Загул Дмитро Юрійович Вечірнє

Related posts:

1. Загул Дмитро Юрійович Два світи – Розкажи мені, сивий діду, Про свої парубоцькі дні, Чи ганяв ти по білому світу, Як ось довелося мені? Я бачив далекі країни (Ганяли мене по фронтах) – У вихрах війни і руїни Забув я свій рідний дах. Палали вогні повстання – Поїхав і я на панів… А потім – воля настала (Діду! чого посумнів?). […]...
2. Загул Дмитро Юрійович Згадка І Бувало: в сутінку вечірнім, Як обрій кров’ю догорить, Стаю невпевненим, покірливим… І туга пережитих літ Закряче вороном настирливим: Не варто марити про цвіт! Хіба таким, мізерним, хирлявим, – Чекати кращого чогось? Щоб потім згинуть непримиреним? Та скільки ж поту пролилось І скільки витрачено сили. Щоб перебитися якось! Чекай спокійної могили І не турбуйся про […]...
3. Загул Дмитро Юрійович Отчизно дорога! Пам’яті Володимира Кобилянського Отчизно моя дорога, Мріє великої туги! Чи колись моя трудна нога До тебе вернеться вдруге? Чи на скелях, на грудях твоїх, Змучене серце спочине, І поллється безжурний сміх, Щирий такий, без причини? Ти снишся мені уві сні, Розкішна, зелена колиско, І часом здається мені. Що ти осьде, що близько. І здається тоді, […]...
4. Загул Дмитро Юрійович На селі І Лежать покошені, порожні Поля безлюдні вдалині, – Ховаю погляди тривожні, Бо тут невесело мені. Бо думку давить і стискає Вороже небо в вишині, А в грудях тане щось і тає, Мов грудка воску на вогні. II Такі ж убогі ви і прості, Сумні, покошені поля! Чого ж до вас прибула в гості Душа зажурена […]...
5. Загул Дмитро Юрійович “Порозпліталися гірлянди…” І Порозпліталися гірлянди Білих лілій і білих бігоній, – Буйно розвились червоні троянди, Засміявся мак червоний. Вихром півночі війну, Піду всесвітом цілим – Я об’являю війну Білим лілеям, бігоніям білим! Янголом помсти понад степами Порозсипано квіти червоні… Годі нам бути рабами! Кулаками долоні! Треба пірвати ті вінки З білих лілій і білих бігоній. Хай розвиваються […]...
6. Загул Дмитро Юрійович Дифірамб водоспаду (За І. Голем) Води і люди! Ви вічний, могутній рух! Нестримні діти природи, Спонука спонук. Ви – дух! Ви – сила! Води і люди. Ні гори, ні скелі – Не стримають ваших Стромих доріг, Не вдержать Навальний ваш біг – Ні простори пустелі, Ні примари богів угорі, На хмарній небесній стелі. Не вдержаться гори, Де […]...
7. Загул Дмитро Юрійович Дифірамб пісні Вільно ритмована мово, Найкраще з земних чудес, Що слово складаєш до слова, – Ти не дарунок небес! Тебе створила людина В сиву давнінь віків, Щоб ти, мов таємна пружина, Торкала то втіху, то гнів. Ти родиш сили могутні, А часом безсилий плач; Мотиви твої незабутні, Хоч забудеться твій сіяч. Хто твій творець, о пісне? Не […]...
8. Загул Дмитро Юрійович Спомин І Скільки, скільки довгих років, Років горя і турботи, Проминуло з того часу, Як по горах я ходив! Чотирнадцять довгих років… А в душі моїй ще й досі Дзвонить стогоном скорботи Тужний пам’ятний мотив. Наче я ще й досі чую Звук скорботної флояри, Що старий вакар пускає За вівцями по груні; Наче й досі зачуваю […]...
9. Загул Дмитро Юрійович Братам поза межі Флейтою плаче серце до вас, Сопілкою схлипує: Покинуті. Пасерби долі. Любі. Рідні. Безвольні. Зараз не вперше, а в сотий раз Я одкриваю для вас Десятилітні болі мої На рідній чужині… А з ними разом – тисячолітні Страждання мої – болі людини В хащах і пущах землі. До вас, безпорадні, до вас, З віковічних тенет Кличе […]...
10. Загул Дмитро Юрійович Майбутнє Тобі, надіє трудящого люду, До ніг падуть турботні наші будні; І з голоду, з безладдя, з цього бруду – Простуєм шлях у мрійливе майбутнє. Бо ця доба, що з нами настає, Цей рік і місяць, день і ця година – Співають нам про владарство твоє, Що тільки ти – надія їх єдина. Батьки вмирають, родяться […]...
