Зима в моєму місті (твір-розповідь)


Зима в моєму місті не приносить радості нашому дворовому собаці на кличку Черниш. У нашому дворі кожний під’їзд опікає свою дворнягу. Наш – Черниша. Черниш – непоказний худий пес з довгим тонким хвостом, закрученим бубликом.

Він весь чорний, без єдиної світлої плями. Особливо собака прив’язаний до тітки Раї, що живе на останньому поверсі. У неї немає своїх дітей, і всю любов вона віддає дворовим собакам.

Черниш – її улюбленець. Однак любов тітки Раї не дуже виручає Черниша від зимових негод: холоднечі, вітру, снігу. Тітка Рая

намагалася брати його на зиму до квартири, але пес звик до волі й не прижився в будинку.

Взимку він спав на залізному даху підвалу, де двірники зберігають свої лопати й мітли.

Спочатку тільки тітка Рая підгодовувала собаку, але вже занадто люті зими видалися останніми роками! От і стали мешканці різних квартир допомагати їй підтримувати пса. Хтось виніс і послав для Черниша на залізному даху підвалу стару куртку; хтось зробив з великої картонної коробки з-під телевізора щось на зразок будки для собаки. Накрили коробку поліетиленовою плівкою. І треба сказати, що Черниш благополучно проводив там зимові ночі.

Удень

він з гавкотом жваво бігав засніженим двором, лякаючи голубів і ворон.

Птахам теж не солодко взимку в місті, і ми намагалися не забувати виносити їм сухий хліб. А ще прикмета зими в моєму місті – це годівниці на балконах для снігурів. Ми, наприклад, зробили годівницю з поліетиленової пляшки. Перерізавши її навпіл, ми підвісили посудину до однієї з мотузок для білизни на балконі, і насипали усередину насіннячка, поклали шматочки сала.

Снігурі сміливо навідувались до годівниці і підкріплювалися.

У таких невигадливих турботах проходить зима. Стає навіть шкода, коли вона закінчується. Здається, що своїм підопічним ти начебто вже й не потрібний.

Але ми не ображаємося на них. Наша любов безкорислива.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Зима в моєму місті (твір-розповідь)