Забіла Віктор Миколайович Будяк
Поралися люди в полі – Хліб святий збирали І діток своїх маленьких Всіх позабирали. Інші колоски збирали, К матеркам носили. “Любий Сидір! Любий Семен!” – За те їх хвалили. “І я, мамо, осьде скілько, Дивись, назбирала!” “І ти, любая, Хотинко, – Мати їй сказала. – З’їжте сальця трошки з хлібцем, Да не розкидайте; Як поїсте – ізнов, дітки, Колоски збирайте”.
Другі ж діти, знай, бігали, Цілий день крутились; Уже й матерки на них кричали, І батьки сварились. І не слухали, що кажуть, Щоб не пустували, Регочуться да бігають,
І тим дітям добре чуби Всім понаминали, Котрі бігли з ним умісті Да жито топтали. “Бачте, якби не крутились,
Не все гарне, що червоне; Треба роздивиться, Що воно такеє в світі Й до чого годиться. Іншая прегарна квітка, Може, ще й пахуча, Да не треба зразу хапать, Бо, може, й колюча. Так і людей треба в світі Дуже розбирати, Не все треба од їх слухать, Не все й їм казати. Інший буде дуже гарно Тобі балагурить, За тебе неначе й тягне, Тебе ж і обдурить; Грошей тобі у позику Він буде давати, По шагу з рубля у тиждень Процент буде брати. Такії очей у вовка Позичать не стануть: Вони сорому ізроду Не мали й не мають.
Дак їх треба стерігаться Більше всього в світі, Бо страшніше сто раз вони, Ніж будяк у житі. Бо будяк тільки уколе, Хто на його ступить; А такого як зачепиш – Так зовсім облупить.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)