Коляда на краю світу


Автобус “Тернопіль-Мала Березовиця”, яким я повертався з обласного центру додому, біля “Оріона” різко загальмував. Я, ледь стримуючи невдоволення, змушений був розпрощатися із солодкою напівдрімотою.

Поки через двері ЛАЗа заходило багато людей, біля мене присів із дитинства знайомий односелець – майже ровесник. Завели розмову, тож було вже не до сонних марень.

Автобус, здригнувшись, покотився сірою стрічкою дороги, створюючи затишну, майже домашню атмосферу для розмови. Я помітив: про що б не розмовляли хлопці, рано чи

пізно бесіда піде про службу в армії…

…На край світу – у прямому й переносному значеннях – закинула доля Тараса. Хабаровськ – аж ніяк не “за городами”. Усе чуже – і люди, і Мова.

Було, правда, кілька хлопців із Західної України – усе ж легше.

Наш герой був водієм. Підходить якось до прапорщика місцевий житель і просить перевезти вантаж додому. Під’їхали до обійстя. “Не місцеві тут живуть”, – подумав солдат.

Він уже був знайомий із побутом росіян, їхнім способом існування.

Назустріч вийшла бабця і каже до чоловіка:

– А де ти, Микольцю, так довго був?

Тарас завмер.

Чи не почулося? Чи можливо тут, на краю землі, від старенької почути українську мову?

Підійшов ближче.

– Добридень, бабцю! – привітався.

Старенька заніміла. Здивовані очі пильно вдивлялися в хлопця. Старечі, укриті глибокими зморшками губи намагалися щось сказати.

– Сину! – скрикнула безсило.

Виселена разом із сім’єю в далекому 1946 році жорстоким сталінським режимом з рідного Золочева всього лише за те, що щиро любила свій край, вона вперше за довгі сорок літ почула від незнайомої людини рідне українське слово.

А потім були обійми, поцілунки й гіркі-гіркі сльози. Сльози радості й печалі. Адже всього є вдосталь – і хату із синами збудували – велику, галицьку, і в хаті все є, і господарство завели, і сусіди-українці поруч живуть, теж переселенці, лише земля не та, чужа земля, чужа-чужаниця*

Тарас подружився з родиною, частенько навідувався із сол-датами-земляками на свіже молоко. А коли настали Різдвяні свята, хлопці прийшли колядувати.

Нова радість стала, яка не бувала: Над вертепом звізда ясна світу засіяла. Де Христос родився, з Діви воплотився, Як чоловік, пеленами убого повився. Ангели співають, славу возвіщають, Як на небі, так і на землі мир провозглашають… – лунало над вічними хабаровськими болотами, над далеким чужинським краєм, гріючи серця українців, які, дізнавшись про візит хлопців, за десять і навіть за двадцять кілометрів примчали з усіх околиць.

“…Над вертепом звізда ясна світу засіяла…”. І горітиме вона в кожному куточку Всесвіту, де б’ється хоча б одне серце, сповнене чистою любов’ю до матінки-України.

…Я дописую ці рядки й знову поспішаю на автостанцію. Кого зустріну сьогодні?

400 слів За. І. Ковалем


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Коляда на краю світу