11. Загул Дмитро Юрійович Бабине літо Упали приморозки ранні На молоду озимину… Берези в білому убранні Гудуть мелодію сумну. В ці дні, задумливо-багряні, Я свого серця не збагну. Снується біле павутиння; Тоненька нитка павука. Струна настроєна осіння, Така струнка та нетривка, Чиясь рука – прозоро-синя Щодня розмотує клубка. Там, де пройшли серпи та коси Що оголили чорну грудь, Тепер щоночі вічні […]...
12. Загул Дмитро Юрійович Далекі заклики (Фрагменти) Прозора мла довкола, В задумі дерева… Над морем захолола Хмаринка льодова. З замисленого парку, Далеко від людей, Дивлюсь на білу хмарку Крізь просвіт голубий. Як вітер шелевіє Між листям угорі, Встають нові надії І спогади старі. І заклики далекі З далекої землі, Летять, мов ті лелеки Мов легкі журавлі. ІІ Забудь за бурю й […]...
13. Загул Дмитро Юрійович Жовтневий вихор Вихре, радісний вітре! Товаришу вільних верхів! Рвійно грає в повітрі Твій розколиханий спів, – Б’є в блакитні пюпітри, Дзвонить у цитри дротів. То ж ти в навальному зрості Звалив стародавній лад. Хто запрохав тебе в гості До наших трухлявих хат? Хто в щиросердному тості Випив до тебе “віват”? В убогих серцях, похилих, Тебе сподівались давно… […]...
14. Загул Дмитро Юрійович Осінній мотив І знов я стою У пожовклім гаю. Що серцю про старість нагадує, А зісохле і тлінне Листя осіннє Крутиться і падає, Крутиться і падає… В душу мою. І щомить моє серце щемить Од натуги осінньої туги, Бо знову до серця Шелестом б’ється Одірване листя, А серце тремтить, Воно б’ється і рветься Й за листям пожовклим […]...
15. Дмитро Юрійович Загул Д. Загул досі залишається належним чином не поцінований насамперед тому, що його ім’я звично асоціюється з символізмом, течією, що, як вважалося, не мала виразного національного обличчя. Літературознавці (саме літературознавці, а не критики 20-х років), довго вагаючись, чи був взагалі той український символізм, врешті визнали його однотонним і нецікавим, вкрай декадентським (“не довіряв розумові, уникав злоби […]...
16. Дмитро Загул Реферат на тему Дмитро Загул (1890 – 1944) Д. Загул досі залишається належним чином не поцінований насамперед тому, що його ім’я звично асоціюється з символізмом, течією, що, як вважалося, не мала виразного національного обличчя. Літературознавці (саме літературознавці, а не критики 20-х років), довго вагаючись, чи був взагалі той український символізм, врешті визнали його однотонним і […]...
17. Загул дмитро – Біографія Д. Загул досі залишається належним чином не поцінований насамперед тому, що його ім’я звично асоціюється з символізмом, течією, що, як вважалося, не мала виразного національного обличчя. Літературознавці (саме літературознавці, а не критики 20-х років), довго вагаючись, чи був взагалі той український символізм, врешті визнали його однотонним і нецікавим, вкрай декадентським (“не довіряв розумові, уникав злоби […]...
18. Вінграновський Микола Степанович Вечірнє Чорніє повітря… Шляхи засиніли, Гойднулися квіти пахучими снами, Натомлені села вечеряти сіли Під грушами, вишнями і небесами. І, тихий туман пригорнувши до себе, Вечеряє поле піснями з долин, Над селами й полем вечеряє небо, Вмокаючи в ріки хлібини хмарин. І серце вечеря своїм сподіванням, І думка-порадниця мріями свіжими, Вечеряють очі просторами ніжними, І губи вечеряють […]...
19. Дозволь мені, моє вечірнє світло, упасти зерном у рідній стороні На розпуття історії розійшлися шляхи Ігоря Кочуровского, Андрія Легита, Тодору Осьмачки, Уласа Самчука, Івана Багряного з Україною, щоб все життя тягтися до рідної землі душею й словом. Хіба можуть когось залишити байдужими слова Андрія Легита з вірша “Над росою”: “ПРО, мій рідний куточок, про, ненька моя Україна, Із чужини прийми цей мій спів – відчуття […]...
20. Джордж Гордон Байрон Мазепа (Переклад Д. Загул) Джордж Байрон Мазепа Поема З англійської Джордж-Ноель Байрон І. В жахливий день біля Полтави Од шведів щастя утекло. Навкруг порубане, криваве Все військо Кардове лягло, Військова міць, воєнна слава. Така ж, як ми, її раби, – Майнула до царя, лукава, І врятувався мур Москви. – До того пам’ятного року, До ще жахливішого дня, Що на […]...
