Значення повісті І. Нечуя-Левицького “Микола Джеря”

Одним з найвідоміших творів Івана Нечуя-Левицького є повість “Микола Джеря”, у якій письменник передав мрії, думки і сподівання кріпаків. Заслуга Нечуя-Левицького полягає в тому, що він показав основний конфлікт того часу – протистояння між кріпаками і панами. Повість відзначається яскравістю характерів, письменник ніби пензлем зображує розгорнуті мальовничі краєвиди. У творі відтворено широкі простори різних частин Російської імперії, різних людей, різні форми виробництва.

Письменник побачив ті нові форми визиску, яких ще не

помічали його попередники. Реалізм його набув нових якостей. Нечуй-Левицький був новатором у вирішенні теми бунтарства.

Ніхто ні в українській, ні в російській літературі не відобразив так послідовно і яскраво бунтаря-селянина, який не лише піднявся проти поміщика-кріпосника, а й протестував проти антинародних законів, що принесла з собою так звана “воля”.

Повість “Микола Джеря” – новаторський твір. Письменник створив багатогранний образ позитивного героя, виразника народних дум і прагнень. “Високе почуття людської гідності, – зазначав О. Білецький, – непримиренність по відношенню до

всякого насильства, глибока моральна чистота, здорове, вільне від забобонів сприйняття життя – все це якості, які й ми високо цінимо в людській особистості”. Повістю “Микола Джеря” Нечуй-Левицький остаточно утвердив об’єктивно-повістевий стиль української літератури, У центрі уваги літераторів стала людська особистість. Творчість Нечуя-Левицького – взірець високої майстерності, вона була кроком у розвитку нових жанрів, у збагаченні мови художніх творів.

Відтворення картин природи у повісті І. Нечуя-Левицького “Микола Джеря” Нечуй-Левицький у повісті “Микола Джеря” показав себе великим майстром змалювання щедрої української природи.

Твір починається описом розкішних краєвидів Васильківщини, з її буйно-зеленими вишневими садками, розлогими вербами, квітами. Дивовижно виглядає село Вербівка під промінням літнього сонця: “Як заллє Вербівку літнє палке сонце, як засипле її зверху золотом та сріблом сонячне марево, то вся кучерява долина здається залитою буйними зеленими морськими прозорими хвилями…” Пейзаж у творі допомагає краще розкрити задум повісті. На тлі вічної гармонійної природи – безрадісне життя кріпаків. Неспокій у душі героя передається показом неспокою у природі.

З тонкою спостережливістю змальовує Нечуй-Левицький картину наближення зливи. В чорній плямі, що з’явилася на обрії, Миколі ввижається “темна копиця”, яка незабаром “стала ніби здоровою скиртою, та все сунулась до берега…” Грізна морська стихія в уяві селянина асоціюється з сільською природою. Картина розбурханого моря перегукується з його настроєм, почуттями, підкреслює вольовий характер.

Небагато знайдеться письменників, які б могли позмагатися з Нечуєм-Ле-вицьким у “почутті природи”, в умінні її бачити й описувати. Природжене “почуття природи” назавжди залишилося характерною рисою його творчості.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Значення повісті І. Нечуя-Левицького “Микола Джеря”