Зміст трагедії У. Шекспіра “Ромео й Джульетта”
1. Традиційне розуміння трагедії. 2. Ідеї гуманізму у творі Шекспіра. 3. Любов як кара за ворожнечу й ненависть “Ромео й Джульетта” – одна з найвідоміших трагедій У. Шекспіра поряд з “Гамлетом” і “Макбетом”.
Пильна увага літературознавців до цього добутку привело до того, що зложилося певне розуміння змісту трагедії.
Прийнято думати, що основна ідея трагедії полягає в перемозі любові героїв над ворожнечею їх рідних. Однак наскільки вірний такий погляд? Чи не змахує ця перемога, якщо вже прийняти неї за аксіому, на горезвісну
Спробуємо розібратися. Як і в багатьох інших своїх трагедіях, в “Ромео й Джульетте” автор показує вигадливе світосприймання середньовічної людини, що вважає себе християнином, але завзято відстоює цінності язичества.
Адже, строго говорячи, фамільна ворожнеча двох знатних пологів Верони – це пережиток глибокої стародавності, коли кревна помста вважалася священним обов’язком. Але якщо в язичеському суспільстві подібна ворожнеча була явищем, узаконеним авторитетом богів, то в християнському суспільстві справа обстоит зовсім інакше.
Нелюди, а подоби звірів, Що Гасять пожежу смертельної ворожнечі Струменями червоної рідини з жил! – З такими словами звертається до них князь Верони, обов’язком якого є турбота про дотримання законів.
Показово, що в трагедії ніде не згадується про те, а через що, властиво, говорячи, ворогують два впливових клани. Не схоже, щоб і для них самих це мало хоч якесь значення. Таким чином, споконвічний зміст цієї ворожнечі загублений: для своїх учасників вона стала засобом самоствердження, що добре видно в сутичці слуг Монтекки й Капулетти, які похваляються, що служать у кращих панів.
Стародавня ворожнеча є засобом самоствердження й для Тибальда, двоюрідного брата Джульетти. Адже саме в нескінченних двобоях він придбав славу кращого клинка Верони Тому-Те Тибальду “ненависний мир” і саме це слово – що буде значити його майстерність у мирний час?!
Але якщо колись кревна помста й ворожнеча кланів уважалася гідним поводженням, те тепер це гріх за законами церкви й злочин за мирськими законами. Про цьому й говорить князь Верони, загрожуючи Монтекки й Капулетти покаранням і вказуючи на те, що їхня ворожнеча не приносить ні честі, ні доброї слави: … Під страхом катувань Кидайте шпаги з безславних рук И вислухайте князівську волю. …И якщо ви хоч раз зштовхнетеся знову, Ви життям мені заплатите за все.
Цього разу нехай люди розійдуться. Запам’ятаємо ці слова – “життям… заплатите за всі”.
Але оборотний увага ще на одну подробицю. Для населення Верони Монтекки й Капулетти, що влаштовують криваві побоїща на вулицях, однаково ненависні: Сюди із дрюччями й колами! Лупи! Геть Монтекки разом з Капулетти!
Отже, ми бачимо, що князь і народ одностайні в прагненні до того, щоб законом приборкати свавілля двох “радників Верони”.
У цьому проявляються прогресивні тенденції – на зміну феодальним привілеям, таким як і ведення междоусобнихвоин, повинні прийти законність і порядок. Церква також не може схвалювати ворожнечі Монтекки й Капулетти, що цілком природно, якщо вона діє відповідно до навчання Христа. Брат Лоренцо, чернець, відомий у Вероні своєю вченістю й високими моральними якостями, довідавшись про любов Ромео й Джульетти, приймає їхню сторону не тільки зі співчуття до молодим закоханим; він сподівається, що їхній шлюб послужить засобом до примирення їхніх батьків.
Ми-Те знаємо, що чернець виявляється прав: Монтекки й Капулетти дійсно помиряться наприкінці трагедії, але про чи таке примирення думав брат Лоренцо, навіки з’єднуючи їхніх дітей?! Любов ніжна? Вона груба й зла.
І колеться й жжется, як терник, – Говорить Ромео своєму другові Меркуцио. І справді, у світі, повному ненависті, злості, роздутого самолюбства й незадоволеного марнославства, для любові не залишається місця. Волею-Неволею навіть взаємна любов стає джерелом горя й страждань.
Головні герої трагедії Шекспіра прагнуть на щастя, однак вони приречені, як герої древніх трагедій, всі вчинки яких ведуть до кривавої розв’язки. Застаріла ворожнеча двох кланів, до яких належать Ромео й Джульетта, стає для закоханих долею, що розділяє їх, незважаючи на всі зусилля Ромео вбиває Тибальда, що вбив його друга Меркуцио: за вбивство двоюрідного брата Джульетти Ромео виганяють із Верони, а передсмертні прокльони Меркуцио викликають кару на обоє ворогуючих сімейств: “Чуму візьми сімейства ваші обоє!” А до цього князь Верони попереджав ворогуючі сторони, що ще одна сутичка, і вони відповідять за це життям.
Правда, аж ніяк не князь, не земна влада карає Монтекки й Капулетти. Прокльону Меркуцио немов і впрямь призивають якісь лиховісні сили. І отут у трагедії Шекспіра ми знову знаходимо відгомін язичеських вірувань – адже ніколи люди надавали словам дуже велике значення; маги стародавності знали обряди, за допомогою яких можна було зруйнувати благополуччя своїх ворогів або невартого правителя.
Учинки героїв неминуче тягнуть інші вчинки Батько примушує Джульетту вийти заміж за графа Париса, не бажаючи надовго відкладати весілля; однак за законами божим і людським Джульетта – законна дружина вигнаного з Верони Ромео й вона не вправі сполучатися шлюбом з іншим чоловіком, поки живо її чоловіка: Обітниця мій у небі, у мене є чоловік. Як клятву мені повернути з небес на землю, Поки мій чоловік не полетів із землі? Але батько, що у відмові дочки вийти за графа Париса бачить неслухняність і впертість, грозить вигнати дочка з будинку, якщо вона не погодиться обвінчатися з Парисом.
Брат Лоренцо, що знає про таємницю Джульетти, звичайно, не може допустити, щоб неї змусили вступити в незаконний шлюб.
Страшний засіб він пропонує, щоб уникнути цього! Після того, як Джульетта вип’є зілля, вона заціпне на сорок друга година й буде виглядати, як мертва. Але Джульетту це не лякає – вона готова на всі аби тільки не зрадити Ромео.
Але таємнича доля втручається в життя героїв: до Ромео не доходить звістку про те, що Джульетта вмерла мнимою смертю, і він повинен з’явитися в склеп Капулетти, щоб дочекатися її пробудження й відвезти свою дружину.
Навпаки, Ромео чує, що його Джульетта вмерла, і в розпачі мчиться в склеп, щоб умерти поруч її. Над трупами своїх дітей миряться Монтекки й Капулетти, яких осягла небесна кара. І цим покаранням, а зовсім не благом, стала любов їхніх дітей, що і привела до такого кінця: Який для ненависників урок, Що небо вбиває вас любов’ю!
(2 votes, average: 3.00 out of 5)