Забіла Віктор Миколайович Голуб

Related posts:

1. Віктор Забіла – Голуб ГОЛУБ Ой застогнав голуб У темній дуброві На гольї сухенькій; Ой заплакав тяжко Гіркими сльозами Козак молоденький. Ой застогнав голуб У темній дуброві, Неначе в неволі; Ой плакав тяжко Козак молоденький По нещасній долі. Ой застогнав голуб Аж лунь застогнала У темній дуброві; Ой заплакав тяжко Козак молоденький Да ще й кучерявий. \”Ой чого ж […]...
2. Забіла Віктор Миколайович Пугач Близько мене стогне пугач Саме серед ночі, Віщує він нещасному Скоро закрить очі, Стогне пугач, стогне сірий Да над головою, Мабуть, її прийшла пора Присипать земльою. Сумно стогне, як застогне, Душа аж трепеще, Подумає: на тім світі Чи не буде легше. На сім світі серце моє Радощів немало, Воно зроду веселої Пісні не співало. Не […]...
3. Забіла Віктор Миколайович До невірної Було б шануваться, З другими не знаться, Жили б, жили бі ми з тобою, Як би серце із душою. А тобі як новенький, Зараз тобі і миленький: Мене зараз покидаєш, Мене зовсім забуваєш. А божилася й клялася, Що зовсім вже оддалася Мені серцем і душею І що будеш вік моєю! Ти ніколи не кохала Мене […]...
4. Забіла Віктор Миколайович “Два вже літа скоро пройде…” Два вже літа скоро пройде, Як я закохався; Якби знав я своє горе, Лучче б був не знався Я з тобою, дівчинонько, То б не знав і муки, Не знав би я, як то любить, Не знав би і скуки. Як не бачу тебе тиждень, То за год щитаю; А побачу, і то тяжко, Що […]...
5. Забіла Віктор Миколайович “Повіяли вітри буйні…” Повіяли вітри буйні Да над синім морем; Забилося серце моє Перед лютим горем. Повіяли вітри буйні З холодного краю; Розлучили з дівчиною, Котру я кохаю. Да не вітри: люди злії Мені се зробили; Самі мене звели з нею, Самі й розлучили. Перестали вітри буйні, Всюди стало тихо; А у мене, нещасного, Все на серці лихо. […]...
6. Забіла Віктор Миколайович Палій Іде військо запорозьке, Під небо куріє. Куди ведеш, отамане, Козаків, Паліє? “Де старшина звелить мені Ворогів рубати, Там і будем, бо за віру Не страшно вмирати. Я присягнув, я поклявся Царю з козаками До послідньой каплі крові Биться з ворогами. Покидаєм жінок своїх, Діток, батьків рідних, Ми вже себе не жалуєм, Нам їх жалко, бідних”. […]...
7. Забіла Віктор Миколайович Сирота Без худоби сиротині Тяжко в світі жити; Хоч який він буде чесний, Все буде тужити; Чесна душа йому в тілі – Тільки всього й буде: Мало тепер її хвалять Вже на світі люди. Тепер дивляться в кишеню, Не на чоловіка, Не дивляться, яка душа І чи ціла пика. Нещасніша всього в світі Бідна сиротина; Плаче […]...
8. Забіла Віктор Миколайович “Сидів я над річкою…” Сидів я над річкою Да й дивився в воду; Чому радощей ніколи Я не бачив зроду? Думав, гадав: за що б долі Так мене карати? Чи я хотів кого вбити, Або що б одняти Худобу в кого чужую Або що б украсти? Мабуть, прийдеться нещасним Мені вже й пропасти. Хвиля була превелика, Вітер так і […]...
9. Забіла Віктор Миколайович Забіла Віктор Миколайович (крипт. – Ол-др.) – український поет. Народився 1808р. на хуторі Кукуріківщина, тепер с. Забілівщина Борзнянського р-ну Чернігівської області, в сім’ї дрібного поміщика, нащадка старовинного козацько-старшинського роду. Навчався в 1822 – 1825 рр. в Ніжинській гімназії вищих наук. В 1825 – 1834 рр. служив у війську. Вийшов у відставку в чині поручика, решту […]...
10. Забіла Віктор Миколайович Будяк Поралися люди в полі – Хліб святий збирали І діток своїх маленьких Всіх позабирали. Інші колоски збирали, К матеркам носили. “Любий Сидір! Любий Семен!” – За те їх хвалили. “І я, мамо, осьде скілько, Дивись, назбирала!” “І ти, любая, Хотинко, – Мати їй сказала. – З’їжте сальця трошки з хлібцем, Да не розкидайте; Як поїсте […]...
