розповідь) – оповідний рід літератури. Програма пропонує для вивчення учням загальноосвітньої школи твори різних літературних родів. Кожен з них має своє визначення і особливості, які й зумовлюють різні підходи до їх осягнення. Отже, бачення і розуміння особливостей кожного літературного роду необхідні для його ефективного дослідження. […]...
- На основі яких ознак розрізняють епос, лірику і драму? У художній літературі розрізняють три способи відображення життя, або три роди: епос, лірику і драму. Кожен з цих родів має свої характерні ознаки. Так, в епічних творах зображуються повнокровні людські характери і різноманітні події, через які вони розкриваються. Ці події організовуються в сюжетну систему. Тип оповіді – об’єктивна розповідь, яка інколи порушується авторським коментарем у […]...
- ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО РОДИ ТА ЖАНРИ Предметом ретельної уваги дослідників уже понад два тисячоліття є проблема літературних родів і жанрів. Якщо з першою її частиною все є більш-менш зрозумілим: переважна більшість науковців погоджується з тим, що існує три літературних роди – епос, лірика та драма, то відносно другої – маємо різні, досить суперечливі точки зору. Поряд з поняттям “жанр” уживається ще […]...
- Російська методика вивчення літератури 9-11 класів Вивчення літератури в 9-му класі. Це період інтенсивного накопичення знань, уявлень, первинних узагальнень про природу словесного мистецтва. Постійний розгляд змісту й форми твору формує розуміння загальної концепції аналізу. Активізуються можливості використання теоретико-літературних понять, вдосконалюються морально-естетичні та емоційні лінії аналізу тексту, створюється почуття перспективи, що сприяє формуванню концептуального підходу до вивчення художніх текстів. Вивчення літератури в […]...
- Нові тенденції у світовій літературі 1960-1970-х рр.: активізація провідних жанрів інтелектуальної прози, поезії, драматургії, літератури факту та вплив на белетристику; розвиток наукової фантастики й антиутопії. Переростання модернізму в постмодернізм у літературі останньої третини XX ст УСІ УРОКИ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ 11 клас І семестр ІЗ ЛІТЕРАТУРИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX СТ. УРОК № 32 Тема. Нові тенденції у світовій літературі 1960-1970-х рр.: активізація провідних жанрів інтелектуальної прози, поезії, драматургії, літератури факту та вплив на белетристику; розвиток наукової фантастики й антиутопії. Переростання модернізму в постмодернізм у літературі останньої третини XX ст. Мета: ознайомити […]...
- Чим збагатило мене вивчення української літератури Чим збагатило мене вивчення української літератури Художня література – це особлива форма естетичного освоєння світу, за допомогою якої кожна людина збагачує себе духовно. Особисто я, вивчаючи літературу, розширила уявлення про стародавні епохи. Література навчила мене мріяти, переживати разом із персонажами творів, збагатила мою мову, адже мова творів і усної народної творчості, і українських письменників – […]...
- ЗАВДАННЯ КУРСУ “ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ” Навчальний курс “Теорія літератури” читається на випускних курсах філологічних спеціальностей педагогічних інститутів та університетів. Він має своїм завданням узагальнити й закріпити набуті студентами у вузі знання з літературознавства й теорії літератури зокрема, оволодіти правильним розумінням суті літератури як одного з видів мистецтв, умінням розбиратися в літературному процесі, знати методи і прийоми аналізу літературних творів різних […]...
- Методичний аспект культурологічного вивчення літератури Відповідно до Програми історикокультурологічний підхід до шкільного вивчення літератури здійснюється в 9-11 класах, у 11 класі має відбуватися безпосередній діалог культур на основі здобутих учнями знань та умінь. Вивчаючи у школі творчість Л. Толстого, старшокласники разом із педагогом традиційно роблять акцент на подійній стороні його романів та оповідей, однак ще М. Чернишевський писав, що графа […]...
- Який із драматичних жанрів “наймолодший”? Такі жанри драматичного роду, як трагедія і комедія, виникли ще в Стародавній Греції, пройшли довгий шлях розвитку, змінюючись при цьому у багатьох своїх рисах, і безроздільно панували до середини XVIII ст. У середині XVIII ст. виникає власне драма – твір, в основу якого покладено певний життєвий конфлікт, розгортання якого позначене і трагічними, і комічними моментами. […]...
- Що дало мені вивчення української літератури в школі “Книга – морська глибина”, – сказав І. Я. Франко. Справді, вона – надійний і мудрий учитель, невичерпне джерело знань, великого натхнення і краси. Глибину життя, почуттів осягне людина, коли читатиме гарні вірші, оповідання, романи. Замислюючись над власним життям, я доходжу висновку, що література стала джерелом всього найкращого в моєму жимі. Звичайно, не всі книги стають […]...
