ЗАБІЛА ВІКТОР
ЗАБІЛА ВІКТОР (псевд. – Ол-др; 1808, х. Кукуріківщина, тепер с. Забілівщина Борзнянського р-ну Чернігівської обл. – листопад 1869, Борзна Чернігівської обл.) – поет.
Походив із старовинної козацької родини. Здобув освіту в Ніжинській гімназії вищих наук (1822 – 1825). У 1825 – 1834 рр. перебував на військовій службі. Вийшовши у відставку, жив на своєму родовому хуторі Кукуріківщина поблизу Борзни. Приятелював із Т. Шевченком, бачився з ним у Качанівці, Мойсівці, Києві.
Атмосферу перебування Шевченка в Україні (1844 – 1845) відбив у гумористичному
Похований В. Забіла на міському цвинтарі Борзни.
Поетична спадщина поета невелика: близько 40 віршів і пісень, що дійшли до нас в друкованих збірниках, періодичних виданнях, рукописних копіях. Поезії “Голуб”, “Пісня”,
Його лірика, навіяна особистою любовною драмою, позначена щирістю й безпосередністю почуттів, тяжінням до поетики народної ліричної пісні. Мотиви нерозділеного почуття, розлуки, зради, втрати коханої людини в поезії В. Забіли розроблені в дусі характерного для романтизму своєрідного культу душевного страждання. Глибина емоційного переживання в любовній особистісно-психологічній ліриці поета пов’язана передусім із сповідальним авторським тоном.
Саме це робить вірші “людським документом” (І. Франко) і сприяє їх популярності. Завдяки глибокому ліризму, мовному й образному багатству чимало поезій В. Забіли стали народними піснями, зокрема “Гуде вітер вельми в полі” та “Не щебечи, соловейку”, покладені на музику М. Глинкою. До віршів “Не плач, дівчино”, “Голуб”, “Човник” та інших поет сам створив мелодію (він майстерно грав на бандурі). Суспільні мотиви, з’явившись спочатку в ліриці особистого страждання, стають провідними у творах “Зовсім світ перевернувся”, “Маруся”, “Сирота”, “Будяк” та ін.
В них викривається соціальна неправда, підносяться гуманістичні ідеали. Зазнав В. Забіла і впливу бурлеску (“Остап і чорт”, “Весілля”). Його перу належать також історичні вірші (“Палій” та ін.), послання знайомим побутового змісту. Ще за життя поета його твори переписувалися й поширювалися серед народу.
У його сентиментально-романтичній ліриці відбито своєрідний культ душевного страждання людини, сповідальний тон автора. Цим насамперед визначається творче обличчя В. Забіли – “найздібнішого й найталановитішого поета” (І. Франко) передшевченківського періоду.
Літ.: Кирилюк Є. Невідома збірка творів Віктора Забіли // Кирилюк Є. Слово, віддане народові. К., 1972; Франко І. Поезії Віктора Забіли // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. К., 1982. Т. 37; Франко І. До біографії та характеристики В. Забіли //Там само; Крижанівський С. Віктор Забіла: Поет і літературний герой // Київ, старовина.
1993. Ч. 6.
Ж. Ляхова





Related posts:
- Забіла Віктор – Біографія Забіла Віктор Миколайович народився 1808р. на хуторі Кукуріківщина, тепер с. Забілівщина Борзнянського р-ну Чернігівської області, в сім’ї дрібного поміщика, нащадка старовинного козацько-старшинського роду. Навчався в 1822 – 1825 рр. в Ніжинській гімназії вищих наук. В 1825 – 1834 рр. служив у війську. Вийшов у відставку в чині поручика, решту життя провів на своєму хуторі поблизу […]...
- Забіла Віктор Миколайович Забіла Віктор Миколайович (крипт. – Ол-др.) – український поет. Народився 1808р. на хуторі Кукуріківщина, тепер с. Забілівщина Борзнянського р-ну Чернігівської області, в сім’ї дрібного поміщика, нащадка старовинного козацько-старшинського роду. Навчався в 1822 – 1825 рр. в Ніжинській гімназії вищих наук. В 1825 – 1834 рр. служив у війську. Вийшов у відставку в чині поручика, решту […]...
- Віктор Миколайович Забіла – ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС (кінця XVIII – перших десятиліть XIX ст. (1798-1840 pp.) Віктор Миколайович Забіла (1808-1869 pp.) Творчість Віктора Миколайовича Забіли була позначена сумною зіркою нещасливого кохання. Дівчину, до якої він сватався, віддали за іншого. У своїх поезіях він виливав увесь біль кохання, яке проніс крізь життя, тугу за щастям та сумні роздуми про майнову нерівність, що руйнує долі людей. Талант Віктора Забіли, прониклива глибина і ліризм […]...
