Земля Руська в “Слові о полку Ігоревім” і в свідомості давніх людей
Поняття Руської землі, взагалі будь-якої Землі в значенні країни, дуже багатогранне і суперечливе: це і держава як політичне утворення, і територія мешкання певного народу, і рідна земля в розумінні кожної окремої людини.
У “Слові о полку Ігоревім” Руська земля є не просто художнім образом, певним простором, на тлі якого відбуваються дії твору: Руська земля – центральний образ цього твору, як би дивно це не звучало. Зрештою, й історичні обставини, і поняття патріотизму та любові до своєї землі, і вірування простих людей, – усе
“Слово…” оповідає про похід князя Ігоря проти половців 1185 року. Цей час був непростий для Русі: не тільки нападки зовнішніх ворогів, а й внутрішні міжусобні війни послабили державу. Автор “Слова…” переймається князівським протистоянням, засуджує їх і закликає об’єднатися.
Але Руська земля виступає у тексті не тільки як держава, що потерпає від походів ворогів та внутрішніх суперечностей, Руська земля – це насамперед природа. У XІІ сторіччі Русь вже була християнською державою, але вірування пращурів, язичництво,
Так, дерева хиляться в тузі, і хмари заступають небо, коли дружину Ігоря розбито. Ярославна у своєму плачі звертається до Вітру, до Дніпра-Славутича, до сонця.
Вірування в одухотвореність природи, коли душа людини була не тільки всередині її. а й іззовні – душа у природі – ці вірування зберігались у свідомості українського народу протягом тривалого часу. У певних формах вони побутують і зараз: селянин, засіваючи землю, звертається до неї, прохаючи про врожай, звертається до дощу, до вітру. Елементи міфологічного світогляду не зникли, тільки змінились, трансформувались.
Мабуть, і через це теж персоніфікація природи у “Слові…” видається сучасному читачеві чимось більшим, ніж просто художній прийом: це відображення світогляду, особливого єднання із зовнішнім світом.
Руська земля є для князів, їхнього війська й невідомого поета-автора “Слова про похід Ігорів” святою, найбільшою цінністю. За неї воїни мужньо віддають свої життя, мрія про її добробут і безпеку здатна об’єднати людей. Такому ставленню до своєї землі варто повчитися у наших пращурів.
Та й ставлення до природи – дбайливе, уважне, лагідне – також гідне захоплення і наслідування.
Руська земля так само страждає через усі нещастя, переймається поразкою Ігоря. Зранку криваві зорі віщують невдалу битву, а коли падають Ігореві знамена, “стогне Київ над горою”.
У “Слові о полку Ігоревім” багато дійових особі. Нас вражають образи кня – зів, прекрасний поетичний образ князівни Ярославни, образи ворогів, мужньої дружини. Але чи не найповнішим, найбільш довершеним і живим, справді центральним образом “Слова…”‘ є Руська земля.
У ті давні часи саме рідна земля об’єднувала людей, будучи центральним образом не тільки цього давнього твору, а й усього життя людей. Сподіватимемось, що часи, коли Батьківщина є чимось насправді святим, не минулись, як не зникли з Руської землі, а тепер – землі незалежної України – люди, що здатні боротися за безпеку свого краю, і об’єднатись у цій боротьбі.