11. Забіла Віктор Миколайович Човник Чи довго я, нещасний, Буду так крушиться? Пора б уже перестати Скучать да нудиться! Пливе човник без весельця, К берегу звертає, Ніхто човником не править – Вітром прибиває; І до берега причаливсь Да й остановився, Не найшлось і там нікого, Кому б він згодився. Не було йому спокійно З берега лежати; Знай, все стукався об […]...
12. Забіла Віктор Миколайович Маруся Жала дівка жито в полі, Сама й зажинала, Не бачилась довго з милим, Бачити бажала. Не дуже то пильнувала, Усе оглядалась, Бо милого козаченька Вона сподівалась. Уже й вечір, його нема, Дівка плакать стала, Що не вийшов він до неї, Що й мало нажала; Додому пішла із поля, Цілий день не ївши, Всю ніченьку просиділа, […]...
13. Забіла Віктор Миколайович До коня Що, мій коню, що, мій добрий, Годі гарцювати, По байракам через рови Годі вже стрибати, Як, було, колись стрибаєш, Як, було, гарцюєш, Хропеш, іржеш, під собою І землі не чуєш. Шовкова твоя грива З вітром розмовляла, Удила в зубах скрипіли, Збруя вся тріщала. Не заржеш уже тепер так, Не пирнеш ніздрями, Не вириєш у коліно […]...
14. Забіла Віктор Миколайович Кохання Світить місяць, да не гріє, Мороз пече, вітер віє, Дме хтось трійкою такий До дівчини, що кохає, – Хтось такий того не знає, Що милая не його. Коні добрі орчикові Крешуть огонь об підкови, Морди тягнуть по землі; На аршин повитягали, У каблучку позгинались, Біжать, летять, як стріла. Корінний дзвіночком дзвонить, Машталір його погонить, Сани […]...
15. Віктор Забіла – Пугач ПУГАЧ Близько мене стогне пугач Саме серед ночі, Віщує він нещасному Скоро закрить очі, Стогне пугач, стогне сірий Да над головою, Мабуть, її прийшла пора Присипать земльою. Сумно стогне, як застогне, Душа аж трепеще, Подумає: на тім світі Чи не буде легше. На сім світі серце моє Радощів немало, Воно зроду веселої Пісні не співало. […]...
16. Віктор Миколайович Забіла – ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС (кінця XVIII – перших десятиліть XIX ст. (1798-1840 pp.) Віктор Миколайович Забіла (1808-1869 pp.) Творчість Віктора Миколайовича Забіли була позначена сумною зіркою нещасливого кохання. Дівчину, до якої він сватався, віддали за іншого. У своїх поезіях він виливав увесь біль кохання, яке проніс крізь життя, тугу за щастям та сумні роздуми про майнову нерівність, що руйнує долі людей. Талант Віктора Забіли, прониклива глибина і ліризм […]...
17. Віктор Забіла – Соловей СОЛОВЕЙ Не щебечи, соловейку, Під вікном близенько; Не щебечи, малюсенький, На зорі раненько. Як затьохкаєш, як свиснеш, Неначе заграєш; Так і б’ється в грудях серце, Душу роздираєш. Як засвищеш голосніше, А далі тихенько: Аж у душі похолоне, Аж замре серденько. Зовсім трошки перестанеш, Лунь усюди піде; Ти в темну ніч веселися, І як сонце зійде. […]...
18. СОЛОВЕЙ – ВІКТОР ЗАБІЛА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ХРЕСТОМАТІЯ для 9 класу Література українського романтизму СОЛОВЕЙ Не щебечи, соловейку, Під вікном близенько; Не щебечи, малюсенький, На зорі раненько. Як затьохкаєш, як свиснеш, Неначе заграєш; Так і б’ється в грудях серце, Душу роздираєш. Як засвищеш голосніше, А далі тихенько: Аж у душі похолоне, Аж замре серденько. Зовсім трошки перестанеш, Лунь усюди піде; […]...
19. Скорочено СОЛОВЕЙ – ВІКТОР ЗАБІЛА Не щебечи, соловейку, Під вікном близенько; Не щебечи, малюсенький, На зорі раненько. Як затьохкаєш, як свиснеш, Неначе заграєш; Так і б’ється в грудях серце, Душу роздираєш. Як засвищеш голосніше, А далі тихенько: Аж у душі похолоне, Аж замре серденько. Зовсім трошки перестанеш, Лунь усюди піде; Ти в темну ніч веселися, І як сонце зійде. Твоя […]...
20. Соловей – ВІКТОР ЗАБІЛА Скорочено Не щебечи, соловейку. Під вікном близенько; Не щебечи, малюсенький. На зорі раненько. Як затьохкаєш, як свиснеш. Неначе заграєш; Так і б’ється в грудях серце, Душу роздираєш. Як засвищеш голосніше, А далі тихенько: Аж у душі похолоне, Аж замре серденько. Зовсім трошки перестанеш, Лунь усюди піде; Ти в темну ніч веселися, І як сонце зійде. Твоя […]...