- ВІКТОР ЗАБІЛА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ХРЕСТОМАТІЯ для 9 класу Література українського романтизму Віктор Миколайович Забіла народився на хуторі під Борзною на Чернігівщині в родині дрібного поміщика. Навчався в Ніжині, служив у Київському драгунському полку, потім жив на хуторі. З творчого доробку поета-романтика, який налічує майже сорок творів, за життя письменника було опубліковано лише п’ять, у тому числі його […]...
- Біографія Віктора Забіли Віктор Забіла (1808 – 1869) Забіла Віктор Миколайович (крипт. – Ол-др.) – український поет. Народився 1808р. на хуторі Кукуріківщина, тепер с. Забілівщина Борзнянського р-ну Чернігівської області, в сім’ї дрібного поміщика, нащадка старовинного козацько-старшинського роду. Навчався в 1822 – 1825 рр. в Ніжинській гімназії вищих наук. В 1825 – 1834 рр. служив у війську. Вийшов у […]...
- Ладки, ладоньки, ладусі – НАТАЛЯ ЗАБІЛА Літературне читання 2 клас – Віра Науменко АВТОРСЬКІ ВІРШІ ТА МАЛІ ЖАНРИ ДЛЯ ДІТЕЙ НАТАЛЯ ЗАБІЛА Дитяча письменниця Наталя Забіла розмовляє з маленькими читачами ніжно, лагідно. Настрій її творів часто навіяний картинами природи. А забавлянки Наталі Забіли за мелодійністю звучання подібні до народних. Вони випромінюють материнську любов. Ладки, ладоньки, ладусі – Ладки, ладоньки, ладусі, Ой […]...
- Віктор Забіла – Соловей (Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)) Віктор Забіла Соловей Не щебечи, соловейку. Під вікном близенько; Не щебечи, малюсенький. На зорі раненько. Як затьохкаєш, як свиснеш. Неначе заграєш; Так і б’ється в грудях серце, Душу роздираєш. Як засвищеш голосніше, А далі тихенько: Аж у душі похолоне, Аж замре серденько. Зовсім трошки перестанеш, Лунь усюди піде; Ти в темну ніч веселися, І як […]...
- Віктор Забіла – Пісня (Не плач, дівчино… ) Не плач, дівчино, По своїй долі, Що не вийшла заміж, Зате ж ти на волі, Як пташечка тая, Що всюди літає, В зеленім садочку Сидить та співає, Собі щебече, Якую знає, Якую серденько Співати бажає. А вже в неволі Не заспіваєш Такую пісеньку, Як сам бажаєш. І ти ж на волі, Дак веселиться Треба, дівчино, […]...
- ЛІТЕРАТУРА УКРАЇНСЬКОГО РОМАНТИЗМУ. В. ЗАБІЛА “СОЛОВЕЙ”, М. ПЕТРЕНКО “НЕБО”. М. ШАШКЕВИЧ – ЗАЧИНАТЕЛЬ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ НА ЗАХІДНИХ ЗЕМЛЯХ. “ВЕСНІВКА” Тема. ЛІТЕРАТУРА УКРАЇНСЬКОГО РОМАНТИЗМУ. В. ЗАБІЛА “СОЛОВЕЙ”, М. ПЕТРЕНКО “НЕБО”. М. ШАШКЕВИЧ – ЗАЧИНАТЕЛЬ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ НА ЗАХІДНИХ ЗЕМЛЯХ. “ВЕСНІВКА” Варіант 1 1. Ліричний герой поезії В. Забіли “Соловей” звертається до солов’я з проханням, щоб птах… А Підбадьорив його. Б Не додав жалю. В Оспівав красу земну. Г Ощасливлював тих, кому не поталанило в […]...
- Ой чук-чуки, чуки – на! – НАТАЛЯ ЗАБІЛА Літературне читання 2 клас – Віра Науменко АВТОРСЬКІ ВІРШІ ТА МАЛІ ЖАНРИ ДЛЯ ДІТЕЙ НАТАЛЯ ЗАБІЛА Ой чук-чуки, чуки – на! Ой чук-чуки, чуки – на! Наша доня чепурна. В неї на голівці Жовті чорнобривці, І віночок З конюшини, І намисто із шипшини, І листок квасольки, Наче парасолька, І широкий лопушок, Мов зелений фартушок! – […]...