21. “Найбільша з усіх таємниць – таємниця твого обличчя” (Дмитро Павличко) – Дмитро Павличко (1929) Підручник Українська література 11 клас Українська література другої половини XX століття Дмитро Павличко (1929) “Найбільша з усіх таємниць – таємниця твого обличчя” (Дмитро Павличко) Якось Дмитро Павличко сказав, що “між музикою і словом в пісні… повинна існувати духовна єдність авторів, яка зринає з подібності їхніх устремлінь, з гармонійної сумірності їхніх людських і творчих прикмет”. Перша […]...
22. “Не був я, Господи, безбожним, / Але носив раба тавро” (Дмитро Павличко) – Дмитро Павличко (1929) Підручник Українська література 11 клас Українська література другої половини XX століття Дмитро Павличко (1929) Жити на своїй землі, й мови рідної не чути, І щодня ковтати гнів, наче келишок отрути… Це присуджено мені, це мені нещадна кара За довіру молоду, за поривну честь Ікара. (Дмитро Павличко) Дмитро Павличко – поет рідкісного обдаровання. Наділений хистом публіцистичного […]...
23. ЛЕРМОНТОВ, Михайло Юрійович (1814 – 1841) ЛЕРМОНТОВ, Михайло Юрійович (Лермонтов, Михаил Юрьевич – з 2 на 3.10.1814, Москва – 15.07. 1841, П’ятигорськ) – російський письменник. Син армійського капітана Ю. Лермонтова та М. Лермонтової (у дівоцтві Арсеньєвої), єдиної спадкоємиці значного статку своєї матері, Єлизавети, котра належала до багатого та впливового роду Столипіних. Шлюб, узятий проти волі Є. Арсеньєвої, був […]...
24. Скорочено – ПОГЛЯД У КРИНИЦЮ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО Я розумію світло. Це – душа. Любові й космосу глибини. Жертва. Блиск розуму. Благословіння миру. Палання рук. Веселощі трави. А що таке темноти? Я не знаю. Можливо, це – самотності печаль. Дух каменя. Жало злоби. Липкі Пов’язки мумій. Заздрість ненаситна. Але без темряви свою снагу Не може сяйво людям об’явити; Потрібна ніч знесиленим очам. Тьма […]...
25. Дмитро Павличко – Сонця і правди сурмач (Скорочено) На прикладі творчості Малишка потвердила свою істинність давня теза: великі часи народжують великих поетів. Невтомний трудівник, сказати б точніше, добровільний каторжанин свого жорстокого натхнення, Малишко був людиною вогнистого темпераменту. Ніжність, невичерпні поклади якої йому подарувала природа, була в нього так само з горючого матеріалу. Він не міг написати ні рядка без пожежі в грудях, без […]...
26. Погляд у криницю Павличко Дмитро Погляд у криницю Я розумію світло. Це – душа. Любові й космосу глибини. Жертва. Блиск розуму. Благословення миру. Палання рук. Веселощі трави. А що таке темноти? Можливо, це – печаль самотності. Дух каменя. Жало злоби. Липкі Пов’язки мумій. Заздрість ненаситна. Але без темряви свою снагу Не може сяйво людям об’явити; Потрібна ніч знесиленим очам. Тьма […]...
27. Був день, коли ніхто не плаче – ДМИТРО ПАВЛИЧКО Скорочено Був день, коли ніхто не плаче, Був ясний день, як немовля. Та я здригнувся так, неначе Твоє ридання вчув здаля. Я знаю – ти не заридала, А в світі, що гуде й гримить, Мене лиш пошепки назвала, До себе кликнула в ту мить. Коментар Кажуть, що близькі люди, які люблять, відчувають одне одного на відстані, […]...
28. Погляд у криницю – ДМИТРО ПАВЛИЧКО Скорочено Я розумію світло. Це – душа. Любові й космосу глибини. Жертва. Блиск розуму. Благословіння миру. Палання рук. Веселощі трави. А що таке темноти? Я не знаю. Можливо, це – самотності печаль. Дух каменя. Жало злоби. Липкі Пов’язки мумій. Заздрість ненаситна. Але без темряви свою снагу Не може сяйво людям об’явити; Потрібна ніч знесиленим очам. Тьма […]...
29. Білий Дмитро Дмитрович Басаврюк ХХ Твір, який пропонується зараз до вашої уваги, виник внаслідок збігу досить несподіваних обставин, першою з яких стала знахідка рукопису невідомого автора зі середовища українських політичних емігрантів покоління УНР. Рукопис зберігався в архіві журналу “Вольное казачество – Вільне козацтво”, і належав до періоду 20-30-х рр. Автор, працюючи над науковим дослідженням про національну революцію 1917-1921 рр., не […]...
