Анри Барбюс
Анри Барбюс народився в травні 1873 року в місті Аньере, у сім’ї літератора. Учився в коллеже, потім закінчив літературний факультет Сорбонни. Якийсь час Барбюс служив у державних установах, займаючись одночасно журналістикою, а незабаром цілком перейшов на літературну роботу в паризькій пресі й видавництвах.
Ще в коллеже Барбюс почав писати вірші, на початку 90-х років він друкує кілька віршів, в 1895 році – збірник віршів “Плакальниці”.
В 1903 році Барбюс видає роман “Благаючі”. “Прекрасне – це форма щирого”,- думає
Оскільки це ні до чого не привело, герой роману вирішив, що “зовнішній мир завжди незначний”, а істина – в “нескінченності самотньої особистості”. Пізнання “серця”, ізольованого Від зовнішнього миру, і здійснюється в романі “Благаючі”.
Уже в наступному романі “Пекло” (1908) Барбюе відступає від зневаги зовнішнім миром. Герой цієї книги, що приїжджає в Париж і зупиняється в готелі парубок, теж шукає істину.
Цей песимізм підсилюється похмурим визнанням у тім, що пошуки істини поки невдалі: “Я не знаю, що я таке, куди йду, що роблю”.
Песимістичні й оповідання збірника “Ми” (1914). До них близькі оповідання, опубліковані пізніше, відразу після закінчення війни, у збірниках “Ілюзія”, “Незнайомка”, “У схованках серця”. У пошуках істини письменник звертається до зовнішнього миру, виникають змістовні й сильні картини: бешкетування солдат у беззахисному тубільному селі (“Хрест”), безглузда загибель солдатів на війні (“Маленька Зла Місяць”).
Оповідання Барбюса вільні від крайностей ранніх його романів, від грубої відвертості натуралізму й ідеалістичної риторики. Більшість оповідань говорить про трагічну долю людей, про “долю”, “божевіллі любові” (так називаються цикли в збірнику).
На самому початку світової війни Барбюе йде добровольцем в армію. Йому здавалося, що Війна проти Німеччини – це війна визвольна, проти варварства. Саме по собі перебування важко хворого Барбюса на фронті було подвигом: “Я провів двадцять три місяці на фронті як простий солдат-піхотинець…
Будучи звільнений зовсім – від поенной служби, я добровільно пішов в армію в перший же день війни, добровільно відправився на фронт і добровільно залишався на передових позиціях… Я був відзначений неодноразово, востаннє – із вказівкою, що я завжди сам викликався виконувати самі небезпечні доручення. Три рази я був евакуйований у тил через хвороби, отриманих на фронті”,- так відповідав Барбюе наклепникам, що обвинуватили його “Вогонь” внеправде.
“Я затверджую, що всі, написане в моїй книзі, справжня правда”. В ім’я правди, насамперед в ім’я правди, і робив свій подвиг Анри Барбюе. Роман “Вогонь” тому й зробив справжній переворот у мистецтві Барбюса, тому й став етапною книгою закордонної літератури, що “книга прагне представити насамперед точку зору простого солдата”.
“Вогонь. Щоденник одного взводу” друкувався в одній з паризьких газет із серпня по листопад 1916 року, а на початку 1917 року вийшов окремим виданням. Роман виріс із фронтових записів Барбюса й дійсно здається щоденником, у якому узагальнення виникають із чесно розказаних справжніх подій, случившихся із солдатами одного з безлічі взводів фрарцузской армії.
Раніше у творах Барбюса над усім піднімався той “єдиний”, той герой, досвід серця якого здавався істиною. Тепер же героя як би й немає – є взвод, є солдатська маса. Оповідання йде й від імені самого оповідача – Барбюса, і від імені взводу, долю якого письменник уже не відокремлює від своєї долі
“Вогонь”- незвичайна книга про війну. Отут зовсім небагато боїв, тут немає ефектних сцен. Імперіалістична війна в “нещадно правдивої”, за словами Горького, книзі Барбюса – це насамперед “дивовижно тяжка праця простого солдата” (так писав Барбюс із фронту), це повсякденне його гниття в окопах, це бруд, холод, здичавіння. Війна – це знищення людей і створених людиною цінностей, приведення всього сущого до єдиного знаменника лиховісної, пустельної “лілової рівнини”, образ якої виникає на самому початку роману
З кожною новою главою Барбюс усе більше згущає фарби в картині руйнувань і загибелі. В останніх главах роману він доводить до кульмінації викриття безглуздої бойні: поле, порите снарядами, затоплене брудом, засіяний спотвореними трупами солдат – це лиховісний символ війни. Бій описаний у книзі всього один раз; бій (глава “Вогонь”) вінчає картину знищення людини війною
(1 votes, average: 5.00 out of 5)