- Забіла Наталя – Біографія Є письменники, що цілком віддали своє життя дитячій літературі – дуже важкій, іноді малопомітній, літературній роботі. Серед них, ніби айсберг, височить постать чудової поетеси Наталі Львівни Забіли, чиє життя покладено на олтар служіння дитячій Музі. Народилася письменниця 5 березня 1903 року в місті Петербурзі у дворянській родині з великими мистецькими традиціями. Старовинний козацько-старшинський рід Забіл […]...
- Віктор Забіла – До коня ДО КОНЯ Що, мій коню, що, мій добрий, Годі гарцювати, По байракам через рови Годі вже стрибати, Як, було, колись стрибаєш, Як, було, гарцюєш, Хропеш, іржеш, під собою І землі не чуєш. Шовкова твоя грива З вітром розмовляла, Удила в зубах скрипіли, Збруя вся тріщала. Не заржеш уже тепер так, Не пирнеш ніздрями, Не вириєш […]...
- Віктор Забіла – Голуб ГОЛУБ Ой застогнав голуб У темній дуброві На гольї сухенькій; Ой заплакав тяжко Гіркими сльозами Козак молоденький. Ой застогнав голуб У темній дуброві, Неначе в неволі; Ой плакав тяжко Козак молоденький По нещасній долі. Ой застогнав голуб Аж лунь застогнала У темній дуброві; Ой заплакав тяжко Козак молоденький Да ще й кучерявий. \”Ой чого ж […]...
- СОЛОВЕЙ – ВІКТОР ЗАБІЛА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ХРЕСТОМАТІЯ для 9 класу Література українського романтизму СОЛОВЕЙ Не щебечи, соловейку, Під вікном близенько; Не щебечи, малюсенький, На зорі раненько. Як затьохкаєш, як свиснеш, Неначе заграєш; Так і б’ється в грудях серце, Душу роздираєш. Як засвищеш голосніше, А далі тихенько: Аж у душі похолоне, Аж замре серденько. Зовсім трошки перестанеш, Лунь усюди піде; […]...
- Віктор Забіла – Кохання КОХАННЯ Світить місяць, да не гріє, Мороз пече, вітер віє, Дме хтось трійкою такий До дівчини, що кохає, – Хтось такий того не знає, Що милая не його. Коні добрі орчикові Крешуть огонь об підкови, Морди тягнуть по землі; На аршин повитягали, У каблучку позгинались, Біжать, летять, як стріла. Корінний дзвіночком дзвонить, Машталір його погонить, […]...
- Віктор Забіла – Соловей СОЛОВЕЙ Не щебечи, соловейку, Під вікном близенько; Не щебечи, малюсенький, На зорі раненько. Як затьохкаєш, як свиснеш, Неначе заграєш; Так і б’ється в грудях серце, Душу роздираєш. Як засвищеш голосніше, А далі тихенько: Аж у душі похолоне, Аж замре серденько. Зовсім трошки перестанеш, Лунь усюди піде; Ти в темну ніч веселися, І як сонце зійде. […]...
- Віктор Забіла – Сорока СОРОКА Сорока в дворі скрекоче, Гостей возвіщає; Ждала дівка козаченька, Котрого кохає. Ждала, ждала, виглядала, Миленький не їде, – Мабуть, тоді він вже буде, Як місяць ізійде. Зійшов місяць, вже й високо, Зіроньки блищали, – Виглядали карі очі Да й плакати стали. Гірше горя, гірше нудьги Того дожидаться, Хто на цілий вік поклявся, Щоб із […]...
- Віктор Забіла – Маруся МАРУСЯ Жала дівка жито в полі, Сама й зажинала, Не бачилась довго з милим, Бачити бажала. Не дуже то пильнувала, Усе оглядалась, Бо милого козаченька Вона сподівалась. Уже й вечір, його нема, Дівка плакать стала, Що не вийшов він до неї, Що й мало нажала; Додому пішла із поля, Цілий день не ївши, Всю ніченьку […]...
- Віктор Забіла – Палій ПАЛІЙ Іде військо запорозьке, Під небо куріє. Куди ведеш, отамане, Козаків, Паліє? \”Де старшина звелить мені Ворогів рубати, Там і будем, бо за віру Не страшно вмирати. Я присягнув, я поклявся Царю з козаками До послідньой каплі крові Биться з ворогами. Покидаєм жінок своїх, Діток, батьків рідних, Ми вже себе не жалуєм, Нам їх жалко, […]...
- Віктор Забіла – Човник ЧОВНИК Чи довго я, нещасний, Буду так крушиться? Пора б уже перестати Скучать да нудиться! Пливе човник без весельця, К берегу звертає, Ніхто човником не править – Вітром прибиває; І до берега причаливсь Да й остановився, Не найшлось і там нікого, Кому б він згодився. Не було йому спокійно З берега лежати; Знай, все стукався […]...
