Картини рідної природи в ліриці М. А. Некрасова
Немає, мабуть, жодного поета, у творчості якого відсутня пейзажна лірика. Адже уміння відчувати красу природи, бачити її неповторну принадність у постійно мінливих картинах, по-моєму, є необхідною приналежністю поетично обдарованої людини. Кожен художник по-своєму бачить одні й ті ж пейзажі, змушуючи нас відчути сліпучу красу морозного зимового ранку, насолодитися розкішними фарбами осіннього лісу, побачити могутнє весняне оновлення природи.
У ліриці Некрасова є багато чудових пейзажних замальовок, які говорять про глибоку і ніжної любові
Щоб відповісти на це питання, звернемося до раннього вірша Некрасова “Батьківщина”. Спогади про дитинство воскрешає у пам’яті автора “темний, темний сад”, “сірий, старий дім”, який тепер “порожній а глухий”. Гранично скупий і лаконічний мову, непривабливий краєвид, позбавлений звичних ідилічних настроїв, які зазвичай
Зрозумілою стає остання строфа вірша, де поета не засмучують, а радують сліди руйнування старої панської садиби.
З відрадою бачу я, що зрубаний темний бір –
У нестямним літню спеку захист і прохолода, –
І нива випалена, і безробітні дрімає стадо,
Похнюпивши голову над висохлим струмком,
І набік валиться порожній і похмурий будинок.
Загибель цього старого “дворянського гнізда” символізує знищення всього того, що ненависно поетові в кріпосницької Росії – деспотизму, гноблення, рабства. Значить, краєвид тут ще більш посилює похмурі картини сучасної поетові дійсності, допомагаючи з найбільшою силою висловити його ставлення до неї. У некрасовські віршах 40-х років краєвид завжди похмурий і сумний.
Цьому станом смутку і туги найбільше відповідають осінні картини, які найчастіше зустрічаються в пейзажній ліриці поета.
Тужливий вітер жене
Зграю хмар на край небес.
Ель надламана стогне,
Глухо шепоче темний ліс.
Використовуючи такі зображальні засоби, як епітети і уособлення, автор наділяє природу людськими почуттями і переживаннями. Безнадією, страхом і смиренням віє від цієї похмурої осінньої картини, яка мимоволі викликає асоціації з таким же важких станів російського народу. Тими ж похмурими фарбами малює поет осінній пейзаж у вірші “Псів полювання”, тісно пов’язаний з його ідейним змістом.
У центрі вірші – Зображення дикої забави пана, від якої страждають селяни, бо у них витоптують посіви, гублять худобу. Похмурий відчай мужиків підкреслює непогожа осіння погода:
Мороком запнутих небо і далина,
Вітер осінній наводить печаль;
По небу хмари похмурі жене,
По полю листя – і жалібно стогне…
Відчаєм і безвихідністю пронизаний образ-пейзаж у вірші “Нестиснутий смуга”. Осиротіла земля марно чекає свого хазяїна, який зламаний непосильним виснажливим працею.
Пізня осінь. Граки відлетіли,
Ліс оголився, поля спорожніли,
Тільки не стиснута смужка одна…
Сумну думу наводить вона.
Шепіт дозрілих колосків, які немає кому прибирати, розповідає сумну повість про долю селянина, загублені нестерпними умовами життя. Безнадійно хворий орач так і не з’являється у вірші, але здається, що чуєш його тужливу пісню, бачиш, як він задумливо крокує по смузі, налягаючи на соху.
Природа у Некрасова небайдужа до людських страждань, вона сумує разом з усім російським народом про його нещасну долю. В “Залізниці” дія відбувається теж пізньої осені. Але картина природи, що відкриває вірш, наповнена вже іншим, бадьорим, радісним настроєм.
Славна осінь! Здоровий, сильний
Повітря втомлені сили бадьорить.
Лід незміцнілий на річці студеної
Наче як тане цукор лежить.
Тут краєвид грає іншу роль. Прекрасна картина російської осені, в якій “немає неподобства”, протиставляється тим беззаконням, сваволі, насильства, які панують у житті людей. У 60-ті роки пейзажна лірика Некрасова набуває нового звучання. Природа вливає в ліричного героя нові сили, наповнює його бадьорістю, пристрасним бажанням свободи, спрагою справжнього великого справи.
У вірші “Лицар на годину” осіння природа радує око зеленими гладдю, золотий долиною льнов, “величавим військом стогів”. Це новий настрій, пов’язане з появою надією поета на корінні перетворення в житті Росії, знаходить своє вираження в тому, що вперше в Некрасівській ліриці з’являється вірш, присвячений весни, – “Зелений Шум”. У ньому це найрадісніше пору року символізує не тільки пробудження і оновлення природи, але й початок нової щасливе і вільне життя.
Шумить тростинка мала,
Шумить високий клен…
Шумлять вони по-новому,
По-новому, весняному…
У вірші “Дому-краще!” З особливою силою зазвучали патріотичні мотиви, гаряча любов до батьківщини, її могутнім лісах, безкраїх полів. Некрасовські пейзажі зігріті авторської любов’ю до тієї єдиної країні, в якій він може бути поетом, яка мила й дороге його серцю.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)