Зміст у прозі думи Рилєєва “Іван Сусанін”
Наприкінці 1612 року юний Михайло Федорович Романов, остання галузь Рюриковской династії, ховався в Костромській області. У той час Москву займали поляки: ці прибульці хотіли затвердити на російському престолі царевича Владислава, сина короля Сигізмунда III. Один загін проникнул у костромські межі й вирішив захопити Михайла. Поблизу від його притулку вороги схопили Івана Сусаніна, жителя села Домнина, і вимагали, щоб він таємно провів їх до житла майбутнього вінценосця Росії. Як вірний син батьківщини, Сусанін захотів краще загинути, ніж зрадництвом
Він повів поляків у протилежну сторону й сповістив Михайла про небезпеку: колишні з ним встигли повести його. Роздратовані поляки вбили Івана Сусаніна.
По сходженні на престол Михайла Федоровича (в 1613 році) потомству Сусаніна дана була жалувана грамота на ділянку землі при селі Домнине; її підтвердили й наступні государі. За цим даними в тисяча вісімсот двадцять другому року Кіндратій Федорович Рилєєв і написав думу “Іван Сусанін”. У думі показується безстрашність народу й передсмертне сповідання Сусаніна, відкрита виклик ворогові, гордий завіт потомству
Зрадника, думали,
Їх немає й не буде на Російській землі!
У ній кожний вітчизну з дитинства любить
И душу зрадою своєї не погубить
Хто росіянин по серцю, той бадьоро й сміло
И радісно гине за праву справу!
Як правило, образи героїв визначаються яким-небудь однією якістю, що особливо виділяється. Такі герої багатьох дум Кіндратія Федоровича Рилєєва. Так, наприклад, Сусанін має таку якість, як любов до батьківщини.
Дума “Іван Сусанін – один із самих чудових створень поета. Всі тут конкретно й багато в чому історично. Дія починається живим і колоритним діалогом між утомленими й змерзлими польськими шляхтичами й російським селянином Сусаніним:
“Такий я проклятої не видивал ночі,
Зліпилися від снігу соколий очі…
Жупан мій – хоч вичав, немає нитки сухий!”
Вошед, проворчал так сармат молодої.
“Провина нам, хазяїн! Ми смокли, змерзнули! Скоріше!
Не змусь нас прийнятися за шаблі!”
Цілком реалистично й подальший опис простого оздоблення сільської хати, і розмова Сусаніна із сином, і стислий опис світанку. Ранковий пейзаж, намальований Рилєєвим, по своїй простоті й конкретності ставиться до числа самих чудових у російської поезії 20-х років
Сусанін веде їх…
От ранок настав,
И сонце крізь галузі в лісі засяяло:
Те зникне швидко, те яскраво блисне,
Те тускло засвітить, то знову пропаде
Коштують, не шелохнется й дуб і береза;
Лише сніг під ногами скрипить від морозу,
Лише тимчасово ворон, спурхнувши, прошумить,
И дятел дупласту вербу довбає
Один за одним ідуть у мовчанні сармати;
Всі далеві й далеві сивий їх вожатий
Уж сонце високо сіяє з небес:
Всі глуше й диче стає ліс!
Немає в цій “Думі” ні сліпучих блискавок, що ні безперервно гримить грому, ні інших атрибутів пейзажної бутафорії. Рилєєву, безсумнівно, допомагає в його оповіданні вибраний їм неквапливий і плавний, ніде більше в нього не розмір, що зустрічається, чотиристопного амфібрахія
Найбільшого успіху Рилєєв домігся тут у створенні центрального образа, тобто в тій області, що для нього завжди була труднейшей. Образ Сусаніна й зараз потрясає простотою свого героїзму. Задушевні й позбавлені зовнішніх ефектів його слова перед загибеллю:
Ні страти, ні смерті я не боюся:
Не здригнувшись, умру за царя й за Русь!
У цьому мовленні яскраво передана психологія простого російського селянина 17 в. з його вірою в “доброго царя”, з його ненавистю до загарбників, з його спокійною, глибокою й твердою любов’ю до своєї землі
Знаменно, що Пушкін, що доводив, що в “Думах” “національного, російського немає… нічого, крім імен”, обмовляв: “виключаю “Івана Сусаніна”, першу думу, по якої початків я підозрювати в тобі щирий талант”. Ця “Дума” міцно полюбилася М. И. Глинці й надихнула його на створення гениальнейшей росіянці опери “Іван Сусанін”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)