- Віктор Забіла – Будяк БУДЯК Поралися люди в полі – Хліб святий збирали І діток своїх маленьких Всіх позабирали. Інші колоски збирали, К матеркам носили. \”Любий Сидір! Любий Семен!\” – За те їх хвалили. \”І я, мамо, осьде скілько, Дивись, назбирала!\” \”І ти, любая, Хотинко, – Мати їй сказала. – З’їжте сальця трошки з хлібцем, Да не розкидайте; Як […]...
- Віктор Забіла – Пугач ПУГАЧ Близько мене стогне пугач Саме серед ночі, Віщує він нещасному Скоро закрить очі, Стогне пугач, стогне сірий Да над головою, Мабуть, її прийшла пора Присипать земльою. Сумно стогне, як застогне, Душа аж трепеще, Подумає: на тім світі Чи не буде легше. На сім світі серце моє Радощів немало, Воно зроду веселої Пісні не співало. […]...
- Віктор Забіла – Сирота СИРОТА Без худоби сиротині Тяжко в світі жити; Хоч який він буде чесний, Все буде тужити; Чесна душа йому в тілі – Тільки всього й буде: Мало тепер її хвалять Вже на світі люди. Тепер дивляться в кишеню, Не на чоловіка, Не дивляться, яка душа І чи ціла пика. Нещасніша всього в світі Бідна сиротина; […]...
- Віктор Забіла – До невірної ДО НЕВІРНОЇ Було б шануваться, З другими не знаться, Жили б, жили бі ми з тобою, Як би серце із душою. А тобі як новенький, Зараз тобі і миленький: Мене зараз покидаєш, Мене зовсім забуваєш. А божилася й клялася, Що зовсім вже оддалася Мені серцем і душею І що будеш вік моєю! Ти ніколи не […]...
- Забіла Віктор Миколайович До невірної Було б шануваться, З другими не знаться, Жили б, жили бі ми з тобою, Як би серце із душою. А тобі як новенький, Зараз тобі і миленький: Мене зараз покидаєш, Мене зовсім забуваєш. А божилася й клялася, Що зовсім вже оддалася Мені серцем і душею І що будеш вік моєю! Ти ніколи не кохала Мене […]...
- Віктор Забіла – Осінній вітер ОСІННІЙ ВІТЕР Не так уже сонце світить, Не так воно й гріє; І вітерок не тепленький, Холодний вже віє. Не весняний, що од серця Тугу як би зносить, А осінній, що у лісі Мовби хто голосить. Із дерева лист зриває, Дуброва пустіє, Світить сонце, теє ж сонце, Да ба, вже не гріє. Пора прийшла, зима […]...
- Забіла Віктор Миколайович Пугач Близько мене стогне пугач Саме серед ночі, Віщує він нещасному Скоро закрить очі, Стогне пугач, стогне сірий Да над головою, Мабуть, її прийшла пора Присипать земльою. Сумно стогне, як застогне, Душа аж трепеще, Подумає: на тім світі Чи не буде легше. На сім світі серце моє Радощів немало, Воно зроду веселої Пісні не співало. Не […]...
- Забіла Віктор Миколайович Човник Чи довго я, нещасний, Буду так крушиться? Пора б уже перестати Скучать да нудиться! Пливе човник без весельця, К берегу звертає, Ніхто човником не править – Вітром прибиває; І до берега причаливсь Да й остановився, Не найшлось і там нікого, Кому б він згодився. Не було йому спокійно З берега лежати; Знай, все стукався об […]...
- Забіла Віктор Миколайович Кохання Світить місяць, да не гріє, Мороз пече, вітер віє, Дме хтось трійкою такий До дівчини, що кохає, – Хтось такий того не знає, Що милая не його. Коні добрі орчикові Крешуть огонь об підкови, Морди тягнуть по землі; На аршин повитягали, У каблучку позгинались, Біжать, летять, як стріла. Корінний дзвіночком дзвонить, Машталір його погонить, Сани […]...
- Забіла Віктор Миколайович Палій Іде військо запорозьке, Під небо куріє. Куди ведеш, отамане, Козаків, Паліє? “Де старшина звелить мені Ворогів рубати, Там і будем, бо за віру Не страшно вмирати. Я присягнув, я поклявся Царю з козаками До послідньой каплі крові Биться з ворогами. Покидаєм жінок своїх, Діток, батьків рідних, Ми вже себе не жалуєм, Нам їх жалко, бідних”. […]...