21. Соловей (скорочено) – Забіла Віктор Не щебечи, соловейку. Під вікном близенько; Не щебечи, малюсенький. На зорі раненько. Як затьохкаєш, як свиснеш. Неначе заграєш; Так і б’ється в грудях серце, Душу роздираєш. Як засвищеш голосніше, А далі тихенько: Аж у душі похолоне, Аж замре серденько. Зовсім трошки перестанеш, Лунь усюди піде; Ти в темну ніч веселися, І як сонце зійде. Твоя […]...
22. Віктор Забіла – Туга серця ТУГА СЕРЦЯ Літа мої молодії, Вам вже не вертаться; Душі моїй прийшла пора Слізьми обливаться. Серцю мойму як хотілось, Так не удалося: Схаменулось, стрепенулось, Кров’ю запеклося. Одно мені тепер в світі Тільки вже зісталось, Щоб скоріше серце моє З світом розпрощалось. Кохав дуже я дівчину, Як росу травиця, Як голубку голуб сизий І як волю […]...
23. Віктор Забіла – До невірної ДО НЕВІРНОЇ Було б шануваться, З другими не знаться, Жили б, жили бі ми з тобою, Як би серце із душою. А тобі як новенький, Зараз тобі і миленький: Мене зараз покидаєш, Мене зовсім забуваєш. А божилася й клялася, Що зовсім вже оддалася Мені серцем і душею І що будеш вік моєю! Ти ніколи не […]...
24. Віктор Забіла – Два вже літа скоро пройде Два вже літа скоро пройде, Як я закохався; Якби знав я своє горе, Лучче б був не знався Я з тобою, дівчинонько, То б не знав і муки, Не знав би я, як то любить, Не знав би і скуки. Як не бачу тебе тиждень, То за год щитаю; А побачу, і то тяжко, Що […]...
25. Віктор Забіла – Розлука РОЗЛУКА \”Нехай не жде, нехай не жде, Годі сподіваться, Щоб, як голуб з голубкою, Так поцілуваться!\” Не така була розмова, Не так розмовляла, Як колись мені клялася, Як колись казала, Що кохає мене дуже, Душі не жалівши; Що не треба їй нічого, Мене полюбивши. Тепер не те, тепер друге Мені вже співає, Вже не скаже: […]...
26. Віктор Забіла – Пісня (Не плач, дівчино… ) Не плач, дівчино, По своїй долі, Що не вийшла заміж, Зате ж ти на волі, Як пташечка тая, Що всюди літає, В зеленім садочку Сидить та співає, Собі щебече, Якую знає, Якую серденько Співати бажає. А вже в неволі Не заспіваєш Такую пісеньку, Як сам бажаєш. І ти ж на волі, Дак веселиться Треба, дівчино, […]...
27. Віктор Забіла – Соловей (Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)) Віктор Забіла Соловей Не щебечи, соловейку. Під вікном близенько; Не щебечи, малюсенький. На зорі раненько. Як затьохкаєш, як свиснеш. Неначе заграєш; Так і б’ється в грудях серце, Душу роздираєш. Як засвищеш голосніше, А далі тихенько: Аж у душі похолоне, Аж замре серденько. Зовсім трошки перестанеш, Лунь усюди піде; Ти в темну ніч веселися, І як […]...
28. ЗАБІЛА ВІКТОР ЗАБІЛА ВІКТОР (псевд. – Ол-др; 1808, х. Кукуріківщина, тепер с. Забілівщина Борзнянського р-ну Чернігівської обл. – листопад 1869, Борзна Чернігівської обл.) – поет. Походив із старовинної козацької родини. Здобув освіту в Ніжинській гімназії вищих наук (1822 – 1825). У 1825 – 1834 рр. перебував на військовій службі. Вийшовши у відставку, жив на своєму родовому хуторі […]...
29. Голуб – птах миру На міжнародній емблемі миру, яку створив відомий художник Пабло Пікассо, зображений білий голуб із маслиновою гілкою в дзьобі. Птах символізує прагнення всіх народів планети жити без воєн, у дружбі та злагоді. З давніх-давен в українських оселях часто зображували голубів серед квітів на печі, рушниках. Вони були оберегами від пожежі. Люди вірили: у кого в оселі […]...
30. Забіла Віктор – Біографія Забіла Віктор Миколайович народився 1808р. на хуторі Кукуріківщина, тепер с. Забілівщина Борзнянського р-ну Чернігівської області, в сім’ї дрібного поміщика, нащадка старовинного козацько-старшинського роду. Навчався в 1822 – 1825 рр. в Ніжинській гімназії вищих наук. В 1825 – 1834 рр. служив у війську. Вийшов у відставку в чині поручика, решту життя провів на своєму хуторі поблизу […]...
