Замітка в газету: На фестивалі бардовской пісні

Я люблю бардовскую пісню. Часто ходжу в палаци культури на концерти бардовской пісні. Я вважаю, що простота й демократичність таких концертів завойовують у наші дні все більшу популярність. Самодіяльна пісня після техномузыки сприймається як щось сьогодення, живе, немов плече друга. Недавно я побувала в Центральному Будинку літераторів ім.

А. А. Фадєєва на фестивалі московських бардів. Майже п’ята година зі сцени Великого залу ЦДЛ звучали бардовские пісні, а авторитетне журі, очолюване відомим поетом Ю. Ряшенцевим, оцінювало виступаючих

по декількох конкурсних номінаціях. Великий зал був набитий молоддю

Я звернула увагу на репертуар авторів-виконавців. Він на відміну від бардовского репертуару, скажемо, епохи “хрущовської відлиги”, коли співали в основному на політичні Теми, складався здебільшого з пісень-балад про любов, про особисту непросту долю авторів

Видиме, час настало таке, що люди, утомившись від політичних і економічних проблем, усе більше йдуть у себе, намагаючись у власній душі знайти відповіді на питання часу. Загалом, у моїй уяві від любовних пісень бардів виник образ героя-коханця, що шукає причину любовних конфліктів

у самому собі, але при цьому оглядаючись на своє минуле. А минуле для більшості бардів, що виступали на цьому фестивалі, – служба в армії, перші контакти із суспільством, що не дуже-те радо зустріло їх у звичайному житті. Один автор-виконавець натякнув у своїй пісні навіть на те, що, можливо, минула Велика Вітчизняна Війна трагічно вплинула на почуття любові.

Але мені здається, що це занадто схематичне відношення до теми. Можливо, автор мав на увазі моторошні нелюдські умови, у яких народжувалася наша епоха. Багато моральних цінностей були розтоптані кутим чоботом війни й несправедливою владою. Словом, спірного в цій думці багато, але мені сподобалося, що сучасні барди глибше розробляють любовну тему

Не менш яскравим вийшов і загальний образ ліричного героя, що страждає від самітності. Цікаво, що ліричний герой пісень в основному воліє тікати від самітності, а не боротися з ним. Але тікати – гідно, без претензій і інших драматичних атрибутів змушеного або нав’язаного людині самітності. Мені запам’ятався сюжет однієї пісні, де герой досить оригінальним способом спробував відновити мир у сім’ї.

Сюжет простий і навіть банальний: він і вона – молодята; відбувається конфлікт, треба розходитися; чоловіки починають ділити барахло; хлопець ненавмисно кинув до своїх речей ночнушку дружини; дружина гордо попрощалася зі своєї ночнушкой. Тут відбувся перелом: хлопець повернув ночнушку зі словами, що без її ця ганчірка йому не потрібна

Так герой-коханець доводить своїй жінці те, що не міг довести їй у повсякденному житті. Я докладно переказала сюжет, тому що він підтверджує серйозну роботу сучасних бардів над текстом пісень. Наприклад, знаменита хвиля бардів минулих років, на мій погляд, була більше прямолінійна у вираженні своїх почуттів.

А пісні бардів, які я чула зараз на фестивалі, цілком можуть існувати окремо від музики як вірші. Відходом бардів в особистісні проблеми я пояснюю й те, що на фестивалі не пролунало ні однієї пісні-протесту, наприклад, про чеченську війну, як колись такі пісні звучали про війну Вафганистане.

Під час перерви я познайомилася з ведучим фестивалю відомим поетом Олексієм Дидуровым. Від нього я довідалася, що більшість бардЪів, що виступали, є членами очолюваного їм кабаре “Кардіограма”, що існує вже більше 15 літ

– Ідея кабаре аж ніяк не в орієнтації на шоу-бізнес, – сказав мені Дидуров, – хоча нас знімають для телебачення, записують на радіо, запрошують на різні фестивалі й концерти. В основному складі виступають барди: А. Ошеннон, Д. Гузь, В. Немировский, М. Корякин, В. Іванов. Наша головна ідея – служити безкорисливо вітчизняній культурі й у якімсь ступені бути противагою антикультурі, що заполонила екрани телевізорів, ефір і сцени. Стати членом нашого кабаре непросто.

Треба напрацювати певний професіоналізм у грі на гітарі, у текстах, у вокалі. Не скидаємо з рахунків і особисті духовні якості автора-виконавця. Мерзотники й пройдисвіти всякого роду в нас не затримуються, так само як і хлопці, що намагаються витягти якісь матеріальні вигоди з участі в нашім кабаре.

Ціль тільки одна: безкорисливий творчий порив, на якому й тримається культура взагалі.

Я довідалася також, що через кабаре “Кардіограма” пройшли у свій час багато провідних бардів країни. Зі сцени кабаре звучали голосу Володимира Висоцького, Булата Окуджавы й багатьох інших

Вертаючись із фестивалю, я міркувала про перспективи такого роду поезії, поезії під гітару. Чи є те, що я бачила сьогодні, новою хвилею авторської пісні? Олександр Галич. якось сказав: “И коли-небудь, після Гутенберговской епохи, про нас будуть згадувати, як про зачинателів, вірніше, продовжувачах перерваної традиції”.

Ці слова Галича, я сподіваюся, будуть пророчими: авторська пісня з новою силою здійметься над Росією. Вона знову виявить співака, що стане пульсом нашої епохи


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Замітка в газету: На фестивалі бардовской пісні