“Загальна характеристика драматургії І. Карпенка-Карого”

Відомий драматург, актор, режисер і письменник І. Карпенко-Карий є однією з найвизначніших постатей в українському театральному мистецтві і драматургії. Не менш відомий український митець І. Франко писав про нього: “Чим він був для України, для розвою її громадянського та духовного життя. Се відчуває кожний, хто чи то бачив на сцені, чи хоч би лише читав його твори; се розуміє кожний, хто знає, що він був одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література…”.

Талановитий

новатор драматургії І. Карпенко-Карий збагатив українську драматичну літературу яскравими творами різноманітних жанрів, серед яких і історичні, і соціально-побутові, і соціально-психологічні драми. Письменник вніс вагомий вклад у розвиток національного українського театру, драматургії та літератури, і зробив це завдяки природженому умінню передавати головну суть психологічно вмотивованої поведінки особистості, тобто героїв його творів, а також завдяки високій акторській і літературній майстерності.

З кращими творами українських драматургів XIX століття І. Карпенко-Карий був знайомий

ще змолоду. Осмислення необхідності дотримання справжнім драматургом законів сцени і розуміння таємниць творчого процесу зростало у нього з роками. Мабуть, саме тому перші власні кроки І. Карпенка-Карого на драматичному терені не мали ознак учнівських спроб.

Драматургічна спадщина І. Карпенка-Карого налічує вісімнадцять п’єс, в яких автор вустами бездомних наймитів і бурлак, безталанних жінок-страдниць і знедолених селян зворушливо розповідав про страждання і пригноблення свого народу. У комедіях та драмах “Суєта”, “Хазяїн”, “Сто тисяч”, “Наймичка”, “Безталанна”, “Бурлака” та інших автор викривав “темне царство” моральної розбещеності, наживи і експлуатації, які були закономірним наслідком створених в той час суспільних відносин в українському селі, показував, як можновладна верхівка безпощадно визискувала селянську бідноту, відображав, як на сльозах та нужді трудівників виростали багатство і розкіш окремих великих землевласників.

Не менш захоплювало І. Карпенка-Карого і героїчне минуле українського народу, особливо борці проти своїх і чужих гнобителів, вірні сини і захисники народної правди – справжні благородні лицарі. Широко відомі його драми на історичні теми – “Сава чалий”, “Бондарівна” та інші. Звертав драматург увагу у своїй творчості і на життя інтелігентного прошарку українського суспільства.

Прикладом цьому можуть служити п’єси “Житейське море” і “Суєта”.

“Обняти такий широкий горизонт, заселити його такою кількістю живих людських типів міг тільки першорядний поетичний талант і великий обсерватор людського життя”, – так колись писав про І. Карпенка-Карого І. Франко. “Я взяв життя” – так про свою творчість говорив сам драматург.

У комедіях та драмах І. Карпенка-Карого глядачі бачать:

“І “Наймички” лихую долю,

І “Безталанну” з її горем…

Страждання… муки… регіт… гам…

Та витівки життя людського,

На лихо наше, більше злого,

Ніж доброго,

І ті надії,

Що ними люди серце гріють”.

Ці зворушливі рядки поезії Панаса Мирного найбільш повно розкривають найголовніші риси творчості І. Карпенко-Карого – високу художню майстерність і вірність життєвій правді. А М. Рильський, визначаючи заслуги І. Карпенко-Карого у розвитку українського національного театру, підкреслив, що відголоски драматургічних творів митця можна знайти у драмах та комедіях Кочерги, у творах інших письменників і драматургів, “в усьому кращому, що маємо ми нині в українському театрі”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

“Загальна характеристика драматургії І. Карпенка-Карого”