Лише той, ким бій за життя зазнав, життя і свободу заслужив (по трагедії Гете Фауст)

Творчість Гете стало одним з найбільш складних явищ в історії німецької та світової літератури. Суперечності, якими наповнені його Твори, це не просто індивідуальні протиріччя Гете, а й протиріччя всієї епохи, протиріччя всієї німецької буржуазії. Трагедія Фуст стала самим значним твором поета і з’явилася вищим філософським і художнім досягненням всієї німецької літератури кінця XVIII – початку XIX століття.

Велика епопея, створена Гете за матеріалами народної легенди, в образно-поетичній формі стверджувала всемогутність людського

розуму. До образу Фауста неодноразово зверталися письменники різних епох і народів, але саме Гете вдалося створити образ такої великої поетичної сили і глибини. По-новому переосмисливши старовинну легенду, автор наповнив її глибоким змістом, надав їй гуманістичне звучання.

Його герой – невтомний шукач істини, ніколи ні на чому не зупиняється і нічим не задовольняються, справжній гуманіст, сучасник самого Гете за духом і однодумець.

У трагедії Фауст перед нами постає вся світова Історія, велика історія наукової, філософської та історичної думки минулого і сьогодення. Твір починається Присвята – проникливим

ліричним віршем, в якому звучить і скорбота за минулою молодістю і минулих друзів, і роздуми про долю майбутнього творіння, і тривожна настороженість по відношенню до його новим читачам. Тут тісно переплелися минуле і сьогодення, особисто пережите автором і створений ним художній світ. За Присвята ідуть Театральне вступ і Пролог на небі, які мають ще більш важливе значення для розкриття ідейного змісту твору.

У Пролозі відображений суперечка Мефістофеля з Богом про людську гідність, покликання людини і сенс його існування. Мефістофель – цинік і скептик – відмовляється бачити будь-який сенс у діяльності людини, він підтверджує свою думку, наводячи як приклад жалюгідних, які загрузли в нікчемність і невігластві людей. Бог же заперечує йому, висуваючи ревного шукача істини доктора Фауста.

Але Мефістофель і в болісних пошуках і сумнівах Фауста бачить лише заставу його майбутньої загибелі. Він вважає його таким самим нікчемним і безпорадним, як і взагалі всі люди. Мефістофель береться відбити у Бога цього навіжений.

Бог приймає виклик, але його згоду на випробування Фауста обумовлено твердою вірою в людину, в могутність його розуму, в його необмежені можливості пізнання таємниць природи.

Фантастичний елемент, який вводить Гете у свій твір, присутній вже в першій частині (Кухня відьми, Вальпургієва ніч), а в другій частині різко посилюється і стає панівним. Малому світу земних людських відносин приходить на зміну великий світ: історія і космічний охоплення природи. Тут присутні і наукова фантастика із сатиричним підтекстом (образ Гомункулуса), і проблема з’єднання різних епох (шлюб Олени, що символізує античне мистецтво, і Фауста, який втілює новий час).

Тут же виявляється і ненависть Гете до тупий самовдоволеної вченості, до уявної науці, далекій від інтересів народу (образ помічника і учня Фауста Вагнера), і щира повага до допитливому розуму, невпинним пошукам істини, невгамовної жадоби практичній діяльності (образ Фауста).

Уклавши договір з Мефістофелем, Фауст отримує всі блага: повернуту молодість, любов невинної і чистої Маргарити, спілкування з тінями античних героїв, блискучу службову кар’єру при дворі імператора, владу і багатство, любов прекрасної Олени. Однак ніщо з усього цього не задовольняє, героя.

Шлях, пройдений Фаустом, символізує шлях усього людства. У передсмертному монолозі героя, котрий пережив і подолав всі спокуси, Гете розкриває вищий сенс життя, який полягає для Фауста в служінні людям, вічної жадоби знань, у постійній боротьбі за щастя. На порозі смерті він готовий возвеличити кожну мить цього осмисленого великою метою праці.

Однак це захоплення миттю не куплено ціною відмови від нескінченного вдосконалення. Фауст пізнав вищу мету людського розвитку і задоволений досягнутим:

Ось думка, якої весь я відданий, Результат всього, що розум зібрав. Лише той, ким бій за життя зазнав, Життя і свободу заслужив.

Справжня перемога Фауста над Мефістофелем, запорука його фінального порятунку – у нескінченності цього зупиненого миті, насправді – рухається, задуманого ним справи, яке виходить за рамки одиничної людського життя, триває у праці і боротьбі майбутніх поколінь.

Над своєю знаменитою трагедією Гете трудився понад 60 років, і вона стала вершиною його художньої Творчості. Фауст, на думку А. С. Пушкіна, є найбільше створення поетичного духу, він служить представником новітньої поезії, точно як Іліада є пам’ятником класичної старовини.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Лише той, ким бій за життя зазнав, життя і свободу заслужив (по трагедії Гете Фауст)