- Забіла Віктор Миколайович Сирота Без худоби сиротині Тяжко в світі жити; Хоч який він буде чесний, Все буде тужити; Чесна душа йому в тілі – Тільки всього й буде: Мало тепер її хвалять Вже на світі люди. Тепер дивляться в кишеню, Не на чоловіка, Не дивляться, яка душа І чи ціла пика. Нещасніша всього в світі Бідна сиротина; Плаче […]...
- Забіла Віктор Миколайович Голуб Ой застогнав голуб У темній дуброві На гольї сухенькій; Ой заплакав тяжко Гіркими сльозами Козак молоденький. Ой застогнав голуб У темній дуброві, Неначе в неволі; Ой плакав тяжко Козак молоденький По нещасній долі. Ой застогнав голуб Аж лунь застогнала У темній дуброві; Ой заплакав тяжко Козак молоденький Да ще й кучерявий. “Ой чого ж ти, […]...
- Забіла Віктор Миколайович До коня Що, мій коню, що, мій добрий, Годі гарцювати, По байракам через рови Годі вже стрибати, Як, було, колись стрибаєш, Як, було, гарцюєш, Хропеш, іржеш, під собою І землі не чуєш. Шовкова твоя грива З вітром розмовляла, Удила в зубах скрипіли, Збруя вся тріщала. Не заржеш уже тепер так, Не пирнеш ніздрями, Не вириєш у коліно […]...
- Скорочено СОЛОВЕЙ – ВІКТОР ЗАБІЛА Не щебечи, соловейку, Під вікном близенько; Не щебечи, малюсенький, На зорі раненько. Як затьохкаєш, як свиснеш, Неначе заграєш; Так і б’ється в грудях серце, Душу роздираєш. Як засвищеш голосніше, А далі тихенько: Аж у душі похолоне, Аж замре серденько. Зовсім трошки перестанеш, Лунь усюди піде; Ти в темну ніч веселися, І як сонце зійде. Твоя […]...
- Віктор Забіла – Сидів я над річкою Сидів я над річкою Да й дивився в воду; Чому радощей ніколи Я не бачив зроду? Думав, гадав: за що б долі Так мене карати? Чи я хотів кого вбити, Або що б одняти Худобу в кого чужую Або що б украсти? Мабуть, прийдеться нещасним Мені вже й пропасти. Хвиля була превелика, Вітер так і […]...
- Забіла Віктор Миколайович “Сидів я над річкою…” Сидів я над річкою Да й дивився в воду; Чому радощей ніколи Я не бачив зроду? Думав, гадав: за що б долі Так мене карати? Чи я хотів кого вбити, Або що б одняти Худобу в кого чужую Або що б украсти? Мабуть, прийдеться нещасним Мені вже й пропасти. Хвиля була превелика, Вітер так і […]...
- Віктор Забіла – Два вже літа скоро пройде Два вже літа скоро пройде, Як я закохався; Якби знав я своє горе, Лучче б був не знався Я з тобою, дівчинонько, То б не знав і муки, Не знав би я, як то любить, Не знав би і скуки. Як не бачу тебе тиждень, То за год щитаю; А побачу, і то тяжко, Що […]...
- Віктор Забіла – Пісня (Послухате мою пісню… ) Послухате мою пісню, Я вам заспіваю Про гарну дівчиноньку, Якую я знаю; Русявая, круглолиця, Очищі чорненькі, Моторная, як на диво, Ротичок маленький; Як квіточка, хорошая, Як тополька, статна І, як лебідь, білесенька, Зовсім уся знатна; Губоньки – як би намисто, Що добрим зоветься; Сонечко неначе зійде, Вона як сміється. А як пісні заспіває, Солов’я не […]...
- Віктор Забіла – Повіяли вітри буйні Повіяли вітри буйні Да над синім морем; Забилося серце моє Перед лютим горем. Повіяли вітри буйні З холодного краю; Розлучили з дівчиною, Котру я кохаю. Да не вітри: люди злії Мені се зробили; Самі мене звели з нею, Самі й розлучили. Перестали вітри буйні, Всюди стало тихо; А у мене, нещасного, Все на серці лихо. […]...
- Віктор Забіла – Ох, коли б хто знав, як тяжко Ох, коли б хто знав, як тяжко Так на світі жити, Як мені тепер прийшлося, Бозна-що й робити. Полюбив я дівчиноньку, І мене дівчина. \”Дуже люблю\”, – побожилась, Да лиха година, Що я такий безталанний На світ уродився: І сам бідний, і з бідною Вірно полюбився! Що ж тепер мені осталось: Плакать да нудиться Або […]...