Життєвий і творчий шлях М. Хвильового
I. Батьки письменника. (У листі до М. Зерова М. Хвильовий писав про своє дитинство так: “Батько ніколи не говорив по-українськи, зате бабуся не тільки говорила, а й у глухі слобожанські вечори розказувала мені багато казок про домовиків, лісовиків. Од бабусі – українська мова, від батька – народницький “душок”. Мати, Єлизавета Тарасенко, працювала сільською вчителькою та виховувала самотужки п’ятьох дітей, бо батько покинув родину.)
II. Життя хлопця-“шалопая”. (Ще з дитинства Миколу захопила ідея мандрівного життя. Хлопець
1. Війна та мобілізація. (Саме війна та мобілізація протверезили М. Хвильового. Йому виповнився 21 рік, і він іде на військову службу в царську армію. Юнак потрапляє на фронт, це був період “повного духовного занепаду”. Хвильовий був свідком тієї особливої події революційної доби, коли мільйони вояків імперської армії опинилися в стані хаосу та бездоріжжя.)
2. Активна політична боротьба. (Нарешті настає перелом у житті Миколи Григоровича, 1916 року його призначили
III. Вир буремних подій. (Наприкінці 1917 року Хвильовий рятується втечею від німців у Харкові. Він багато читає, стежить за розвитком нової літератури, починає свою літературну діяльність. “Спочатку я писав так звані агітки для плакатів і газет у стилі Дем’яна Бєдного. Потім, коли агітаційний період революції закінчився, я перейшов до художньої творчості”.)
1. “Поет робітничої рані”. (Разом із В. Сосюрою та М. Йогансеном Хвильовий розпочав “еру творчої пролетарської поезії”. У 1922 році виходить перша збірка його віршів “Досвітні симфонії”, пізніше – “Молодість”. На цьому творчість Хвильового як поета закінчується.)
2. Остаточний перехід до прози. (1923 року виходить його збірка прози “Сині етюди”, яка “придбала авторові славу першорядного письменника”. Саме цими творами Хвильовий започаткував романтичну течію в літературі, став новатором української прози.)
3. “Романтика вітаїзму”. (1924 року виходить друком книга новел Хвильового “Осінь”, яка міцно закріпила “школу” письменника і стиль, названий самим новелістом “романтикою вітаїзму”. Хвильовому мріялось і вірилося, що настає епоха вільної творчості, якої Україна не знала від часів царської деспотії.)
IV. Початок “безумної подорожі”. (Узимку 1927-1928 років М. Хвильовий виїжджає за кордон, а в Україні в цей час його проголошують відвертим зрадником. На з’їзді КП(б)У Л. Каганович таврує Миколу Хвильового, звинувачуючи його в тому, що той виношує мрії про реставрацію буржуазної влади. З того часу в літературному побуті прижився термін “хвильовизм”, який ототожнювався з фашизмом.)
1. Покаянний лист письменника. (Незважаючи на цькування письменника, він вирішує написати покаянного листа і “здатись на милість партії”. 22 лютого 1928 року Хвильовий пише цей лист з Відня до редакції газети “Комуніст”, де сповіщає, що знищив кінець роману “Вальдшнепи”, який вважали антиреволюційним.)
2. Арешт найближчого товариша М. Ялового. (Наприкінці квітня 1933 року Хвильовий повернувся з поїздки на Полтавщину, де вивчав “новий кардинальний процес соціалістичного будівництва – голод!” Відразу після повернення письменник довідався про арешт М. Ялового, який пізніше назве у своєму передсмертному листі “… розстрілом цілої Генерації”.)
3. Втеча від реального “страшного” світу. (13 травня 1933 року прогримів постріл, що обірвав життя одного з найталановитіших письменників XX століття – М. Хвильового. Сталося це ясного ранку в присутності найближчих соратників, яких письменник покликав на сніданок, – Миколи Куліша, Григорія Еніка та Олеся Досвітнього. Грав на якомусь щипковому вірменському інструменті, декламував вірші М. Некрасова, потім вийшов до сусідньої кімнати і там вистрелив собі у скроню, залишивши на столі передсмертну записку.)
(1 votes, average: 5.00 out of 5)