- Шляхи вивчення української літератури в 7-у класі На уроках української літератури в 7-у класі за програмою вивчається оповідання А. Чайковського “За сестрою”. Дія в оповіданні розгортається у селі Спасівка, де жив козацький рід Судаків, який славився тим, що всі чоловіки цього роду були на Січі. Одного вечора на село напали татари. Врятуватися з цієї сім’ї зумів лише п’ятнадцятилітній Павлусь, який у степу […]...
- Використання електронних енциклопедій у процесі вивчення художніх творів зарубіжної літератури У сучасних умовах розвитку національної освіти вимоги до вивчення творів зарубіжних письменників змінюються, оскільки реформування сучасної літературної освіти вимагає нарівні з оволодінням скарбами українського письменництва залучення школярів до цінностей “інонаціональної” літератури (Л. Мірошниченко) і формування здатності читачівінофонів (0. Ісаєва) сприймати втілені в перекладних художніх творах (Ж. Клименко) естетичні й духовні цінності. Виникає необхідність використання новітніх […]...
- ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ Вивчення світової літератури не може бути плідним без урахування великої кількості загальних понять про окремі властивості та особливості художніх творів, літературного процесу в цілому. Дослідження, узагальнення та систематизацію загальних літературознавчих понять здійснює теорія літератури (від грец. θεω&;#961;&;#943;&;#945; – спостереження, дослідження). Вона розвивається як узагальнююча наукова дисципліна, оскільки поставлені нею проблеми можуть бути розроблені тільки на […]...
- Розвиток жанрів у XIX столітті (роман, повість, поема, ліричні жанри, драма тощо) XIX СТОЛІТТЯ Розвиток жанрів у XIX столітті (роман, повість, поема, ліричні жанри, драма тощо) У XIX ст. найпопулярнішим в європейській літературі стає жанр роману. Художня природа його дуже складна. Це один з небагатьох жанрів світової літератури, які не мають суворого канону. Починаючи з античних часів, роман постійно змінюється, що зумовлено як характером епохи, так і […]...
- Н. С. Лєсков (1831-1895) і його роль в історії літератури Максим Горький сказав, що “як художник слова Н. С. Лєсков цілком гідний стояти поруч із такими творцями літератури росіянці, які Л. Толстой, Гоголь, Тургенєв, Гончарів”. Шлях Лєскова в літературі був складним і важким. Він на чал друкуватися в напружені 60-і роки одночасно із цілою плеядою письменників-різночинців. Здавалося б, Лєскова багато чого з ними зближало: інтерес […]...
- Н. Г. Чернишевський і його роль в історії російської літератури Н. Г. Чернишевський зіграв видатну роль в історії російської суспільної думки й літератури. Цього ім’ям зв’язаний революційно-демократичний етап у визвольному русі. Вся його багатогранна діяльність була підпорядкована завданню революційної перебудови життя в ім’я щастя трудового народу Эстетические погляди Чернишевського були органічною частиною його ідеологічної діяльності як революціонера-демократа. Внесок його у світову эстетическую думка визначався тим, […]...
- Місце і роль “Руської трійці” в історії української літератури За назву цього твору я взяв головний девіз гуртка української прогресивної інтелігенції який був створений на початку тридцятих років XIX століття. Сьогодні, коли всі ми є свідками численних гострих дискусій щодо місця, ролі й перспектив розвитку сучасної української мови, історія діяльності цього літературно-політичного об’єднання мас стати для українців актуальним досвідом. В історію української літератури (а […]...
- Національна специфіка літератури Національна специфіка літератури – органічна якість художньої літератури певного народу, відмінна від якостей інших літератур. Вона витворюється системою змістових і формально-стильових особливостей, притаманних творам письменників даної нації. Н. с. л. зумовлюється рядом чинників, насамперед ментальністю народу. Якщо народові, що став історично стійкою спільнотою, властива певна сукупність етнічно-психічних ознак, то вони обов’язково відіб’ються на духовному світі […]...
- Поняття про драму як жанр літератури Драма (ВІД грецьк. – дія) – рід літератури, один із трьох, поряд з епосом і лірикою. Основою драми, як на це вказує початкова суть слова, є дія. В цьому драма близька до епосу: в обох випадках – об’єктивне зображення життя – через події, вчинки, зіткнення героїв, боротьбу, тобто через явища, які складають зовнішній світ. Але […]...
- ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОВІДНИХ ШЛЯХІВ РОЗВИТКУ ПОЕЗІЇ СЕРЕДИНИ XIX ст ТРАДИЦІЇ ТА НОВАТОРСЬКІ ЗРУШЕННЯ В ПОЕЗІЇ середини – другої половини XIX ст. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОВІДНИХ ШЛЯХІВ РОЗВИТКУ ПОЕЗІЇ СЕРЕДИНИ XIX ст. Замайорить колись крилатий стяг поезій над сивим черепом нездарного ума. П. Верлен Різні роди й навіть жанри літератури мають “свою історію”, періоди розквіту й занепаду. Так, доба романтизму була епохою бурхливого розквіту лірики (Дж. […]...
- Оноре де Бальзак один з найяскравіших письменників в історії світової літератури “Король романістів”, – так назвав його Ф. Стендаль. У романах Бальзака втілені такі характерні риси реалізму, як намагання наблизитися до реалій життя, відтворити типові характери за типових обставин, соціальність. Письменника цікавили не лише окремі людські особистості, а й суспільство загалом. Не випадково у передмові до “Людської комедії” він висловив бажання бути його “секретарем”. Проте твори […]...
- Михайло Старицький – видатна постать в історії української літератури та театру Ознайомившись із творчим та життєвим шляхом Михайла Старицького, я дізналася, що він був не тільки талановитим митцем, а й темпераментною, свободолюбною особистістю з веселою вдачею. На мою думку, його обдарованість проявлялася у всіх діяннях, якими займався Старицький, адже нам він відомий як видатний актор, талановитий режисер, сумлінний громадський діяч і вражаючий поет. Особисто мене захоплює […]...
- Поетика жанрів магії У поетиці магічних жанрів перш за все виразно простежується їх композиційно-синтаксична алогічність, відсутність причинно-наслідкових зв´язків, а відтак – сюжетності. За словами М. Новикової, “замість причинності тут суміжність”. Оскільки “весь фольклор побудовано за принципом паралелізму”, то і “вся магія – це, по суті, вплив-діяння за аналогією. Топиться віск – тане від Кохання серце. Згоряє зрізаний волос […]...
- Роди і види літератури – ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ Роди і види літератури ЕПОС (від гр. epos – слово, мова, розповідь) – один із трьох основних родів літератури, поряд із лірикою та драмою. Епос передбачає зображення зовнішніх щодо автора явищ життя. Автор виступає в ролі стороннього спостерігача, що дозволяє йому широко змальовувати дійсність у часі й просторі, глибоко розкривати внутрішній світ персонажів. […]...
- Валерій Шевчук – Із вершин та низин. Книжка цікавих фактів із історії української літератури Київ: Дніпро, 1990. – 446 с. Подібного видання не було на Україні – це перша спроба у художній формі через короткі фактологічні оповіді відтворити в загальних рисах літературний процес упродовж його тисячолітньої історії – до революції 1917 р. У книжці йдеться про видатних творців, але й про забутих, маловідомих. Подано також цікаві факти з історії […]...
- Цікава гра століть і жанрів (за романом У. Еко “їм “я троянди”) Італійський прозаїк, журналіст, професор Болонського університету, почесний професор понад ЗО університетів світу. Письменник працює над науковими дослідженнями у різних галузях – в літературі, історії, філософії. Як теоретик літератури розширив уявлення про постмодернізм і масову культуру. Всесвітньовідомі романи У. Еко: “Ім’я троянди” (1980), “Маятник Фуко” (1988), “Острів попереднього дня” (1995) та інші. Перший роман “Ім’я троянди” […]...
- ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ ЛІТЕРАТУРИ В СЕРЕДНІ ВІКИ ТА В ЕПОХУ ВІДРОДЖЕННЯ Загибель античної цивілізації, поширення християнства в Європі привели до помітних змін у розвитку мистецтва: посилилася роль релігійної літератури, робилися переклади й писалися праці, в яких тлумачилося Святе Письмо. Зокрема аналіз перекладів біблійних текстів з давньоєврейської мови на грецьку здійснив Ориген (182-251 pp.). Візантійський учений Фотій (між 810-827 – між 891 – 897 Pp.) у праці […]...
- Історія літератури Історія літератури – галузь науки про літературу, яка досліджує її розвиток у зв’язку з розвитком суспільства та його культури, прагнучи виявити внутрішні закономірності літературного процесу. Спираючись на здобутки філософії, естетики, теорії літератури, ретельно простежуючи всю сукупність художніх творів, їх сприймання читачами і критичні оцінки, історики літератури описують динаміку літературно-мистецького життя, літературних напрямів і течій, виявляють […]...