30. Дмитро Павличко – Смереки СМЕРЕКИ В пень загнана сокира татова По топорище. Смереки в наляку – задихані – Тікають вище. Пила, як риба, прогинається В кільце зубате. А батько: – Ну, показуй дерево Котре зрубати?! Я розглядаюсь, мов на ярмарку; Я вибираю. Здається, краща та смеречина, Котра не скраю. – Ось найстрункіша! – Ні, мій хлопчику, Шкода стрункої! – […]...
31. Дмитро Павличко – наш сучасник ПАВЛИЧКО ДМИТРО Народився у підгірському селі Стопчатові на Станіславщині (Західна Україна ) в родині лісоруба. Навчався на філологічному факультеті Львівського університету, потім – в аспірантурі. Займався політичною діяльністю: брав активну участь у державотворенні України (засновник Народного Руху і Демократичної партії України, з 1990 по 1994 рік – один із лідерів Верховної Ради); був на дипломатичній […]...
32. Ткач Дмитро Васильович Дмитро Васильович Ткач народився 11 вересня 1912 року в місті Орлику Полтавської області. Батько був столяром, людиною працьовитою і чесною, але революція, голод у двадцятих роках і розруха прирекли його сім’ю на поневіряння. Дванадцятилітнім хлопчиком після нестерпно тяжких літ у колі безпритульних, Дмитрик розшукав у селі Мачухи поблизу Полтави свого дядька – вчителя Якова. Тут […]...
33. Скорочено – ДВА КОЛЬОРИ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО Як я малим збирався навесні Піти у світ незнаними шляхами, Сорочку мати вишила мені Червоними і чорними нитками. Два кольори мої, два кольори, Оба на полотні, в душі моїй оба, Два кольори мої, два кольори: Червоне – то любов, а чорне – то журба. Мене водило в безвісті життя, Та я вертався на свої пороги, […]...
34. МАРКОВИЧ ДМИТРО МАРКОВИЧ ДМИТРО (04.11.1848, Полтава – 04.12.1920, Вінниця) – письменник. Дитинство пройшло в Острозькому та інших повітах Чернігівської губернії, де батько служив лісником у казенному відомстві. 1859 р. вступив у Новгород-Сіверську гімназію, закінчувати середню освіту довелося у Вологді (куди перевели на службу батька). Там познайомився з засланцем О. Кониським. З 1865 р. працював акцизним наглядачем у […]...
35. Павличко Дмитро Два кольори Два кольори Як я малим збирався навесні Піти у світ незнаними шляхами, Сорочку мати вишила мені Червоними і чорними нитками. Два кольори мої, два кольори, Оба на полотні, в душі моїй оба, Два кольори мої, два кольори: Червоне – то любов, а чорне – то журба. Мене водило в безвісті життя, Та я вертався на […]...
36. Дмитро Павличко – Пісня про Україну До Дніпра я приходжу вмивати свій зір, Щоб у темряві дух мій не згас. І вдивляється в очі мені з-понад зір, Наче батько, суворий Тарас. Приспів: Пахне хвиля Дніпрова, мов сіно, І гойдається в даль степову. Україно, моя Україно, Я для тебе на світі живу! Як зірниця, що впала в нічну не проглядь, Я без […]...
37. Не бував ти у наших краях! – ПАВЛО ТИЧИНА Скорочено Не бував ти у наших краях! Там же небо – блакитні простори.,. Там степи, там могили, як гори. А веснянії ночі в гаях!.. Ах, хіба ж ти, хіба ти це знаєш, Коли сам весь тремтиш, весь смієшся, ридаєш. Серце б’ється і б’ється в грудях… Не бував ти у наших краях. Не бував ти у наших […]...
38. Дмитро Вітовський Переповнений народом вокзал аж клекотів од гулу. Не те, що сісти – стати ніде. І Дмитро Вітовський змушений був тулитися до стіни, але й стіни не було вільної – люди, люди, люди… Вітовський не витримав і вийшов на перон. Узявшись за поруччя, німо застиг. Що ж, прощайте, Чернівці! Він надовго так застиг. Військова виправка. Суворе […]...
39. Балада прикмет (скорочено) – Війон Француа Переклад Л. Первомайського Я знаю – мухи гинуть в молоці, Я знаю добру і лиху годину, Я знаю – є співці, сліпці й скопці, Я знаю по голках сосну й ялину, Я знаю, як кохають до загину, Я знаю чорне, біле і рябе, Я знаю, як господь створив людину, Я знаю все й не знаю […]...
40. Павло Тичина – Не бував ти у наших краях (Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)) Не бував ти у наших краях! Там же небо – блакитні простори.,. Там степи, там могили, як гори. А веснянії ночі в гаях!.. Ах, хіба ж ти, хіба ти це знаєш, Коли сам весь тремтиш, весь смієшся, ридаєш. Серце б’ється і б’ється в грудях… Не бував ти у наших краях. Не бував ти у наших […]...