Жорстокість смертної кари (за твором Коцюбинського “Подарунок на іменини”)

Скільки існує людство, цивілізоване суспільство, – будуть точитися дискусії щодо смертної кари. Як би ми не прикрашали, як би ми не вбирали учасників дійства під назвою “винесення смертного вироку”, воно залишиться вбивством. І не матиме значення, хто це вчинив: чи то найманий кимось вбивця для усунення суперника, чи той же вбивця, якого найняла держава, і який карає іменем закону.

Ставлення людей до смертної кари завжди буде відзначатися суб’єктивністю. Але, якщо керуватися загальновизнаними фактами, то смертна кара ніколи й

ніде не була застережним засобом проти злочинності. Загальновизнаним є і той факт, що учасники страти (кат, охоронці, глядачі) переживають страшні потрясіння.

Вражаючий твір Михайла Коцюбинського “Подарунок на іменини” яскраво ілюструє цей момент. Тут зображено основну суть проблеми смертної кари: ніколи смертна кара не робила суспільство гуманним. Особливо згубний вплив вона має на підростаюче покоління.

… Таточко вирішив зробити своїй дитині “подарунок на все життя”: у день народження сина запросити його на страту жінки (вона намагалася вбити губернатора). Щоб “подарунок” був несподіваним,

Карпо Петрович до останньої миті нічого синові не говорить. Та хлопчикові цікаво, і він намагається вивідати про подію у свого кучера. І коли той без зайвих церемоній пояснює, що тут має відбутися, хлопчик розгублено запитує: “Як, зовсім повісять?”

На що дістає роздратовану і жорстоку відповідь: “Не зовсім, а тільки доти, поки ноги не перестануть дригать…” Можна тільки уявити, ідо пережив Доря після почутого. І коли ця дитина кидається до жінки і в розпачі хапає її за ноги – це маленький протест проти жорстокості цього світу.

Як справжній майстер слова, Коцюбинський контрастно до зображуваних подій описує природу. Адже це такий абсурд: вбивають людину, коли поруч “гречка попливла білим пінистим шумом, до ріллі припадали теплими грудьми пташки, а вітер гойдав дивину і волошки”. Дитина волає на цілий світ: “Не дам!.. Не хочу!..” Але хто її чує?

Хто з дорослого світу врешті усвідомить, що жорстокість може породити тільки жорстокість? Або відчай. “Чекай, – думав він (Доря) гірко про батька, – будеш ти знати, як я тобі повішусь… Заберусь на горище, здійму свій пояс, і ніхто не побачить…” І в читача не виникає сумніву: після пережитого він так і вчинить.

Ще з часів Київської Русі смертна кара не була складовою частиною законодавства. Хоча б це може буде аргументом для запеклих прихильників смертної кари. А оповідання Коцюбинського “Подарунок на іменини” дає відповідь на багато питань, зокрема на питання: “Вбивати чи не вбивати?”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Жорстокість смертної кари (за твором Коцюбинського “Подарунок на іменини”)