- Відрубність розвитку української літератури Відрубність розвитку української літератури – концепція своєрідності” української літератури, яка трактувалася як вияв етнопсихології українців. Передумови вчення про В. заклали М. Костомаров, В. Антонович, розвинули І. Нечуй-Левицький, О. Огоновський, обгрунтували М. Грушевський, Д. Чижевський. Ніхто з них не твердив про абсолютну В. української літератури від інших слов’янських літератур. Навпаки, простежувалися літературні впливи і взаємовпливи, але […]...
- Дослідження жанрів дитячого фольклору З усіх жанрів дитячого фольклору перше привернули увагу збирачів, а пізніше дослідників колискові пісні. Вперше колискова пісня з´явилась на сторінках альманаху “Русалка Дністровая” у 1837 році, і з того часу цей жанр є об´єктом зацікавлення фольклористів. До найдавніших записів належать публікації у виданнях “Сборник украинских песен, издаваемый Михайлом Максимовичем. Часть 1″ (1849), у його праці […]...
- Ознайомлення учнів початкових класів з творами різних жанрів “Школа – духовна колиска народу. Чим більше піклування про свою колиску виявляє народ, тим блискучіше його майбутнє”, – писав В. О. Сухомлинський. Сьогодні, коли взято курс на відродження й дальший розвиток національної культури, школи, мови всіх народів України, особливої актуальності набуло використання традицій народної педагогіки, фольклору. Великі можливості для цього закладені в уроках читання, і […]...
- Драма Драма (від грецьк. drama – дія) – один із трьох літературних родів (поряд з епосом і лірикою). Основу драми складає дія, що споріднює її з епосом. У драмі події розгортаються в теперішньому часі на очах глядача і показані через конфлікти у формі діалогу. Драма – це п’єса з гострим конфліктом, який, проте, на відміну від […]...
- Читання творів різних жанрів ЧИТАННЯ ТВОРІВ РІЗНИХ ЖАНРІВ. Виразне читання – мистецтво синтетичне і складне. Синтетичність і складність його залежить від дійсності, що лягла в основу твору, а також від змісту і форми її змалювання. Це значить, і від жанру твору, оскільки художня дійсність знаходить своє відбиття і в різних жанрах. У читанки для початкових класів входять різні жанри: […]...
- Зв’язок жанрів родинно-обрядової творчості з художньою літературою та їх дослідження Із зародженням нової української літератури письменники почали широко використовувати у своїх творах елементи родинної обрядовості. Найперше це виявилося у драматургії, зокрема у драмах І. Котляревського ” Наталка Полтавка “, Г. Квітки-Основ´яненка “Сватання на Гончарівці”, п´єсі Т. Шевченка “Назар Стодоля”, в яких даються розгорнуті картини весільного обряду чи його етапів (сватання, заручин). Згодом зображення обряду весілля […]...
- Аспекти вивчення п’єси Бернарда “Шоу “Пігмаліон” Довід свідчить, що первинне сприйняття п’єси школярами відбувається досить легко, без ускладнень. Чого не можна сказати про вторинне, поглиблене сприйняття, яке має стати результатом аналізу твору. У цьому випадку дається взнаки нетрадиційнідть, парадоксальність творчої манери Шоу взагалі та п’єси “Пігмаліон” зокрема. Ця п’єса багато в чому вражає незвичністю, спантеличує. Взяти хоча б “відкритий фінал”, який […]...
- Літературний жанр Літературний жанр (фр. genre – рід, вид) – тип літературного твору, один із головних елементів систематизації літературного матеріалу, класифікує літературні твори за типами їх поетичної структури. Категорією вищого порядку при тричленному поділі літератури є літературний рід (загальне) – епос, лірика, драма; категорією середнього порядку – літературний вид (особливе) – роман, повість, новела в епосі; категорією […]...
- Поетика реалізму – ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЛІТЕРАТУРИ ХІХ ст. РЕАЛІЗМ ЯК НАПРЯМ У СВІТОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ ЧАСТИНА ПЕРША З літератури реалізму ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЛІТЕРАТУРИ ХІХ ст. РЕАЛІЗМ ЯК НАПРЯМ У СВІТОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ Жанрова система реалізму У кожному літературному напрямі складається своя система жанрів, яка є його внутрішньою властивістю. Усередині цієї системи встановлюється певна ієрархія жанрів залежно від їхньої ролі в літературному процесі. Відповідно ті жанри, що посідають чільні місця, справляють відчутний […]...