Історія культури України
Зараз в історичній науці все зростає інтерес до давніх часів, з яких починаються витоки, проростає коріння народу, в усьому світі названого народом України.
Земля нашої країни, культура нашого народу відчула усі часові зміни, однак чи не дивним є той факт, що принцип декоративного розпису житла землероба виник на цій землі у III тисячолітті до н. є., пройшов крізь віки й існує до сьогодні у багатьох українських селах.
У III тисячолітті до н. є. на території України, на степових просторах між Дніпром і Дунаєм розквітала культура, яку сучасна
Спосіб господарювання у Трипіллі – аграрний. Люди того часу займалися землеробством та скотарством. Поселення були відкритими – немає жодних натяків на фортечні чи інші захисні споруди, трипільці жили мирно і не потребували захисту від зовнішніх ворогів.
Україна часів Трипілля не була замкненою в собі, ізольованою від світу країною. Навпаки,
На межі III й II тисячоліть до н. є. трипільську культуру було знищено. Археологічні розкопки свідчать, що знищення було несподіваним і тотальним. У деяких будинках залишилась навіть глина з відбитками жіночих пальців, приготовлена для ліплення посуду.
Катастрофа прийшла несподівано – усе було зруйновано та спалено.
Зникає найдавніша культура нашої країни. її місце посідає нова, відмінна від неї й багато в чому протилежна їй. Мова йде про так звану культуру “шнурової кераміки”. Посуд “шнурової кераміки” грубіший, примітивніший, ніж трипільський елегантний, художньо й технічно досконалий тонкостінний посуд із відбірної білої глини.
Кераміка наступної епохи символізує зниження технічного й водночас художнього рівня, являє собою крок назад у розвитку керамічного виробництва, етап реГресу культури.
На відміну від мирних трипільців-землеробів носії культури “шнурової кераміки”, яких історична наука називає кіммерійцями, будували городища, завжди добре укріплені, розташовані високо над річкою. Зникла безпека, яка досі дозволяла жити на відкритих місцях і не захищатися. Загроза небезпеки, що нависла над народом, зробилася постійною – кіммерійці жили у стані постійного страху.
Цю подію можна порівняти з двома історичними прикладами раптової появи страху у житті й світогляді людей. Це, по-перше, зникнення Харапської цивілізації у Давній Індії й поява захисних споруд у культурі аріїв. По-друге, у тому самому III тисячолітті до н. є. після невідомої катастрофи зникає найдавніша європейська культура – культура Давнього Криту. І пам’ятки наступної, ахейської, культури – це міцностінні палаци-фортеці.
Під час панування “шнурової” культури деградує, як кераміка, так і землеробство. Не воно зараз визначає тип і напрям культури. Тепер усе підкорене скотарству, кочовому або чабанському.
На відміну від попередньої кіммерійська культура – культура вершників. Скіфи, що з’явилися на давніх українських землях у II тисячолітті до н. е. – теж вершники. Отже, вершник, кочовик стає головним носієм культури того часу, відсуваючи землероба на другий план у всіх галузях суспільного життя.
Геродот, якому ми зобов’язані найбільш повними відомостями про скіфів, розрізняє скіфів-кочовиків та скіфів-землеробів. Для скіфів-кочовиків, вершників-грабіжників, рабовласників та работорговців простір не був об’єктом праці. Простір для них – територія, що постійно змінюється залежно від сезону, для випасу худоби та грабіжницьких нападів на чужі стада.
Скарби, золото, знайдені археологами, свідчать про накопичення багатств, відібраних у підкорених народів. Держава скіфів – це могутня “варварська” імперія. Кожна імперія складається з великої кількості народів, та іноземці усі ці народи називали скіфами.
Наприкінці II – на початку І тисячоліття до н. є. спільна боротьба проти персів зблизила скіфів і греків як у політичному, так і в культурному плані. Епоху, яка охоплює вісім-десять століть, з V століття до н. є. до V-VI століття н. є. історики визначають як античну епоху в передісторії культури України.
Розповсюджена на її території матеріальна культура має всі ознаки культури сучасного їй античного світу. В умовах налагоджених і постійних зв’язків з античним світом, в умовах утвердження військово-політичної влади Риму кочовик втрачає свій економічний, а вершник – свій політичний сенс.
Країна поступово змінює своє господарське обличчя. її розвиток знову націлений на землеробство. Городища зникають, на перший план виходить село, станові взаємини нівелюються і народ постає єдиним цілим. І знову в Україні не відбувається ніяких етнічних змін. Іде те саме взаємопроникнення, асиміляція народів, культура яких яскраво постала перед дослідниками після розкопок Черняхівського могильника під Києвом.
Подібні могильники трапляються на території нашої країни в багатьох місцях. Зважаючи на компактність заселення території та суцільність розповсюдження пам’яток черняхівського типу, можна стверджувати, що населення України в античний період сягало кількох мільйонів.
Саме в цю добу формується територіальний простір у тих самих межах, що згодом визначатимуть етнографічні межі України: від верхів’їв Дністра й Бугу до Дінця, від Десни до Чорного моря.
Знову в життя народів прийшла безпечність. Про почуття безпеки зазначає інвентар у могильниках черняхівського типу (наприклад, могильник у селі Пересічне під Харковом). У них узагалі не знайдено зброї.
Небіжчик не був воїном у потойбічному житті, отже, не був ним і у земному. Єдине, що знайшли археологи, – це невеликі ножі біля скелета вівці.
Саме з пам’ятками черняхівської культури фахівці пов’язують формування східнослов’янських племен. У III-IV століттях н. є. засновуються поселення, відомі вже як слов’янські, у лісостеповій зоні Східної Європи та поселення так званої “київської культури”.
Багато народів мешкало у давні часи на українській землі. Багато націй та народностей мешкає у сучасній Україні. І всі вони, розмовляючи своєю мовою, зберігаючи елементи своєї національної культури, сприйняли культуру цієї землі, культуру України.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)