Загул Дмитро Юрійович Дифірамб пісні

Вільно ритмована мово, Найкраще з земних чудес, Що слово складаєш до слова, – Ти не дарунок небес!

Тебе створила людина В сиву давнінь віків, Щоб ти, мов таємна пружина, Торкала то втіху, то гнів.

Ти родиш сили могутні, А часом безсилий плач; Мотиви твої незабутні, Хоч забудеться твій сіяч.

Хто твій творець, о пісне? Не “я”, не “він” і не “ти”… Родишся ти не навмисне І вільно летиш у світи.

І всі ми – мрійні піїти, І всі ми – віщі співці. Бо любимо словом горіти, Хоч і без міри в руці.

Пісне! Скільки мелодій Ти

в наших серцях плетеш! Закрадаєшся в душу, як злодій, Хвилюєш її і ведеш.

В мотиві одного малюнку Одкриваєш багатий скарб І звичайну, буденну думку Зодягаєш у тисячі фарб.

Дрібний, невловимий натяк Ти перетвориш на крик, Примусиш спомин заплакать, Чекати в майбутньому втіх.

Всі надра нашого серця Ти розгортаєш до дна, Показуєш, чим воно б’ється, Чи ясна його глибина.

Виносиш на світло, в свідоме, Всі таємниці життя, Всі щонайтонші заломи Настрою, думки, чуття.

В серцях засипаєш провалля, Вириваєш терни й бур’яни, Щоб завжди вищим моралям Місце давали вони.

Торкаєш у різних душах Щонайтонших струн-тетив, Робиш їх рідних і дужих, Гуртуєш їх в колектив.

Наставляєш на діло корисне Рядками ритмованих слів. Хвала тобі, вільна пісне, Оздобо нових віків!

1925.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Загул Дмитро Юрійович Дифірамб пісні