За Сибіром сонце сходить

За Сибіром сонце сходить. Хлопці, не зівайте. Ви на мене, Кармалюка, Всю надію майте!

Повернувся я з Сибіру, Та не маю долі, Хоч, здається, не в кайданах, А все ж не на волі. Маю жінку, маю діти, Та я їх не бачу, Як згадаю про їх муку – Сам гірко заплачу. Зібрав собі славних хлопців, Що ж кому до того? Засідаєм при дорозі Ждать подорожнього. Чи хто їде, чи хто йде, Треба їх спитати, Як не має він грошей – Треба йому дати!

Зовуть мене розбійником. Кажуть – розбиваю. Ще ж нікого я не вбив. Бо й сам душу маю.

З багатого хоч я й візьму – Убогому

даю. Отак гроші поділивши, Я гріхів не маю. Судять мене вдень і вночі, Повсяку годину, Ніде мені подітися, Я од журби гину.

Аж тут їде сам владика: “А здорові, хлопці!” “Ой, довго ми вас чекали. Благослови, отче!” Чи хто їде, чи хто йде, Часто дурно ждати. Отак треба в лісі жити, Бо не маю хати. Ой, вилічив сам владика Сорок тисяч грошей.

Подивився кругом себе – Все хлопці хороші. Ой, чи їде, чи хто йде, Треба його ждати. Ой, прийдеться Кармалюку Марне пропадати. Пішов би я до дітей – Красу мою знають: Аби тільки показався.

То зараз впіймають. А так треба стерегтися, Треба в лісі жити. Хоч, здається, світ великий,

Ніде ся подіти!

Ой, прийдеться Кармалюку Марне пропадати. Бо немає пристанища. Ані свої хати.

Прийшла туга до серденька, Як у світі жити? Світ великий і розкішний. Та ніде ся діти! Асесори, ісправники За мною ганяють, Більше вони людей б’ють.

Як я гріхів маю. У неділю дуже рано У всі дзвони дзвонять. А мене, Кармалюка, Як звірюку гонять. Нехай гонять, нехай ловлять, Нехай заганяють, Нехай мене, Кармалюка, В світі споминають! Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло) Існує близько сорока варіантів пісні про Устима Кармалюка – легендарного ватажка селянських загонів, які боролися проти панського гніту.

Знущання над кріпаками були такі, що терпіти не ставало сил. Устим Кармалюк теж утік, зібрав загін “славних хлопців” і став відновлювати справедливість – у багатих забирати, а бідним віддавати. “Отак гроші поділивши, я гріхів не маю”, – говорить він. Кармалюка кілька разів ловили, карали, засилали до Сибіру, але він щоразу тікав і продовжував свою справу. Проте не відчував себе щасливим, адже, хоч і “не в кайданах, а все ж не на волі”, не бачить жінки й дітей, не має хати.

Люди не забули його подвигу й уславили Кармалюка в піснях та легендах.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

За Сибіром сонце сходить