Брати Остап і Андрій (порівняльна характеристика) (1-й варіант)
Обличчям не однакові, але и не цілком різні. Овідій
Повість М. В. Гоголя “Тарас Бульба” присвячена тим часам, коли починалася боротьба вільного козацтва з польськими панами, що гнітили його. Вартовим постом України, опорою козацької вільності стала Запорозька Січ. Це було, як говорить Гоголь, гніздо “гордих і міцних, як леви” борців, звідки “воля й козацтво” розливалися на всю Україну.
Головними героями повісті є славний запорожець Тарас Бульба і його сини – Остап і Андрій. Уперше ми бачимо їх, коли брати повернулися
Тарас похвалив його: “Добрий буде козак… От так бий усякого, як мене тузив. Нікому не спускай!” Недовго відпочивали Остап і Андрій.
Тарас уважав, що краща школа для його синів – Запорозька Січ, тільки там можна набратися розуму.
Остап і Андрій із дванадцяти років училися в Київській бурсі. Для них усе там було незвичайним, тому що раніше виховані вони були на волі. Уже в бурсі виявили брати різні
Старший Остап ніяк не хотів упокоритися неволі та порядкам у бурсі й у перший же рік утік. Його повернули, висікли й засадили за книги. Але Остап був упертий: не хотів учитися, а тому чотири рази закопував буквар. І тільки після суворого наказу батька й погрози, що ніколи не побачить він Січі, Остап почав займатися з незвичайним старанням і незабаром зробився кращим із кращих у навчанні.
Товариш він. теж був один із кращих: ніколи не видавав товаришів по зухвалих витівках. Покарання зносив непохитно, не просив про помилування. Остап був прямодушним і цілеспрямованим.
Але цікавили його тільки війна й розгульна гулянка.
Зовсім іншим був його молодший брат Андрій. Він був більш живим і розвиненим, учився охоче, наука давалася йому легко. Андрій виявляв винахідливість у всіх справах, часто був проводирем у різних витівках, але вмів ухилятися від покарання завдяки хитрості свого розуму.
Він, як і Остап, мріяв про подвиги й про бойовище. А з вісімнадцяти років у ньому спалахнула потреба любити. І він часто бродив по вулицях, мріяв про любов.
Приїхавши в Запорозьку Січ, брати незабаром здобули повагу та визнання серед старих запорожців. Вони відрізнялися молодецтвом, сміливістю, удачливістю. Жваво й влучно стріляли в ціль, успішно пройшли посвяту в “козацькі кола”, перепливши Дніпро.
Наука запорозька давалася їм обом легко.
Але по-справжньому характери братів визначилися в битві. Коли запорозьке військо вирушило в похід, Остап і Андрій були у всьому і завжди в перших лавах. За один місяць походу стали вони грізні й сильні.
Остап був “точно народжений для битви й ратних справ”. Холоднокровно й розважливо зважував він небезпеку, упевнено й рішуче діяв у бою. Гоголь порівнює Остапа з молодим і сильним левом.
Уже помітні були в ньому навички майбутнього вождя. Старий Тарас говорить про Остапа: “О! так це буде згодом добрий полковник!., так ще такий, що й батька за пояс заткне!”
Як лев, бився Остап в останньому бою з поляками. Богатирська сила була в ньому: шістьох, що нападали, відбив Остап. Але все-таки поляків було більше, здолали вони Остапа й узяли в полон. Під час страти Остап проявляє небачену мужність. Він виносить катування й знущання, “як велетень”, не видавши жодного звуку, жодного стогону, навіть коли ламали йому кістки на руках і ногах.
В останні хвилини життя він уголос звертається до батька, сподіваючись у його імені знайти собі опору й розраду. Так, Остап був щирим сином свого батька – славного запорожця Тараса Бульби.
Андрій теж був “добрим вояком”, як говорив про нього Тарас Бульба. Але в бою він поводився по-іншому. Він не вмів розраховувати й бути холоднокровним.
Він захоплювався битвою, як грою. Андрій був сміливий і відважний, нетерплячий і гарячий, “одним скаженим натиском робив такі чудеса, яким не могли не здивуватися старі в боях”. Діяльна натура Андрія не терпіла бездіяльності.
Але військові доблесті не становили для нього всього сенсу життя, як для Остапа. Інша сторона його душі хотіла любові. Любов до прекрасної полячки, з якою він випадково познайомився ще в Києві, згубила його, відгородила від батька, від товаришів, стала причиною його зради.
Андрій гаряче покохав полячку. Тому, довідавшись, що вона і її матір умирають від голоду, він несе мішки з хлібом у місто, оточене запорожцями. Андрій був доброю й чуйною людиною, з болем у серці дивився він на жителів оточеного міста, які вмирали від голоду.
Спонуканий жалем, він кинув один хліб незнайомій голодній людині.
Андрієм керували любов і жаль до прекрасної полячки, заради неї він забув – товаришів, забув про те, навіщо прийшов на цю землю. “А що мені батько, товариші й вітчизна?.. Немає в мене нікого!” – вигукнув Андрій у пориві кохання. Так Андрій став зрадником. “І загинув козак! Пропав для всього козацького лицарства!” Під час бою, коли Андрій вийшов боротися на стороні поляків, Тарас Бульба сам убив свого молодшого сина-зрадника.
Зраду батьківщині ніщо не може виправдати, немає прощення зрадникові.
Так закінчилося життя двох братів – Остапа й Андрія, людей великого серця й мужності. Життя першого – приклад для всіх запорожців і наступних поколінь. Такими, як Остап, пишається Україна.
Доля Андрія безславна й ганебна через його зраду товариству, Вітчизні.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)