Зображення в повісті М. Гоголя “Тарас Бульба’ побуту й звичаїв Запорозької Січі
Запорозька Січ, дивовижний суспільний лад, відомий світовій науці як козацька християнська республіка, а запорозькі козаки – бойова сила, сформована на демократичних засадах самим народом. Січ була у всіх на вустах, про неї говорили як про якесь царство волі і права, про неї співали кобзарі, складали пісні й легенди. Це був оплот козацтва в Україні.
Сюди з усієї України тікали старі й молоді козаки, шукаючи притулку від ганьби, загоюючи рани. З самого початку свого існування Запорозька Січ була осередком волелюбності, звідси, по суті, починалися
У своїй відомій повісті “Тарас Бульба” М. Гоголь змальовує досить яскраво й достовірно життя і звичаї Запорозької Січі. Давайте ж разом із Тарасом Бульбою та його синами – Остапом і Андрієм – героями повісті – вирушимо на Запорозьку Січ.
Запорозька Січ зустріла їх трудовим напруженням. При в’їзді Бульбу та його синів “оглушили п’ятдесят ковальських молотів, які били в двадцяти п’яти кузнях”. Для того щоб
А в перервах козакам нудно було братися за вивчення якої-небудь дисципліни, крім хіба стрільби в ціль та зрідка кінських перегонів”. Та все ж таки необхідною військовою наукою молоді козаки оволодівали: вчилися шабельного бою, вчилися влучно стріляти, вести рукопашний бій чи облогу, керувати човном і таке інше.
Слід також звернути увагу на суворі звичаї та закони, яким підкорялися усі абсолютно козаки, без винятку. “Коли козак прокрався, потяг яку-небудь дрібничку, це вже вважалося ганьбою для всього козацтва: його, як безчесного, прив’язували до ганебного стовпа і клали коло нього кия, яким кожен, хто проходив, мусив ударити його, аж поки не забивали до смерті. Боржника, що не сплачував, приковували ланцюгом до гармати…” Але найбільша й найстрашніша кара була визначена за смертовбивство. “Тут-таки, при ньому, викопали яму, спустили туди живого убивця й на нього поставили труну з тілом убитого, а потім обох засипали землею”. Жорстоку кару визначали й тому, хто порушував “перший закон” – закон вірності вітчизні й вірі.
За зраду та зв’язок із ворогами вітчизни зрадника сина карає батько.
Старший Бульба, добре знаючи Запорозьку Січ, її звичаї та порядки, вирішує відправити синів саме туди. “На тому ж таки тижні виряджу я вас на Запорожжя. От де наука, то наука! Там вам школа; тільки там наберетесь розуму”.
Він розуміє, що саме тут його сини стануть справжніми козаками-лицарями, адже характер людини формується у жорстоких випробуваннях, у кривавих боях загартовується воля і мужність, зростає військова вправність, вірність обов’язку і дружбі.
Сьогодні, у наш час, період Запорозької Січі, Козаччини ми вважаємо найяскравішим, найгероїчнішим. Саме відтоді, власне кажучи, й почав формуватися наш національний менталітет. А чимало козацьких звичаїв варто було б відновити, бо вони є гідним зразком для наслідування. І насамперед – нашу національну свідомість.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)