“Для чого Гренуй жив у цьому світі?” за романом Зюскінда “Запахи”
Роман відомого німецького письменника Патріка Зюскінда “Парфумер” або “Запахи” став світовим бестселером і був перекладений багатьма мовами, зокрема українською.
З перших сторінок роману читач опиняється в задушливій атмосфері найсмердючішого у Франції XVIII століття міста. В один з найбільш спекотливих липневих днів 1738 року молода жінка стояла біля прилавку з рибою, розчиняла її ножем, а сморід, який розносився навколо, заглушав біль у поперечці та животі жінки – у неї починалися пологи. Це була вже п’ята дитина.
Попередніх
Але на цей раз народжуючи, вона знепритомніла, і люди випадково знайшли новонароджене дитя, яке ще було живим. Мати відправили на ешафот за вбивство, а дитину, яку назвали Гренуй, віддали годувальницям, а потім у виховальну установу мадам Гайяр. Саме так прийшов на цей світ головний герой роману.
Гренуй ріс непомітним і малим, немов кліщ, який роками сидить на дереві і чекає доти, доки якийсь неймовірний випадок не приведе до нього тварину чи людину. Тоді він нарешті відчепиться від гілки і вгризеться в чуже м’ясо.
З
Поступово формувався герой, наділений надлюдським талантом, якого ще не бачили на цьому світі. Але чи вірну мету обрав Гренуй для свого життя? Адже він був здатний торкнутися серця усього світу, створити раніше неіснуюче, відкрити людям браму в новий світ. Та обрав він всього лише жалюгідне злодійство, наслідування, він не прагнув творити, а лише імітував. Його нюх, нелюдське везіння і надзвичайна живучість зовсім не були його геніальністю, це була лише компенсація за його ущербність.
Адже він таким народився.
Не вмів Гренуй і любити, так само він не отримав любові від усього світу, як того бажав. Його огортав диявольський ореол трагедій і нещасть, головним з яких було його народження. Він до самої смерті залишався мешканцем власного, закритого для інших світу, світу чарівних, просочених запахами замків, які існували лише в його уявленні. Греную вдалося відтворити у своєму парфумі запахи схиляння, любові і обожнювання, але особисто жодного з цих почуттів він так і не зумів відчути.
Найважливішим для нього було те, що мало запах.
Упредметнивши любов, герой так нічого й не зрозумів, так і залишився одинаком та ізгоєм. Людська любов і яскраве сонце для нього нічого не значили, а в його душі так і не знайшлося місця важливим для кожної людини речам і почуттям. Я навіть невпевнений, що у Гренуя взагалі була душа, адже своє життя він почав з ненавистю, з ненавистю він і закінчив його.
Для чого ж Гренуй прийшов у цей світ? Для того, щоб творити прекрасне, адже для цього вищі сили надали йому надзвичайний талант. Але він не скористався цією можливістю і до своєї мети пішов злочинним шляхом.
Отже, виходить, що й роман про парфумера – це не оповідь про геніального творця, це просто історія одного вбивці, про що й попереджає нас Патрік Зюскінд з самого початку цього незвичайного твору.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)