Жанрове розмаїття прози Нечуя-Левицького

Літературна спадщина Нечуя-Левицького досить велика і жанрово різноманітна: романи, повісті, оповідання, нариси, новели, гуморески, драми, казки тощо. Спадкоємець Т. Шевченка і Марка Вовчка, І. Нечуй-Левицький збагатив реалізм, який під його пером перетворився на універсальний напрямок національної літератури. Перемогою реалізму Левицького було зображення героя соціально диференційованим. Реаліст-психолог, Нечуй-Левицький використовує глибокий аналіз, зображує особистість у соціальному типі і відтворює неповторне “я” героя. Найбільшого

розквіту творчість Нечуя-Левицького досягає наприкінці 70-х – на початку 80-х років.

У цей час виходять повісті “Дві московки”, “Микола Джеря”, “Бурлачка”, “Хмари”, “Кайдашева сім’я”, цикл оповідань “про бабу Параску та бабу Палажку”. Згодом І. Нечуй-Левицький пише ряд науково-популярних нарисів про минуле України: повість “Гетьман Іван Виговський” (1889), роман “Князь Єремія Вишневецький” (1897), твори “Афонський пройдисвіт”, “Поміж ворогами”, “Скривджені й нескривджені”, “Над Чорним морем” та ін. Літературно-критична та публіцистична діяльність

Нечуя-Левицького знайшла відображення у статтях “Сорок п’яті роковини смерті Тараса Шевченка” (1906); “Українська поезія” (1906); “Українська декаденщина” (1911); “Де люди, там і лихо” (1911); “Хто такий Шевченко” (1913) та ін. Свої погляди на розвиток української літературної мови письменник виклав у таких працях: “Сьогочасне літературне прямування” (1878, 1884); “Сьогочасна часопис на мова на Україні” (1911); “Криве дзеркало української мови” (1912). У цих працях порушено проблеми історії української літературної мови, її зв’язок зі староукраїнською мовою на народній основі.

І. Нечуй-Левицький видав також три “частки” “Граматики українського язика” (ч. І – “Етимологія”, ч. II – “Синтаксис”, ч. III – “Словар”), що свідчить про його всебічну енциклопедичну обізнаність. Автор видає також ряд педагогічних статей, в яких звучить основна думка: навчання рідною мовою – запорука повноцінного розвитку дитини. Серед багатої спадщини письменника періоду його творчої зрілості чільне місце посідають наукові та художні праці з історії України.

Історіософські зацікавлення І. Нечуя-Левицького втілилися в таких працях: “Унія і Петро Могила, Київський митрополит”, “Перші київські князі Олег, Ігор, Святослав, св. Володимир і його потомки”, “Татари і Литва на Україні”, “Українські гетьмани Іван Виговський та Юрій Хмельницький” та ін., чотирьох випусках “Історія Русі”, художніх творах: казка “Запоріжці”, “Маруся Богуславка”, історичний роман “Єремія Вишневецький”. Отже, жанрово проза Нечуя-Левицького надзвичайно різноманітна.

Вона слугує новим поколінням живим невичерпним джерелом праці, енергії і любові.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Жанрове розмаїття прози Нечуя-Левицького