Зображення гуманізму у творчості Н. Бажана

Як і кожне велике літературне явище, поезія Миколи Бажана органічно зв’язана зі своєю епохою. А це епоха, що повертає людину до людяних почуттів, до любові до ближнього, до любові до рідної Батьківщини. І це відображається у Творчості поета, органічно вплітається в безсмертні рядки віршів талановитого автора

Микола Бажан виступає не тільки як один з ярчайших представників старшого покоління українських поетів, він високо тримає Прапор шляхетності й самовідданості цього покоління, його творчого занепокоєння, об’єднане з незмінним

почуттям громадянської відповідальності перед сучасним і майбутнім. Згадаємо неповторні рядки таких добутків поета, як “Клятва”, “Поле крізь буру”. У них глибока повага автора до людини, до його патріотизму, що допомагає перебороти всі перешкоди, до його гуманізму, що є стимулом до життя, життю, за якого згодом не повинне стати соромно, тому що життя людині “дається тільки раз”, як писав Н. Островський. Все життя людини – це полють крізь буру, це боротьба віри з підозрою, щирості з жорстокістю, це високе окрилення духу, сила переконань, які ніщо не може зламати.

Кожна людина робить свій символічний

стрибок, вступаючи у двобій з обставинами, і лише від нього залежить, переможе він чи ні. У поемі “Поле крізь буру” молода дівчина Оксана зробила свій стрибок, стрибок символічн і буквальний, зуміла вийти переможцем, тому що вся її недовге життя – це розрив до гуманізму, до людяності, до того, щоб з достоїнством нести почесне ім’я – Людин. Історія життя Оксани переконує нас, що її поле крізь буру зробив з її людини, що жив тим, чим жили його сучасники – “доброю жадібністю до роботи”, “загальною радістю”. Навіть та трагедія, що трапилася з дівчиною – безпідставний арешт і посилання батька й матері, недовіра до неї самої – не зломила її. Навпаки, ця трагедія загартувала характер Оксани, викликала искреннее бажання боротися проти всього, що стає перешкодою всьому доброму, що наповнює буття людини.

Слова батька, з якими він звертається до своєї дружини, пронесла сімнадцятилітня дівчина через все своє недовге життя: “Що б не відбулося, не похитнися, не втрать своєї віри…”. Ні, не втратила Оксана віри в людину; всі її вчинки пронизані любов’ю до людини, до Батьківщини, пронизані гуманізмом: “…і я не впала, і винесла відтіля недоторкану поклажу надій і почуттів…”. Дівчина твердо вірить, що добра у світі значно більше, ніж зла. Зустрічалися їй черстві душею й байдужими людьми, але були й інші:

У пам’яті я збережу навік И вчительки уважність обережну, И с іншому батька бесіду бентежну…

Оксана знає, що людяних, теперішніх людей – більшість, і за ними Майбутнє. Тому всієї її думки, всі її припущення спрямовані на те, щоб не втратити довіри тих, кого вона любить. Вона піде з ними до кінця:

И разом з ними я піду до краю, И разом з ними зміряю шлях цей, Не перерву, не зраджу, не зламаю Шлях моїх батьків, шлях моїх дітей

У цьому й показується вся Оксана, вся її людяність, весь її патріотизм, весь її гуманізм. Тому навіть після тифу збирається вона, ще слабка, туди, де чекають її друзі, тому що:

Там мій обов’язок, И праця мій, і доля

Оксана довіряє людям, але зустрічаються їй і такі, як Іван Хомич або Марійка. Іван Хомич зруйнував її сім’ю, заплямував батьків, а тепер націлився на неї. Але почуття Оксани не затьмарені сліпою ненавистю й злістю, як у Марійки, доні актора, що у своїй твердій ненависті доходить до крайностей. Вона чекає фашистів, начебто визволителів і друзів, які допоможуть звести рахівницю з рідним народом, тобто готова зрадити Вітчизну. А що ж Іван Хомич?

Нещастя, трагедія його в тім, що він, твердо переконаний у правильності власної життєвої позиції, не знає ні нерішучості, ні сумнівів, ні жалю. Оксана це добре розуміє, а тому не ненавидить, а лише зневажає ім. До презирства підмішується ще й прикре, гірке співчуття до людини, що не усвідомить, що власними руками зруйнував у собі віру в людину.

У порівнянні з Іваном Хомичем Оксана міцніше коштує на землі, мислить перспективніше й духовно більше зріла. При всіх особистих негодах, які довелося їй пережити, найстрашнішим лихом для дівчини стає погроза не бути разом з усіма в дні всенародного горя. Оксана наочно переконалася, яка це більша непереборна сила – єдність однодумець^-однодумців-людей-однодумців, і це ще більше зміцнювало в ній відчуття власної причетності до долі свого народу. У фіналі Оксана, спускаючись на парашуті у ворожий тил, почувала себе надзвичайно сильної й щасливої, тому що над розкинутими ямами миру “її тримають і оберігають, турботливі долоні… народу”:

Я сила, Я частка життя невіддільна… Я буду жити! Земля! Народ мій!

Люди!

Той непомітний вогник, що у найтяжкі хвилини горить у серце ще зовсім юної Оксани, є вогнем душі її народу. Такий же мотив звучить і у вірші Н. Бажана “Клятва”: єдність людей, які піднялися на боротьбу з “фашистськими катами”: “У нас клятва єдина й воля єдина. Єдиний у нас клич і порив… Іде Батьківщина, Батьківщина вільна і єдина…”у той мир, де люди люблять один одного, де всі їхні вчинки пронизані людяністю й гуманізмом. Про це мріяв Н. Бажан, це ми читаємо в його віршах і поемах. Позиція Н. Бажана, що видається діяча культури, незмінно, вірно служити своєму народу, своїй Вітчизні


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Зображення гуманізму у творчості Н. Бажана