Біблійні сюжети й мотиви в українській літературі
Біблія суттєво вплинула на розвиток усієї української літератури. Християнська віра вже до кінця І століття здобула багато прихильників у світі. У багатьох європейських країнах були засновані християнські громади.
Піз – І ніше вони були засновані в Малій Азії, Північній Африці, а згодом Христове І вчення розповсюдилося по всьому світу. Біблія стала яайпопулярнішою книгою І і суттєво вплинула на розвиток свпової літератури. Вона перекладалася багатьма ] мовами, а сюжети із Святого Письма стали основою багатьох творів. Із старозавітних
1 Його мудрість оспівана в багатьох творах, а міфічне багатство стало темою тво – І рів багатьох митців, у тому числі й письменника Хагардта, твори якого в наш час | стали особливо популярними.
В оригінальних творах руських авторів на передньому плані виступає мудрість Біблії. Уже найперші твори свідчать про обізнаність русичів із Святим Письмом. Літописець Нестор, який уклав “Повість минулих літ”, поряд з цілісною картиною історичних подій включив богословські трактати, житія святих, оповідання, легенди, історичні перекази, повчання, промови,
Цим “Повчанням” київський князь прагнув вказати шлях у житті не лише і своїм дітям, а й усім християнам.
Бог змінює світ, діє через видатних людей. Особливу вагу в історичному поступу має література, що здатна вплинути на розум і достукатися до серця і душі людини. Афонський монах родом із Судової Вишні, відомий письменник Іван Ви-шенський із далекої чужини слав палкі послання, в яких закликав українців мати міцну віру і непорушну надію в живого Бога.
У своїй творах Іван Вишен-ський посилався на Біблію, пересипав власні рядки виписками із Святого Письма, звертався до біблійних персонажів, розкривав значення біблійних історій.
Іван Вишенський творив у часи історичних зрушень, на зламі двох віків, коли в Україні розгорталася релігійна полеміка, в якій Біблія була головним критерієм істини. У XVІ столітті в Україні створювали рукописні збірники повчань, в яких живою народною мовою передавалися євангельські оповіді. У Києво-Печерській лаврі готуються збірки різних українських авторів, у яких письменники в чернечих рясах творили свої трактати, розсіваючи зерна християнської моралі. З 1840 року Тараса Григоровича Шевченка почали називати на Україні Кобзарем.
Уже в його перших творах рясніють релігійні переживання. Поет передає народні уявлення про Бога, про праведну чи грішну душу, а посередником між людьми і Творцем вважає народного співця – кобзаря:
Старий заховавсь В степу на могилі, щоб ніхто не бачив, Щоб вітер по полю слова розмахав, Щоб люди не чули, бо то Боже Слово, То серце поволі з Богом розмовля, То серце щебече Господнюю славу, А думка край світа на хмарі гуля. (“Перебендя”) Шевченко мріяв про вільну Україну, і в його мріях вона була схожа на біблійну обітовану землю, майбутнє виступає з прикметами Едему: Подай же руку козакові І серце чистеє подай! І знову іменем Христовим Ми оновим наш тихий рай. Його твори рясніють звертаннями до Бога, а епіграфом до поеми “Сон” (“У всякого своя доля…”) Шевченко обрав слова з Євангелія від Івана: “Я йду до Отця… І вблагаю Отця я, – і втішителя іншого дасть вам, щоб із вами повік перебував, – Духа правди, що його світ прийняти не може, бо не бачить його та не знає його. Його знаєте ви, бо при вас перебуває і в вас буде він” (їв., 14:12-17).
Поеми “Тризна”, “Великий льох”, “Кавказ”, послання “І мертвим, і живим…” розпочинаються епіграфами зі Святого Письма, а у вступі до поеми “Єретик” Кобзар згадує біблійного пророка Єзекиїла, що проповідував серед юдеїв у V ст. до н. є. і нещадно висміював намагання своїх земляків відкупитися від гніву Бога ритуальними жертвоприношеннями. “Псалми Давидові” Шевченка – це ніби невеличкий Псалтир, який є не тільки високохудожнім перекладом давніх релігійних молитов. Це, в першу чергу, заповіді поета рідному народу, гімн Богові:
Псалом новий Господові І новую славу Воспоєм чесним собором, Серцем нелукавим. Во Псалтирі і тимпані Воспоєм благая, Яко Бог кара неправих, Правим помогає. (Псалом 149)
Біблія для Шевченка була ясною моделлю спасіння України. У “Подражанії 11 Псалму”, “Осія. Глава XІV (Подражаніє)” поет звертається до Бога і пророче малює майбутню долю України. Із смертю Шевченка не перервався вплив Біблії на розвиток української літератури. Іван Якович Франко у “Легенді про Пілата” спирається на біблійну історію про Каїна та Авеля; у поемі “Смерть Каїна” несподівано і трагічно звучить мотив утраченого раю; поема “Мойсей” стала окремою версією відомої біблійної історії.
Леся Українка змалку виявляла інтерес до Біблії, яка стала для неї джерелом багатьох образів і сюжетів.
XX століття – це час войовничого матеріалізму. Насаджувалася нова віра у вічну матерію, у комуністичний “рай” на землі. 1918 року Грицько Чупринка писав: Завтра стане храм базаром І майданом сад; Опанує Божим жаром Комерційний лад.
Здавалося, що в час глобального атеїзму Вічна Книга буде назавжди викреслена зі свідомості народу, але вона продовжувала надихати на творчість. Олег Ольжич, Богдан-Ігор Антонич, Юрій Клен, Микола Зеров та багато інших талановитих митців знову і знову зверталися до Біблії, доводили, шо матеріальний світ є залежним від світу духовного, а Слово походить від Творця.
(3 votes, average: 3.33 out of 5)