Зосима – центральний персонаж роману Ф. М. Достоєвського “Брати Карамазови
Це згадка вказує на близькість двох образів, що відбили прагнення Достоєвського відобразити фігуру сучасного подвижника і вчителя-християнина (раніше ця задача вирішувалася при створенні образу Тихона в “Бісах”). Навчання Макара Долгорукова і старця З. дуже близькі. Д. С. Мережковський у своїй роботі “Л. Толстой і Достоєвський”, розмірковуючи над змістом цих образів, писав: “” Добре все на світі, милий “, – говорить Макар Іванович. “Все добре”, – говорить і старець Зосима.
Все добре, тому що все потрібно і в цій
І Макар Іванович, і старець Зосима виконали саму таємничу з усіх заповідей Заратустри: не тільки терплять вони, а й люблять необхідне “. Критики давно помітили “Шв. з Тихона Задонського, якого Достоєвський ще в шістдесяті роки “із захопленням прийняв у своє серце”; старцем-пустельником, сином смоленського воєводи, Зосимою-Захаром Тобольським; зазначалося також зовнішню схожість зі старцем Амвросієм, якого Ф. М. Достоєвський відвідав у Оптиної пустелі разом з Вол. С. Соловйовим влітку 1878 року.
А. Г. Достоєвський вказує на автобіографічні риси образу З.: ставлення
Тихона до сина поміщика Бехтеева – Никандру.
Створюючи “Житіє у Бозі преставився ієромонаха старця Зосими”, Достоєвський наслідував стилю релігійно-морального твори “Шв. Тихона “Скарб духовне від I світу збиране”. Вже перші рецензенти розцінили як великий успіх письменника стиль промов старця Зосима. Шоста книга, “Російський інок”, розкриває вчення старця Зосима, слід безпосередньо за сповіддю Івана Карамазова.
Таким чином, письменник композиційно ставить старця З. в положення ідейного антипода брата Івана. Їх головна розбіжність – у ставленні до світу. З. виражає його розчулено-захоплено, Іван бунтує проти дійсності, заснованої на сльозах і крові дітей. Однак саме З. дано зрозуміти “богомученічество” Івана.
Старець навчає про сходження душі до Бога: “Землю цілуй і невпинно, наситяться люби, шукай захоплення і несамовитості цього, вмочить землю сльозами радості твоєї і люби оці сльози твої”. У листі до М. А. Любимову від 11 червня 1879 Достоєвський називає повчання старця Зосима дсмертнимі бесідами з друзями “.
Літературознавці цю назву пов’язують з назвою книги Гоголя “Вибрані місця з листування з друзями”. При цьому наголошується також і нитку ідей, висловлених Гоголем (в часто протиставленні Росії Західній Європі), з висловлюваннями старця. За анального планом З. сам повинен був свої передсмертні повчання. Проте в процесі роботи Достоєвський відмовився від цієї ідеї, яка здалася малоймовірною: хворий старець пише свій заповіт, передсмертне його слово записав Альоша.
Сучасна Достоєвському ліберальна критика не прийняла образ старця 3. Він був також відкинутий і Оптинського старцями.
К. М. Леонтьєв у статті “Про всесвітньої любові” (1880) дорікав Достоєвського в серйозному ухиленні від “церковного шляху”: “Братство по можливості і гуманність дійсно рекомендуються Св. писанням Нового завіту для загробного порятунку особистої душі, а в Св. Письмі ніде не сказано, що люди дійдуть за допомогою цієї гуманності до миру й благоденства. Христос нам цього не обіцяв… Це неправда… “У листах до В. В. Розанова Леонтьєв повторив свої закиди Достоєвському в незнанні справжнього чернецтва і” неправославною “зображенні ченців у романі” Брати Карамазови “.
Вл. С. Соловйов у листі до К. М. Леонтьєву (середина 1880-х рр..) Написав, що Достоєвський розглядав релігію лише “в підзорну трубу” і “стати на дійсно релігійний грунт ніколи не вмів”. Можна припустити, що в останньому зауваженні філософа міститься ключ до розуміння “святого” героя: Достоєвський не прагнув до буквальною релігійної достовірності.
Він був релігійним письменником.
Створюючи образ 3. як вчителя Альоші Карамазова (зауважимо, головного героя розповіді, як це заявлено на початку роману, який мав, на думку письменника, повторити шлях 3.), довіряючи старцю слова, які спростовують ідеї Великого інквізитора, письменник спирався передусім на моральні підвалини всередині самої людини, у пробудженні яких він бачив головне завдання релігії. Для цього він і вів своїх героїв від безвір’я до віри. А провідником був обраний 3. У цьому плані видається важливим спостереження К. В. Мочульського: “Скарбниця православ’я невичерпна; Зосима не охоплює своїм духовним поглядом всього її багатства: він бере з неї лише кілька перлин, але в руках його вони спалахують новим блиском”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)