Двобій добра і зла у творах українських класиків середини ХIХ – початку ХХ століття
Двобій добра і зла у творах українських класиків середини ХІХ – початку ХХ століття
Кожен з нас рано чи пізно ставить перед собою питання: “Хто я?” Навіщо живу на світі? Що є добро, а що зло?”
В усі часи відповіді на ці питання прагнули знайти філософи і вчені, поети і прозаїки. Ці питання вирішує Біблія, і про це йдеться в усній народній творчості. Та, на жаль, добро перемагає зло тільки в казках, а в житті ми часто стаємо свідками протилежного. Немало прикладів перемоги зла над добром знаходимо ми і на сторінках художньої літератури.
Але,
Жоден з письменників ХІХ століття теж не минув проблеми добра і зла, розкриваючи її з тільки йому притаманною майстерністю й хистом.
Втіленням зла виступають перед нами Кайдашиха й Мотря із “Кайдашевої сім’ї” І. С. Нечуя – Левицького. Жадібність, егоїзм, темнота і бездуховність цих жінок призводять до ганебних стосунків, роблять їх не тільки смішними, а й страшними. Протидією їм виступає добро Мелашки, але й у неї не вистачило сили боротися і вона зрештою уподібнилася
Є в українській літературі цього періоду образ, до якого у мене особливе, неоднозначне ставлення. Це Чіпка з роману Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” Я розумію, що причина його духовного зламу криється не стільки в тих бідах і зневазі, яких йому довелося зазнати в дитинстві і юності, скільки у роздвоєності душі – у виборі між добром і злом. На певному етапі ці поняття в ньому навіть поєднуються (удень Чіпка працює, а вночі з бандитами вершить свої чорні справи).
Ми бачимо, що Чіпка не чинить духовного опору злу і нарешті стає катом: вирізує сім’ю простого козака Хоменка. Та зло бумерангом повертається до вбивці – кінчає життя самогубством його жінка Галя, стара мати приречена на самотність і смерть серед чужих людей. Панас Мирний своїм романом доводить, що за правду треба боротися добрими ділами, а не ножем.
Ще одне зло – гроші – постає перед нами зі сторінок п’єси І. Карпенка-Карого “Хазяїн”. Ми знайомимося з “чумазим” новоспеченим ка-піталістом Пузирем, мета якого не сягає далі наживи, перетворюючи на пекло не тільки життя селян, а й близьких йому людей. Гроші спустошили його душу, заради яких цей чоловік жорстоко розоряє господарства селян, робить нещасними тисячі людей.
Та зло повертається і до Пузиря: жадібність зрештою стала причиною його смерті.
Зло настільки безжалісне, що руйнує навіть найпрекрасніші людські почуття. У цьому ми переконуємося, читаючи “Украдене щастя” Івана Франка. Як і в “Хазяїні” Карпенка-Карого, жадібність стала причиною трагедії трьох люблячих людей: Анни, Михайла та Миколи. Це через прагнення не ділити з сестрою батьківську спадщину чинять з Анною зло рідні брати.
Франко показав, як зло породило інше зло, що охопило душі потерпілих. І, як наслідок, – зневіра, розчарування, духовна смерть, а у Михайла – фізична.
Почуття помсти, доведене до вищої міри зла, руйнує серця Гутенюків і Палійчуків із повісті М. Коцюбинского “Тіні забутих предків”. Воно, це зло, сягнуло таких розмірів, що дорослі вже не в змозі розірвати його кола. Та це робить Марічка, відповідаючи Іванкові добром на зло, і тоді зароджується любов.
Силою свого добра мене вразила Мавка із “Лісової пісні” Лесі Українки, її благородство і безкорисливість. Мені тільки сумно, що така душа потягнулася до грубого, підступного Лукаша. На його прикладі ми переконалися: зрадивши близьку людину, ти зраджуєш самого себе.
Література ХІХ ст., продовжуючи гуманістичні традиції поглибила висвітлення проблеми добра і зла у творах митців.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)