Героїчно-патріотичний пафос “Енеїди”
“Енеїда” І. П. Котляревського з’явилася у той час, коли на українських територіях царської Росії розформовувалися ко-оацькі слобідські полки, нищилися рештки автономії після зруйнування Катериною ІІ Запорозької Січі. У дискусіях про український народ переважала шовіністична імперська думка про те, що немає такого народу, що це лише плем’я без своєї мови і традицій. Відсутність державного захисту, соціальний і національний гніт гальмували духовний розвиток народу. Але художня література живилася соками народної мудрості, гумору
Запозичивши у Вергілія тему про пригоди Енея (сина богині Венери) та його ватаги, автор ввів нас у чудовий світ української мови, у світ життя українського народу.
Твір наскрізь пройнятий національним духом і колоритом. Весь сюжет побудований на подорожі Енея та троянців до землі, де буде засновано нове царство. І ось вже з перших рядків твору ми потрапляємо в ди-восвіт українського життя і національного характеру:
Еней був парубок моторний
Перед нами розгортаються дві сюжетні лінії: життя богів та пригоди троянців, що викликають добрий сміх, захоплення, бо перед собою ми побачили українських козаків, які можуть бути і відчайдушними гуляками (в гостях у Дідони), і справжніми героями (у війні з рутульцями). Письменник змальовує їх з добродушним гумором. Перед нами постають життєрадісні, безжурні вояки, які здатні і добре погуляти, і винести на своїх плечах найбільший тягар захисту батьківщини.
Ми побачили зразки кращого, що є серед козаків: бойове товариство, побратимство, вірність громадянському обов’язку, дружбі.
Кінець вісімнадцятого століття… Важкі часи настали в Ук раїні по скасуванні Січі. Часи неволі. І саме в цей час І. Котляревський написав “Енеїду”.
Ні грецькі імена героїв поеми, ні те, що Січ названа Троєю, не ввело читачів в оману – всі розуміли, про що і про кого йдеться. І. Котляревський переніс події в національне оточення і зробив зі своєї поеми енциклопедію життя народу України XVІІ-XVІІІ століть. Всі дійові особи – від богів до троянців – одягнені в український одяг. Одяг богів відрізняється багатством. Коли Венера їде до Зевса, вона “взяла очіпок грезетовий і кунтуш з усами люстровий”.
Не гірш і сама Дідона, яка “взяла кораблик бархатовий”, наділа “спідницю і корсет шовковий”, взула “червоні чобітки”, не забула запаску й навіть “з вибійки платок”. На цих прикладах показаний одяг жінок козацької старшини. Молоді дівчата до одягу додають намисто, стьожки…
Еней з троянцями одягнуті в “штани і пару чобіток…”, кожухи, свитки, сорочки й каптан.
А як герої Котляревського п’ють і їдять! В поемі названо більше ста страв і напоїв, які вживали мешканці України. З “Енеїди” також дізнаємося про деякі звичаї та обряди. Так, ідучи в гостину, люди підносили господарям хліб і сіль. При зустрічі герої, навіть незнайомим, “віддають поклон”.
Еней влаштовує обряд поминання свого батька Анхіза. Трохи сказано й про один момент весільного обряду: у Латина все було приготовлено до прийому сватів – рушники і “всяка всячина”, що “на сватання давали”. Мандруючи разом з троянцями, ми бачимо, що вони вміють хвацько “садити третяка”, гайдука. Вони знають багато пісень:
Про Сагайдачного співали, Либонь співали й про Січ. Для розваги грали в міска, у памфеля, в візка…
На святах можна почути українську музику: “грають в кобзи сліпці, бандура бринчить, грає сопілка, санжарівки”. Не випало з поля зору Котляревського і образотворче мистецтво. Царю Латину привезли:
Роботи первійших майстрів. Царя Гороха пановання, Портрети всіх богатирів…
Також описується інтер’єр української хати: світлиці, сіни, двір, піч. Національний колорит посилюють імена героїв та географічні нити. Українські імена змішуються з античними; деякі з них – українізуються”: Еней – Енеєчка; Анхизович, Анхизеню; Ламі иія – Лавіса, Лавісонька.
Поряд з назвами місцевостей і посилень стародавніх Греції та Риму згадуються й українські. Отже, для сучасного читача “Енеїда” може стати добрим посібником з народознавства. Автор і хотів, щоб нащадок, читаючи твір, пройнявся тим духом, яким живилися троянці.
Любов к отчизні де героїть, Там сила вража не устоїть…
Цими рядками автор закликає самовіддано любити вітчизну. І зразок цієї самопожертви ми побачили в епізоді, коли юнаки Низ і Евріал віддають своє життя, виконуючи військовий обов’язок. Патріотичні почуття підносять гідність людини, її честь. Поема “Енеїда” не може залишити читача байдужим.
Твір захоплює прекрасною мовою, образами, подіями. І хоч автор показує, як уярмлюється український народ, як зникає дух козацтва, але в цілом твір пройнятий оптимізмом: той народ, який має таку історію, таку високу мораль, таку багату мову і такий життєствердний сміх, матиме й майбутнє.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)