ЛЮЛЬКА ЗГОДИ – ГЕНРІ ВОРДСВОРТ ЛОНГФЕЛЛО

ЧАСТИНА П’ЯТА ПОЕТИЧНЕ БАЧЕННЯ СВІТУ

ГЕНРІ ВОРДСВОРТ ЛОНГФЕЛЛО

Він писав вірші й подорожні нотатки, художньо обробляв фольклорний матеріал. Чимало письменник зробив для популяризації літературних і культурних надбань інших країн. Він перекладав європейську поезію з вісімнадцяти мов, випускав збірки зарубіжних авторів.

Завдяки його зусиллям американські читачі долучилися до найзначніших досягнень світового письменства.

У своїх поетичних творах Лонгфелло часто звертався до теми минулого Америки, змальовуючи картини

життя перших поселенців і принижене становище корінних народів. Головною пам’яткою самобутній індіанській культурі стала його поема “Пісня про Гайавату”, написана на основі давніх легенд і переказів.

Літературознавча довідка

Поема – великий за обсягом віршований твір з ліричним або оповідним сюжетом.

Консультація професора філологова

З історичних джерел відомо, що вождь ірокезів1 Гайавата існував насправді. Він жив у XVI ст. й уславився, зокрема, тим, що об’єднав у міцний союз декілька ворогуючих племен. Однак у своїй поемі Лонгфелло змальовує не історичного Гайавату, а образ, створений

народною фантазією.

Подібно до багатьох міфічних персонажів, цей герой не є смертною людиною: його бабуся – донька нічних світил, а батько – Володар вітрів. Колись Володар вітрів покинув матір Гайавати, і вона померла від горя, тож хлопчика виростила бабуся. Змужнівши, Гайавата вирішив помститися батькові й вступив з ним у нерівний бій.

Перемоги він не здобув, але Володар вітрів, високо оцінивши хоробрість сина, провістив йому життя, сповнене великих звершень.

У поемі Лонгфелло йдеться про численні подвиги Гайавати, який уособлює силу духу, непідкупність, мудрість та інші чесноти.

На початку твору Владика Життя, Гітчі-Маніто, збирає вождів різних племен на раду, під час якої закликає їх до миру та єднання. Цей заклик набуває в поемі значення узагальненої думки про те, що братерська любов, злагода і єдність є запорукою могутності й благополуччя нації.

1Ірокези – група корінних американських народів, що складалася з п’яти споріднених племен.

ЛЮЛЬКА ЗГОДИ

(З “Пісні про Гайавату”)

На верхів’ї Скель Червоних,

Скель Великого Нагір’я,

Там стояв Життя Владика,

Гітчі-Маніто могутній,

І з верхів’я Скель Червоних

Він до себе звав народи,

Звідусіль людей скликав він.

Від червоного бескета

Одломив рукою камінь

І зліпив із нього люльку,

І оздобив візерунком.

А над річкою він вирвав

Очеретяну стеблину

І цибух1 зробив для люльки.

І червоною корою

Із лози набив він люльку,

І дихнув на ліс зелений.

І від подиху у лісі

Загойдались раптом віти

І, зустрівшись, зайнялися,

І на горах, на високих,

Запалив їм Люльку Згоди

Гітчі-Маніто могутній

На ознаку, що на раду

Всі народи він скликає.

З лісової Тоскалузи,

Від Скелястих Гір далеких,

Від озер Країни Снігу –

Звідусіль усі народи

Дим угледіли на небі,

Дим, що йшов із Люльки Згоди.

По річках, лугах збігались

І збиралися народи:

Йшли Чоктоси і Команчі,

Йшли Гурони і Мендени,

Делавери і Могоки,

Йшли Шошони і Омоги,

1Ц и б у х – порожнистий стрижень люльки.

Пони йшли і Чорноноги,

Оджибвеї і Дакоти1

До Великого Нагір’я

Перед світлі божі очі.

В зброї всі, в яскравих фарбах,

Як дерева в час осінній,

Наче небо на світанні,

Всі зійшлись вони в долині

З ворожнечею у душах.

В їх очах – смертельний виклик,

В їх серцях – звіряча лютість,

Вікове бажання помсти –

Заповіт страшний від предків.

Але тихо і ласкаво

Подивився милосердний,

Гітчі-Маніто могутній,

Наче батько, подивився

На дитячу ворожнечу

І простяг над ними руку,

Тінь руки простяг над ними,

Щоб серця їх заспокоїть,

Втихомирити їх душі.

І ясний величний голос,

Як потік, що з гір несеться,

Як потік, що пада в прірву,

Пролунав до всіх народів:

“Діти! Слухайте уважно

Мудре слово і пораду,

Що вам скаже, нерозумним,

Той, хто дав життя всім людям.

Я стомивсь від ваших сварок,

Від незгод і суперечок,

Від кривавих війн народів,

Молитов про помсту люту.

Ваша сила тільки в згоді,

А безсилля – в ворожнечі!

Помиріться ж, мої діти,

Будьте друзями, братами!

1Чоктоси, Команчі… Дакоти – назви індіанських племен Північної Америки.

Окуніться ж ви в джерело,

Що сріблиться перед вами,

Змийте фарби, фарби бою,

Змийте з тіла плями крові,

Закопайте свою зброю,

Люльки висічіть з каміння,

Очерету наламайте,

Цибухи зробіть із нього

І, оздобивши їх пір’ям,

Запаліть люльки на згоду,

І живіть віки братами!”

Так сказав Життя Владика.

І покидали на землю

Вояки ганебну зброю,

Поскидали всі убрання

Із оленячої шкури

І до берега побігли

Змити фарби – плями бою;

Від слідів Творця лилася

Річка хвилею ясною,

Обмивала фарби бою,

І, обмивши, багряніла,

І збігала вниз червона,

Мовби змішана із кров’ю.

Змивши фарби, плями бою,

Вояки на берег вийшли

І у землю закопали

Свої палиці і зброю.

І дітей своїх Владика,

Гітчі-Маніто могутній,

Стрів усмішкою ясною.

Із червоного каміння

Всі зробили мовчки люльки,

Очерету наламали,

Цибухи зробили з нього,

І оздобили їх пір’ям…

І у дверях світлих неба

Гітчі-Маніто сховався,

Оповитий білим димом,

Білим димом Люльки Згоди.

Запитання і завдання до прочитаного уривка

1. Які деталі свідчать про те, що Гітчі-Маніто є володарем природного світу?

2. Якими постали перед Владикою Життя індіанці? Із чим у перекладі поеми порівнюються їхні розфарбовані тіла? Поміркуйте, які саме кольори переважають у бойовій розкрасці воїнів.

3. Для чого Гітчі-Маніто скликав народ? Як він розмовляв із ворогуючими племенами?

4. Як змінилася вода в річці після того, як індіанці змили в ній “фарби бою”? Що ця зміна означає?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

ЛЮЛЬКА ЗГОДИ – ГЕНРІ ВОРДСВОРТ ЛОНГФЕЛЛО