Зима в оповіданнях М. М. Пришвіна
Зима в оповіданнях М. М. Пришвіна
Оповідання про природу зимового часу року
Кристальний день Дерева в лісі Біляча пам’ять Сніжки Народження місяця
Кристальний день
Закінчили полювання на зайців: почалися подвійні сліди, заєць ганявся за зайцем. День весь блискав кристалом від зорі до зорі. Серед дня сонце значно пригрівало, вітерець погойдував гілки дерев, і тому падали фігурки, розсилалися в повітрі пилом, і цей дрібний пил знову злітав і блискав на сонце іскорками
Верхня колотівка високої ялини, як ваза, збирала усередину
Дерева в лісі
Сніжна пороша. У лісі дуже тихо й так тепло, що тільки от не тане. Дерева оточені снігом, ялини повісили величезні важкі лабети, берези схилилися й деякі навіть зігнулися верхівками до самої землі й стали мереживними арками.
Отож і в дерев, як у людей: жодна ялинка не схилиться ні під якою вагою, хіба що зломиться, а береза ледве що – і відмінюється. Ялина царює зі своєю верхньою колотівкою, а береза плаче
У
Біляча пам’ять
Думаю про білки зрозуміло, якщо великий запас, ти пам’ятаєш про нього легко, але ми бачимо зараз слідами, що отут білка через сніг пробилася в мохи, дістала заховані там з осені два горіхи, відразу їх з’їла, потім, відбігши десяток метрів, знову пірнула, знову залишила в снігу шкарлупу від двох-трьох горіхів і через кілька метрів зробила третю полазку. Не можна ж припустити, що вона чуяла горіх через поталий шар снігу й обмерзлого льоду. Виходить, пам’ятала з осені про два горіхи в моху в стільки-те сантиметрах від ялини. Притім, пам’ятаючи, вона могла не відмірювати сантиметри, а прямо на око з точністю визначати: поринала й діставала
Сніжки
Випала пороша. На полюванні почав знімати лісові фігури. Гілочка найтоншими своїми пальчиками тримала великий пишний кому.
Опівдні фігури почали падати, збивати одна іншу: дерева грали в сніжки. Один такий кому потрапив у зайця, він підхопився, дав слід, і Сурмач його підхопив
Народження місяця
Небо чисте. Схід розкішний у тиші. Мороз мінус 12. Сурмач по білій стежці жене одним чуттям
Весь день у лісі був золотий, а ввечері зоря горіла в полнеба. Це була північна зоря, вся малиново-блискуча, як у ялинкових іграшках, бувало, у бомбоньерках з пострілом, особливий прозорий папір, через яку подивишся на світло, і все буває пофарбовано в який-небудь вишневий колір. Однак на живому небі було не один тільки червоне посередині йшла густо-синя стрілчаста смуга, лягаючи на червоному, як цепелін, а по краях різні прошарки найтонших відтінків, додаткових до основних квітів
Повний світанок зорі триває які-небудь чверть години. Молодик стояв проти червоного на блакитному, начебто він побачив це в перший раз і зачудувався
М. Пришвін “Пори року”