Героїко-романтичний жанр новел “Мати” і “Я (Романтика)”
Обоє добутку трагедійного звучання. Для новели “Мати” письменник вибирає іншу форму вираження. У ній є міфологічний струмінь.
Навіть сам початок добутку нагадує крислатий зачин народної казки: “Батько цих бойових хлопців умер дуже давно – так давно, що й не скажеш…” І сама характеристика образів теж іде від казки: “Як пам’ятають старожили, з батька був звичайний собі кравець і, можна сказати, надзвичайна людина”. Саме так у народній Творчості подається опис казкового героя: він звичайний, непоказний, але має щось
“Ну, хто б, скажемо, наважився назвати його Тарасом Бульбой? Хто б ризикнув із цього зморшка зробити воїна?”.
ЧиНе дивно звучить його питання до жінки: “А чи не думаєш ти, що з мене вийшов би непоганий кошовий отаман?”. Не став він кошовим отаманом, але захотів, щоб його сини стали теперішніми лицарями, як у Гоголя, “За всяку ціну хотів кравець зробити зі свого дорогого сина (як і із другого сина) військової людини, і за всяку ціну хотів він бачити своїх синів на вороних конях”. Але, не маючи засобів, хоча й продав він своє майно, віддав старшого в гімназію, якому
Далі події розвиваються, як у казках. Остап здав іспити в гімназію. Незабаром кравець умер, залишивши матері із синами одну бідність: дві пари стареньких ножиців і неважливу “швейну машину”.
Це ж меншому синові Андрієві довелося кинути навчання і йти на роботу. “Таким чином, сама доля повела двох братів по різних дорогах, і відбулося так, як у сентиментальних народних казках: один завжди носив чистенький костюмчик і вже з дитинства повинен був стати негативним персонажем, а другий і не знімав засаленої сорочки”. Одна мати кормила “ароматними сосисками”, щоб паничі не насміхалися в гімназії, а другий їв “чорний хліб з маслом”. І хоча боліло материнське серце за меншим – Андрієм, але не хотіла забирати Остапа з гімназії
“У таких болях,- підсумовує автор,- ішли дні, місяці й, зрештою, року. Над містечком пролітали весни, перелітні птахи й ще якісь невідомі вітри з невідомих країв…”.
Сини виростали й мужніли. Остап на материнське пещення “відповідав ще більшим пещенням”, обіцяв, коли вивчиться, “буде годувати свою неньку гарними цукерками”, що ніколи вона “не буде так поневірятися”. Але, як і в казках,- іншим ріс менший син: він “не вмів милуватися, і ніколи не чутно було від нього теплого слова”. Проте, вона знала, що з таких мовчазних дітей “найчастіше виходять гарні люди”.
Справді, такими були брати в народних казках, такими були й у реальному житті. Тільки в добутку Н. Хвильової події зовсім інші
(1 votes, average: 5.00 out of 5)