“Чи був щасливий мій Євгеній?” (За романом О. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”)
А щастя було таке можливе, Так близько!.. О. Пушкін У романі “Євгеній Онєгін” О. С. Пушкін звертається до теми долі молодої людини 20-х років XIX століття. Поета цікавлять не тільки питання вибору життєвого шляху, суспільного служіння, але й проблема особистого щастя героя.
Розповідаючи про юність Онєгіна, автор уже в першому розділі задається питанням: Но был ли счастлив мой Евгений? Свободный, в цвете лучших лет Среди блистательных побед, Среди вседневных наслаждений? Напевно, багато молодих людей мріють про таке життя, яким жив Онєгін
Что? Приглашенья? В самом деле, Три дома на вечер зовут… Усе життя Онєгіна заповнене розвагами: бали, ресторани, театр, дружні гулянки, світські прийоми… Що потрібно ще для щастя молодій, багатій і вільній людині, що пізнала “науку пристрасті ніжної” і всі премудрості світського життя?
Я думаю, що Онєгін теж так вважав якийсь час. Поки він підкоряв світ, у нього не було ні часу, ні приводів для того, щоб почувати себе нещасливим чи хоча б замислюватися про це. Хоч Пушкін на питання “Чи був щасливий Євгеній?” відповідає негативно. Але це Пушкін.
Тим більше, що Онєгін не легковажна, пуста людина, що задовольнявся б забавами і розкішшю. І незабаром Онєгіну справді набрид світ, російська нудьга потроху опанувала його. Залишивши світ, Онєгін намагається зайняти себе справою. Успадкувавши від дядька заводи, землі і ліси, Онєгін радий був “колишній шлях змінити на що-небудь”.
Спочатку в селі Євгеній був захоплений господарськими перетвореннями, але згодом побачив, що й у селі та сама нудьга. Онєгін нудьгує, але не страждає від самотності й одноманітності життя. Почуття його дрімають. Він не знає, що може бути інше життя.
Тому, зустрівши Тетяну, Онєгін, хоч і відчув приємність, був зворушений, але свою осоружну волю втратити не схотів. Пізніше, у листі Тетяні, він скаже: “Я думав: вільність і спокій – заміна щастю…” Свою помилку він зрозуміє тільки тоді, коли відчує справжнє кохання. Любов до Тетяни відкриє йому інше життя, наповнене почуттями, бажаннями, надіями. Мабуть, цей період життя героя можна назвати щасливим. Принаймні Онєгін довідався, що щастя є в житті.
У його житті з’явився сенс, мета: …поминутно видеть вас, Повсюду следовать за вами, Улыбку уст, движенье глаз Ловить влюбленными глазами… У листі до Тетяни Онєгін зізнається їй, що любов заповнила всю його душу, стала змістом його життя: Но чтоб продлилась жизнь моя, Я утром должен быть уверен, Что с вами днем увижусь я… Але прозріння прийшло до Онєгіна пізно.
Вислухавши відповідь Тетяни, Онєгін розуміє, що “щастя було таке можливе, так близько…” У цей момент він по-справжньому нещасливий, тому що, тільки пізнавши щастя, можна оцінити його втрату, усвідомити всю порожнечу і нікчемність життя. Пушкін залишає свого героя в хвилину “злу для нього”. Чи зуміє Онєгін заповнити порожнечу, що утворилася, служінням суспільному благу, високою метою, ми не знаємо.
Що сталося з Онєгіним потім? Чи воскресила його пристрасть для нового, більш гідного людського достоїнства страждання?.. Не знаємо…
Сили цієї багатої натури нікуди було докласти, життя залишилося без змісту, а роман без кінця, – так писав В. Г. Бєлінський. Єдине, що нам відомо: Онєгін устиг довідатися, що щастя є, що навіть очікування його наповняє життя змістом. І це краще, ніж вічний спокій, ледарство і нудьга.