31. Віктор Забіла – Ох, коли б хто знав, як тяжко Ох, коли б хто знав, як тяжко Так на світі жити, Як мені тепер прийшлося, Бозна-що й робити. Полюбив я дівчиноньку, І мене дівчина. \”Дуже люблю\”, – побожилась, Да лиха година, Що я такий безталанний На світ уродився: І сам бідний, і з бідною Вірно полюбився! Що ж тепер мені осталось: Плакать да нудиться Або […]...
32. Віктор Забіла – Біографія Віктор Миколайович Забіла (1808 – листопад 1869) – український поет-романтик. Забіла Віктор Миколайович (крипт. – Ол-др.) – український поет. Народився 1808р. на хуторі Кукуріківщина, тепер с. Забілівщина Борзнянського р-ну Чернігівської області, в сім’ї дрібного поміщика, нащадка старовинного козацько-старшинського роду. Навчався в 1822 – 1825 рр. в Ніжинській гімназії вищих наук. В 1825 – 1834 рр. […]...
33. Віктор Забіла – От і празника діждались От і празника діждались, Веселяться люди! А мені, мабуть, ніколи Радощей не буде. Дивлюсь на все, як без очей, Бо щастя не маю; Я і в будень, я і в празник Нуджусь да скучаю. Минулося моє щастя! Не бачусь я з нею. Не бачуся з дівчиною, З милою моєю; Лучче б серце розлучили Моє із […]...
34. Віктор Забіла – Повіяли вітри буйні Повіяли вітри буйні Да над синім морем; Забилося серце моє Перед лютим горем. Повіяли вітри буйні З холодного краю; Розлучили з дівчиною, Котру я кохаю. Да не вітри: люди злії Мені се зробили; Самі мене звели з нею, Самі й розлучили. Перестали вітри буйні, Всюди стало тихо; А у мене, нещасного, Все на серці лихо. […]...
35. Віктор Забіла – Палій ПАЛІЙ Іде військо запорозьке, Під небо куріє. Куди ведеш, отамане, Козаків, Паліє? \”Де старшина звелить мені Ворогів рубати, Там і будем, бо за віру Не страшно вмирати. Я присягнув, я поклявся Царю з козаками До послідньой каплі крові Биться з ворогами. Покидаєм жінок своїх, Діток, батьків рідних, Ми вже себе не жалуєм, Нам їх жалко, […]...
36. Віктор Забіла – Сирота СИРОТА Без худоби сиротині Тяжко в світі жити; Хоч який він буде чесний, Все буде тужити; Чесна душа йому в тілі – Тільки всього й буде: Мало тепер її хвалять Вже на світі люди. Тепер дивляться в кишеню, Не на чоловіка, Не дивляться, яка душа І чи ціла пика. Нещасніша всього в світі Бідна сиротина; […]...
37. Віктор Забіла – Сидів я над річкою Сидів я над річкою Да й дивився в воду; Чому радощей ніколи Я не бачив зроду? Думав, гадав: за що б долі Так мене карати? Чи я хотів кого вбити, Або що б одняти Худобу в кого чужую Або що б украсти? Мабуть, прийдеться нещасним Мені вже й пропасти. Хвиля була превелика, Вітер так і […]...
38. Віктор Забіла – Човник ЧОВНИК Чи довго я, нещасний, Буду так крушиться? Пора б уже перестати Скучать да нудиться! Пливе човник без весельця, К берегу звертає, Ніхто човником не править – Вітром прибиває; І до берега причаливсь Да й остановився, Не найшлось і там нікого, Кому б він згодився. Не було йому спокійно З берега лежати; Знай, все стукався […]...
39. Віктор Забіла – Будяк БУДЯК Поралися люди в полі – Хліб святий збирали І діток своїх маленьких Всіх позабирали. Інші колоски збирали, К матеркам носили. \”Любий Сидір! Любий Семен!\” – За те їх хвалили. \”І я, мамо, осьде скілько, Дивись, назбирала!\” \”І ти, любая, Хотинко, – Мати їй сказала. – З’їжте сальця трошки з хлібцем, Да не розкидайте; Як […]...
40. Віктор Забіла – Маруся МАРУСЯ Жала дівка жито в полі, Сама й зажинала, Не бачилась довго з милим, Бачити бажала. Не дуже то пильнувала, Усе оглядалась, Бо милого козаченька Вона сподівалась. Уже й вечір, його нема, Дівка плакать стала, Що не вийшов він до неї, Що й мало нажала; Додому пішла із поля, Цілий день не ївши, Всю ніченьку […]...