Засудження війни та її наслідків у романі “Три товариші”
Однією з найбільших трагедій є війна. Якою б не була вона за кількістю жертв чи масштабами руйнувань, війна завжди відлунюється тяжким болем у людських душах. Саме про біль втрат, про відчай людей розповідав читачам письменник-антнфашист Еріх Марія Ремарк.
Декілька разів поранений на фронті, з опаленою душею повернувся він додому. Його уранатріотичні настрої розбились об скелю смерті й насильства. Натомість з’явилися зневіра, безнадія, спустошеність і марність сподівань.
Наслідком цього і була поява нової генерації – “втраченого
Після виходу роману “Три товариші” в 1937 році письменника позбавили німецького громадянства. Нацистські пропагандисти скажено його цькували, звинувачуючи у “підриві воїнського духу”, в приниженні “героїки” німецької солдатчини. У 1939 році, напередодні Другої світової війни, письменник переїхав до США.
Які б страшні події не довелося пережити йому, він все одно писав добрі і правдиві книги, що доходили до серця кожної людини. Його хвилювали найгостріші проблеми сторіччя – війна і фашизм. Він
Вона є трагедією як для переможених, так і для переможців, бо нехтує найбільшою цінністю на землі – людським життям.
Герої роману “Три товариші” на власному досвіді переконалися, що у світі панує зло. У спогадах Роберта Локамна воно постає як стихія, що поглинає юність, друзів, найкращі мрії, батьків. “Можливо, ми зостанемося живі, але чи будемо насправді жити? Ми повернемося втомлені, внутрішньо зруйновані, спустошені, усім чужі, позбавлені надій.
Ми вже не зможемо знайти собі місця в житті”.
Герої Ремарка живуть за принципом: один за всіх, усі за одного. Але “всі” – це тільки їхня трійка: Готфрід Ленц, Отто Кестер, Роберт Локамп. Вони щирі, безкорисливі.
Рятують життя хворій на туберкульоз Пат, коханій Локампа. Дівчина все одно помирає, але товариші зробили все можливе, і це викликає захоплення їхніми стосунками, їхньою дружбою.
Вражає епізод, у якому автор показує, як ховали Готфріда Ленца, “останнього романтика”, щиру і доброзичливу людину. Він пройшов через усю війну, чотири рази був поранений, але куля наздогнала його вже в післявоєнний час. Ремарк з болем описує переживання товаришів: “Коли його ховали, був ясний сонячний день… Гостро пахла розкопана земля.
Ми стояли біля його могили, знали, що його тіло, волосся, очі ще існують, а проте він пішов від нас і ніколи вже не повернеться”.
Три товариші живуть за правилами фронтової дружби, підгримуючи один одного, із злом, що наступає на них, вони ведуть особисту, “малу” війну. Автор показує, що війна в його улюблених героях не знищила добра і ніжності, співчуття і кохання. Вони міцні, бо разом. Ідеї дружби, товариськості посідають у романі важливе місце, бо завдяки цим почуттям люди можуть вижити в безкрайому океані самотності.
Засуджуючи війну, Ремарк зображує світ, не приховуючи гіркої правди. Неналагоджене життя, невпевненість у завтрашньому дні, страшні злидні, самогубства, відчай – це жахи, які залишає по собі кривава м’ясорубка. Попереду – ніч і темрява. І тільки маленький вогник кращих людських якостей може зруйнувати самотність і відчай.
Ремарк не міг зупинити війну, але він умів ненавидіти її і протиставив їй непереможну людську гідність.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)