Люлька згоди. Із “Пісні про Гайявату” – ГЕНРІ ВОДСВОРТ ЛОНГФЕЛЛО
На верхів’ї Скель Червоних, Скель Великої Площини, Там стояв Життя Владика, Гітчі-Маніто могучий, І з верхів’я Скель Червоних Він до себе звав народи, Звідусіль людей скликав він. Від слідів його неслася І тремтіла в сяйві ранку Річка, падаючи з кручі І займаючись мітлою. І провів перстом Владика Путь лучкову по долині І сказав, провівши, річці: “Ось тобі навік дорога”. Від червоного бескета Одломив рукою камінь І зліпив із нього люльку, І оздобив візерунком.
А над річкою він вирвав Очеретяну стеблину І цибух зробив для люльки; І червоною
В зброях всі, в яскравих фарбах, Як дерева в час осінній, Наче ранок на світанні, Всі зійшлись вони в долині З ворожнечею у душах. В їх очах – смертельний виклик, В їх серцях – звіряча лютість, Вікове бажання помсти – Заповіт страшний від предків. Але тихо і ласкаво Подивився Милосердний, Гітчі-Маніто могучий. Наче батько, подивився На дитячу ворожнечу І простяг над ними руку, Тінь руки простяг над ними, Щоб серця їх заспокоїть, Втихомирити їх душі. І ясний величний голос, Як поток, що з гір несеться, Як поток, що пада в прірву, Пролунав до всіх народів: “Діти! Слухайте уважно Мудре слово і пораду, Що вам скаже, нерозумним, Той, хто дав життя всім людям.
Дав я землю вам для ловів, Дав вам води для рибальства, Дав ведмедя і бізона, Дав вам сарну і оленя. Дав бобра вам і козарку, Напустив я риби в ріки, На болота – диких птахів, – Що ж примушує вас нищить, Убивать один другого? Я стомивсь від ваших сварок, Від незгод і суперечок, Від кривавих війн народних, Молитов про помсту люту…
Ваша сила тільки в згоді, А безсилля – в ворожнечі! Помиріться ж, мої діти, Будьте друзями, братами! І Пророк на землю прийде, І покаже вам дорогу До покути, до спасіння. І ви мусите коритись Всім його порадам мудрим. І на зораному полі Ралом праці і любові Зійдуть квіти долі-щастя. Діти! Слухайте Пророка, Бо потонете у крові, Бо пов’янете, як листя. Окуніться ж ви в джерело, Що сріблиться перед вами, Змийте фарби, фарби бою, Змийте з тіла плями крові, Закопайте свою зброю, Люльки висічіть з каміння, Очерету наламайте І, оздобивши їх пір’ям, Запаліть собі на згоду І живіть віки братами!” Так сказав Життя Владика. І покидали на землю Вояки ганебну зброю, Поскидали всі убрання Із оленячої шкури І до берега побігли Змити фарби – плями бою.
Від слідів Творця лилася Річка хвилею ясною, Обмивала кров на тілі І, обмивши, червоніла, І, спускаючись все нижче, З кров’ю змішана, зникала. Змивши фарби, плями бою, Вояки на берег вийшли І у землю закопали Свої палиці і зброю. І дітей своїх Владика, Гітчі-Маніто могучий, Стрів усмішкою ясною. Із червоного каміння Всі зробили мовчки люльки, Очерету наламали І оздобили їх пір’ям, І іти додому стали В ту хвилину, як завіса Темних хмар заколихалась І у дверях світлих неба Гітчі-Маніто сховався, Оповитий білим димом, Білим димом Люльки Згоди.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)