Головна ⇒ 📌Твори з української літератури ⇒ Жертви “темного царства” (По драмі А. Н. Островського “Гроза”)

Жертви “темного царства” (По драмі А. Н. Островського “Гроза”)

1. Сюжетна лінія драми “Гроза”. 2. Представники “темного царства” – Кабаниха й Дикої. 3. Протест проти підвалин святенницької моралі Уявите, що це саме анархічне суспільство розділилося на дві частини: одна залишила за собою право пустувати й не знати ніякого закону, а інша примушена визнавати законом усяку претензію першої й безмовно зносити всі її капризи й неподобства.

Н. А. Добролюбов Великий російський драматург А. Н. Островський, автор чудових п’єс, уважається “співаком купецького побуту”. Зображення миру московського

й провінційного купецтва другої половини XIX століття, що Н. А. Добролюбов назвав “темним царством”, і є основною темою творчості А. Н. Островського П’єса “Гроза” була надрукована в 1860 році.

Сюжет її простий. Головна героїня Катерина Кабанова, не знайшовши відгуку своїм жіночим почуттям у чоловіку, полюбила іншої людини. Не бажаючи брехати, мучачись каяттями совісті, вона зізнається у своїй провині привселюдно, у церкві.

Після цього її існування стає настільки нестерпним, що вона кидається у Волгу й гине.

Автор розкриває перед нами целую галерею типів. Тут і купці-самодури (Дикої), і охоронці

місцевих вдач (Кабаниха), і мандрівниці-прочанки, що розповідають небилиці, що користуються неосвіченістю народу (Феклуша), і доморослі вчені (Кулигин). Але при всій розмаїтості типів неважко побачити, що всі вони розходяться по двох сторонах, які можна було назвати: “темне царство” і “жертви темного царства”. “Темне царство” представляють люди, у чиїх руках перебуває влада.

Це ті, хто впливає на суспільну думку в місті Калинове.

На перший план виходить Марфа Ігнатіївна Кабанова. Її поважають у місті, зважають на неї думкою Кабанова постійно вчить усіх, як “робили за старих часів”, чи стосується справа сватовства, проводів і очікування чоловіка або ходіння в церкву. Кабаниха – ворог усього нового.

Вона бачить у ньому погрозу устояному ходу речей. Вона засуджує молодь за те, що в них до старших “належного поваги” немає. Не привітає вона освіта, тому що вважає, що вченість лише розбещує розуми Кабанова говорить, що людина повинен жити в страху перед Богом, а дружина ще й у страху перед чоловіком.

У будинку в Кабанових повно прочанок і мандрівниць, яких тут непогано годують і які одержують інші “милості”, а замість розповідають те, що від них бажають почути – казки про землі, де живуть люди з песьими головами, про “божевільні” людях у більших містах, що видумують усякі нововведення начебто паровоза й тим самим приближающих кінець світла.

Кулигин говорить про Кабанихе: “Ханжа. Жебраків обділяє, а домашніх заїла зовсім…”. И правда, поводження Марфи Ігнатіївни на людях відрізняється від її поводження будинку Вся сім’я перебуває в страху перед нею.

Тихін, абсолютно подавлений владною матір’ю, живе тільки одним простим бажанням – вирватися, нехай і ненадовго, з будинку нагулятися всмак. Його настільки гнітить домашня обстановка, що ні прохання дружини, що він любить, ні справи не можуть зупинити його, якщо надано хоч найменшу можливість куди-небудь відлучитися.

Сестра Тихона Варвара теж випробовує на собі всі тяготи сімейного життя. Але вона, у порівнянні з Тихоном, має більше сильний характер. У неї вистачає сміливості, нехай таємно, не підкорятися крутій вдачі матері.

Главою іншого сімейства, показаного в п’єсі, є Дикої Савел Прокофьевич. Він, в отличиеот Кабанихи, що прикриває своє самодурство лицемірними міркуваннями, не приховує своєї дикої вдачі.

Дикої лає всіх підряд: сусідів, працівників, членів сім’ї. Він розпускає руки, не платить робітником: “Знаю, що треба заплатити, а все одне не можу… “. Дикої цього не соромиться, навпаки, він говорить, що кожний із працівників по копійці не дорахується, а “у мене із цього тисячі складаються”.

Ми знаємо, що Дикої є опікуном Бориса і його сестри, які за заповітом батьків повинні одержати свою спадщину від Дикого, “якщо будуть із ним шанобливі”. Усе в місті, і сам Борис, розуміють, що не одержать вони із сестрою спадщина. Адже Дикому ніщо й ніхто не перешкодить заявити, що вони з ним були нешанобливі.

Дикої прямо говорить про те, що не збирається із грошима розставатися, тому що в нього “свої власні діти є”. Самодури негласно керують містом Але в цьому провина не тільки представників самого “темного царства”, але і його “жертв”. Ніхто з них не зважується на відкритий протест.

Тихін прагне вирватися з будинку. Сестра Тихін Варвара наважується на протест, але її життєва філософія мало чим відрізняється від поглядів представників “темного царства”. Роби, що хочеш, “аби тільки все шито так крите було”.

Вона тайкома бігає на побачення й ще Катерину зманює. Варвара тікає з будинку з Кудряшом, але її втеча – це всього лише спроба піти від дійсності, як бажання Тихона вирватися з будинку й забігти в “кабачок”. Навіть Кулигин, цілком незалежна людина, воліє не зв’язуватися з Диким.

Його мрії про технічний прогрес, про краще життя марні й утопични. Він тільки мріє, що б він зробив, якби мав мільйон. Хоча нічого не вживає для того, щоб ці гроші заробити, а звертається за грошима для здійснення своїх “прожектів” до Дикого.

Зрозуміло, Дикої грошей не дає й проганяє Кулигина.

І в цій задушливій обстановці спритності, неправди, брутальності виникає любов. Навіть, напевно, не любов, а неї ілюзія Так, Катерина полюбила. Полюбила так, як можуть полюбити тільки натури сильні, вільні. Але вона виявилася в повній самітності.

Брехати вона не вміє й не бажає, а жити в такому кошмарі їй нестерпно.

Ніхто її не захищає: ні чоловік, ні коханець, ні городяни, що співчувають їй (Кулигин). Катерина у своєму гріху винить тільки себе, вона не дорікає Бориса, що нічого не робить, щоб їй допомогти Смерть Катерини наприкінці добутку закономірна – у неї немає іншого виходу. Вона не приєднується до тих, хто проповідує принципи “темного царства”, але вона й не може упокоритися зі своїм положенням. Провина Катерини – це провина тільки перед собою, перед своєю душею зате, що вона затьмарила її обманом.

Усвідомлюючи це, Катерина нікого не винить, але розуміє, що жити із чистою душею в “темному царстві” нельзя.

Її таке життя не потрібна, і вона вирішує розстатися з нею. Про це говорить Кулигин, коли всі стояли над неживим тілом Катерини: “Тіло її тут, а душу тепер не ваша, вона тепер перед судією, що милосерднее вас!” Протест Катерини – це протест проти неправди й вульгарності людських відносин. Проти лицемірства й святенницької моралі.

Голос Катерини був самотній, і ніхто не має сил був неї підтримати й зрозуміти. Протест виявився саморуйнівним, але це був вільний вибір жінки, що не побажала підкорятися тим жорстоким законам, які їй нав’язувало святенницьке й неосвічене суспільство

Жертви “темного царства” (По драмі А. Н. Островського “Гроза”)

« Елегія Жуковського “Вечір” (переказ)

Відповіді до теми: творчість Ф. Достоєвського »

Related posts: