Бій добра і зла у трагедії Йоганна Вольфганга Гете “Фауст”
Великий німецький письменник Йоганн Вольфганг Гете написав трагедію “Фауст”, над якою працював понад 60 років. Образ великого шукача істини хвилював його все життя. У трагедії він показав двобій добра і зла як рушійну силу розвитку, змін, динаміки буття.
У пролозі автор ставить питання: що є Людина в цьому величному, гармонійному і досконалому всесвіті? Людина нещасна, вічно страждає. Їй жилося б краще, якби не її розум, – іскра Божа. Герой його трагедії, скептик і насмішник Мефістофель каже, що світ людини побудований погано: “Там
Людина мислить, але від цього страждає ще більше, бо розуміє безглуздість багатьох соціальних інститутів, законів, звичаїв, забобонів, розуміє, що в соціальних бідах винна не природа, не всесвіт, а вона сама Людина.
У філософії Гете ідея діалектичної єдності протилежностей є однією з головних ідей. У боротьбі суперечностей створюється гармонія світу, в зіткненні ідей – істина. Поет нам постійно нагадує про це.
Два герої трагедії – Фауст і Мефістофель – наочно нам демонструють цю діалектичну спорідненість позитивного і негативного.
Образ Мефістофеля
Фауст і Мефістофель постійно сперечаються, але цим вони лише взаємно поповнюють єдину ідею. Гете не завжди стоїть за Фауста і проти Мефістофеля. Часто він мудро визнає правильність думок і вчинків.
У Фауста і Мефістофеля автор вклав певні людські риси. Фауст – незадоволений, “діяльний геній”, пристрасний, готовий палко кохати й ненавидіти, він здібний робити трагічні помилки. Натура гаряча і енергійна, він дуже чутливий, його серце легко поранити, іноді він егоїстичний і завжди безкорисний, чуйний, людяний.
Фауст шукає.
Розум його в постійних сумнівах і тривогах. Страждання Фауста причепливе, пристрасне прагнення до істини. Фауст – це жага осягання, вулканічна енергія пізнання.
Фауст і Мефістофель – два антиподи. Перший голодний, другий насичений, перший пожадливий, другий ситий досхочу, перший рветься “за межі”, другий знає, що там немає нічого, там пустота, і Мефістофель грає з Фаустом, як з нерозумним хлопчиком, дивлячись на всі його поривання як на пустощі, примхи, і весело ним потакає – адже у нього, Мефістофе ля, договір із самим Богом.
Мефістофель урівноважений, пристрасті і сумніви не хвилюють його. Він дивиться на світ без ненависті і любові, він зневажає його. У його колючих репліках багато сумної правди. Це не тип злодія.
Він знущається над гуманним Фаустом, який губить Маргариту, та в його глузуваннях звучить правда, гірка навіть для нього – духа темряви й руйнування. Це тип людини, стомленої тривалим спостереженням за злом і зневіреної в доброму початку світу.
Мефістофель не вірить ні в добро, ні в зло, ні в щастя. Він бачить недосконалість світу і знає, що вона – вічна, що ніяк її не переробити. Він сміється над людиною, яка з усією своєю нікчемністю намагається щось виправити у світі.
Для нього це втіха, і він сміється. Сміх цей поблажливий. Мефістофель навіть жаліє людину, думаючи, що джерело всіх його страждань – то сама іскра Божа, яка веде людину до ідеалу, до досконалості, недосяжна, як зрозуміло це йому, Мефістофелю.
Мефістофель розумний. Скільки іронії, знущання над удаваною вченістю, марнославством людським у його розмові зі студентом, який сплутав його з Фаустом! Теорія, мій друже, суха, Та зеленіє життя древо.
Прочитавши трагедію “Фауст”, можна зробити висновок, що світ тримається на протистоянні творчого духу (Фауст) і духу заперечення і руйнації, сумніву і зневіри (Мефістофель).
Твір на тему: Бій добра і зла у трагедії Йоганна Вольфганга Гете “Фауст”
(1 votes, average: 5.00 out of 5)