Безглузда війна серед світу людей (за романом Л. М. Толстого “Війна і мир”)
Із подивом слухаєш розповіді старих людей, того покоління, що пережило жахи війни середини минулого століття: жодного прокльону або скарги. Вони навчилися цінувати життя, тому й бажають усім: аби тільки у світі панувала мирна тиша і спокій, аби не було війни. У роки Великої Вітчизняної війни ленінградський журнал “Звєзда” свідчив:
“… Жоден з творів не викликає такого живого відлуння в серцях читачів-бійців, як “Війна і мир”. Під час облоги Ленінграда “Війна і мир” була надрукована стотисячним накладом, що вже само по
У романі Толстого історичні події розглядаються крізь призму сприйняття героїв, а рух історії пов’язаний із долею людей.
Кращі, улюблені герої Толстого, навіть коли належать до військового прошарку, рішуче засуджують війну. Ось що про неї говорить капітан Тушин: “Війна, по-моєму, це крайній ступінь безглуздя людського, це прояв найгіршої людської природи: люди, які не мають на те причин, убивають один одного”.
Висловлюючи думки самого автора, інший герой, князь Андрій з ненавистю говорить про тих військових, для яких “війна – це улюблена забавка”. Такі
Він був зачарований своєрідним “подвигом” Наполеона, який до битви під Тулоном був нікому не відомий, а потім здобув усе: визнання, славу, владу.
Проте не тільки з князем Андрієм відбуваються зміни під впливом зовнішніх обставин. Микола Ростов спочатку відчуває єднання зі світом. Трагічні випадки, зокрема історія Телятіна, поступово підштовхують його до думки, що військова честь може суперечити життєвій правді. В епізоді переправи через Емс молоде бажання жити всупереч всім обставинам стикається з безглуздям кровопролиття. Ростов думає: “Я маю і в цьому сонці так багато щастя, а тут… стогони, страждання, страх і ця незрозумілість, ця поспішність…
Ось знову кричать щось, і знову кудись всі побігли назад, і я бігу з ними, і ось вона, ось вона смерть, наді мною, навколо мене… Мить – і я ніколи не побачу це сонце, цю воду…”. Особливо цікавими з погляду впливу катастрофічних умов війни на особистість є друга та третя частина першого тому. Герої відчувають складні емоції, усвідомлюючи наскільки змінилося їх ставлення до війни. Водночас хвилею народжується загальне збудження солдат загону Багратіона.
Ми можемо простежити, як з глибин душі людей піднімаються ті сили, які принесуть перемогу.
Толстой вважав, що солдати не усвідомлювали високої мети, а скоріше відчували її. Саме тому в описі Шенграбенської битви ми не знайдемо словесного визначення солдатами мети бою. Проте єднання, яке охоплює всіх – від Багратіона і князя Андрія, капітана Тушина і Тимохіна до будь-якого солдата – примушує думати, що мета битви була зрозуміла кожному.
Це величезне бажання не поступитися “французу”, необхідність прикрити армію Кутузова, врятувати її від розгрому.
Заслуга Багратіона в цьому процесі полягала в тому, що він не наказував, але чуйно відгадував природний хід подій і вплив на мораль подій, що відбувалися. Він зливався з цією масою, змінювався під впливом її настрою. Коли князь Андрій подивився на Багратіона, він помітив, наскільки змінилося його обличчя. У вирішальний момент воно виражало спроможність цієї людини у спекотний день кинутися у воду. Він дивився вперед і вірив у перемогу.
Завдяки цьому дух рішучості, відважності охопив усіх.
Так само змінюється і маленький невпевнений чоловік Тушин. У веселому азарті битви він перетворився на могутнього воїна, велетня, який руками розкидав французькі ядра. У критичний момент розкриваються найкращі його риси: розум, чуйність, внутрішня переконаність, зріле усвідомлення вчинків, людяність.
Як розумна людина Тушин керується не наказами керівництва, а власним розумінням та баченням битви. Чотири гармати Тушина – завдяки сміливості його замислу, енергійності дій всієї роти – французи вважають головними силами росіян. Маленький Тушин з його слабким голосом стає майже богом для підлеглих: “Солдати, переважно красиві юнаки… як діти у складній ситуації, дивились на свого командира, і цей вираз, який був на його обличчі, відображався на їхніх обличчях”. Тушин не відчуває страху, хоча йому боляче бачити вбитих.
Він одержимий якимось майже поетичним натхненням, яке перетворює все навкруги: “ворожі гармати в його уяві були не гарматами, а трубками, з яких рідкими клубами випускав дим невидимий курець”.
Закони війни жорстокі, але вони відкривають справжню сутність кожної людини.
Скільки переможців загинули потім у сталінських таборах тільки тому, що непритомними потрапили у полон до фашистів. Так і Тушин, герой, мужність якого допомогла перемогти французів, повинен був пояснювати кожен свій вчинок Багратіону. Плодами перемоги користуються не ті, хто цю перемогу здобув.
Це ще один гіркий урок історії.
Війна – це не завжди перемога. Це гра, в якій можна програти, а найстрашніша ставка – людське життя. Невипадково після картини перемоги Толстой подає страшну картину загибелі. Катастрофа неминуча: це усвідомлюють усі.
Протиставлення Шенграбена та Аустерліца доводить ту істину, яку намагався показати Толстой і в картинах миру. Шенграбен став перемогою росіян, тому що моральна ідея захисту своїх товарищів об’єднала воїнів, а воля полководців та імператорів не заважала реалізуватися цьому потенціалу, цій рушійній силі. Аустерліц перетворився на катастрофу, тому що подвиг не мислимий без об’єднання всіх сил, без волі та права на самостійне рішення.
Кожного року дев’ятого травня ми святкуємо священний День Перемоги. У свідомості людей, далеких від подій минулого століття, цей день, став днем Перемоги людського духу. Той, хто захищає свою батьківщину від загибелі, повинен назавжди залишитися в нашій пам’яті. Отже, і епопея Толстого звучить як своєрідна пересторога прийдешнім поколінням: не треба очікувати війни, щоб досягти порозуміння, поваги до ближнього свого.
Ми щасливі, бо живемо у мирний час: “Так! Все порожнє, все омана, крім цього безмежного неба!”
(1 votes, average: 5.00 out of 5)