Маруся Чурай – легендарна поетеса з Полтави. Трагічна історія її життя. Пісні”Засвіт встали козаченьки”, “Віють вітри, віють буйні”, “Ой не ходи, Грицю…”,що стали народними. їхня популярність, фольклорна основа, народнопоетичні образи
УРОК 6
Тема. Маруся Чурай – легендарна поетеса з Полтави. Трагічна історія її життя.
Пісні “Засвіт встали козаченьки”, “Віють вітри, віють буйні”, “Ой не ходи, Грицю…”, що стали народними. їхня популярність, фольклорна основа, народнопоетичні образи.
Мета: ознайомити учнів із постаттю легендарної поетеси Марусі Чурай, її пісенною спадщиною; розвивати уміння виразно читати, коментувати пісні, пояснювати в них художні засоби, створювати уявний словесний портрет піснетворки; формувати усвідомлення того, що добра
Обладнання: аудіозаписи пісень Марусі Чурай, її портрет, публікації, легенди та перекази про поетесу; роман у віршах Ліни Костенко “Маруся Чурай”, вірші давньогрецької поетеси Сапфо.
Міжпредметні зв’язки: історія України: визвольна війна українського народу; зарубіжна література: давньогрецька поетеса Сапфо; образотворче мистецтво: В. Маковський, “Українська дівчина”.
Епіграф.
Ця дівчина не просто так, Маруся. Це – голос наш, це – пісня, це – душа. Її пісні – як перло многоцінне, як дивен скарб серед
Ліна Костенко
Хід уроку
І. Мотивація навчальної діяльності.
1. Прослуховування фонозапису однієї з пісень Марусі Чурай.
2. Бесіда за питаннями:
– Чи відома вам ця пісня?
– Коли, на вашу думку, вона була створена?
– Яким ви уявляєте автора, а точніше, авторку пісні? Чи хотіли б дізнатися про неї більше?
ІІ. Повідомлення теми та очікуваних результатів уроку.
1. Розповідь учителя.
– В історії української культури є чимало недосліджених сторінок, нерозкритих таємниць. Ми не знаємо імен багатьох композиторів, поетів, авторів чудових творів.
Та, на щастя, ім’я авторки пісні “Засвіт встали козаченьки”, як і деяких інших: “Віють вітри, віють буйні”, “Ой не ходи, Грицю”, “Грицю, Грицю, до роботи”, “Сидить голуб на березі” тощо – відоме. Де Маруся Чурай, про яку ще в позаминулому сторіччі в Україні ходило чимало переказів та легенд.
Одні дослідники її творчості стверджували, що Маруся Чурай – особа історична, інші ж вважали поетесу легендарною.
Так, ще у 1877 році в журналі “Пчела” в Петербурзі за сприяння Г. Квітки-Основ’яненка О. Шкляревський опублікував біографічний нарис про Марусю Чурай, що базувався на фольклорному матеріалі. Драматург Г. Бораковський (1846-1890) наприкінці XIX століття створив історичну драму “Маруся Чурай – українська піснетворка”. Та документальних свідчень про поетесу і співачку немає жодних.
То хто ж вона, дівчина з легенди?
За народними переказами, Марія Гордіївна Чурай народилася 1625 року в Полтаві у родині полкового осавули Гордія Чурая. Це був хоробрий козак, який виступав проти польських загарбників. Він брав участь у козацько-селянському повстанні 1637-1638 років під проводом гетьмана Павла Павлюка.
Після невдалої битви з польським коронним військом під Кумейками (16 грудня 1637 року) Гордій Чурай потрапив у полон і разом із П. Павлюком був страчений у Варшаві. Його дружина Горпина залишилася вдовою і жила удвох з дочкою в Полтаві, де була оточена турботою городян.
Особливо пошановували вони талант Марусі складати і виконувати пісні. Сучасні фольклористи пов’язують її ім’я із 23-ма піснями, які згодом стали народними. Серед них, крім уже названих, – “В кінці греблі шумлять верби”, “На городі верба рясна”, “Ой у полі вітер віє”, “Посіяла огірочки” та інші.
Із народних переказів дійшла до нас й історія її драматичного кохання. Марусю полюбив козак Іван Іскра, хоч ніколи не розкривав своїх почуттів, бо знав, що дівчина кохає іншого – Гриця Бобренка, сина полтавського хорунжого. Гриць був вродливий парубок, але слабовольний, безхарактерний.
Він піддався впливу матері, яка одружила сина з іншою дівчиною, дочкою осавули. Маруся болісно переживала зраду коханого. Вона хотіла покінчити життя самогубством (втопитися)
І кинулася з греблі у Ворсклу. Та врятував дівчину Іван Іскра: він витяг її з води непритомну, приніс додому, а потім разом з Горпиною Чурай доглядав Марусю.
Одного разу на вечорницях у дочки полтавського старшини Меласі Барабаш Маруся знову зустріла Гриця. Вона й виду не подала, що схвильована. Адже Гриць прийшов не сам, а з молодою дружиною. Маруся була веселою, чарівною, співала і знову заполонила Гриця. Про те, що сталося потім, ми дізнаємося з пісні “Ой не ходи, Грицю”.
Марусю посадили до острогу, а потім засудили до смертної кари. Але у справу втрутився сам Богдан Хмельницький. Пам’ятаючи про заслуги батька Марусі – Гордія Чурая, а також цінуючи її поетичний талант, гетьман скасував вирок.
Є дві версії про останній період життя Марусі. За однією – вона після помилування зачахла, змарніла, а потім померла від сухот, за іншою – Маруся пішла з Полтави у світ і померла у 1653 році в якомусь із монастирів Московщини.
Її пісні, переходячи із покоління в покоління, звучать і нині та побутують у народі як безіменні фольклорні твори. Сьогодні ми ознайомимося з деякими із них.
2. Робота в групах.
Учні об’єднуються в групи, кожна з яких самостійно (за потреби – з допомогою вчителя) читає та аналізує одну з пісень Марусі Чурай:
I група – “Засвіт встали козаченьки”;
II група – “Віють вітри, віють буйні”;
III група – “Ой не ходи, Грицю”.
Щоб полегшити роботу учнів, доцільно нагадати їм план-схему аналізу ліричного твору (див. Урок 1) чи запропонувати картки із окремими завданнями для кожної пісні.
Наприклад, аналізуючи пісню “Засвіт встали козаченьки”, пропонуємо з’ясувати історію її створення, визначити, які настрої і почуття вона викликає, які народнопісенні засоби і з якою метою використала у ній авторка.
При розгляді пісні “Віють вітри, віють буйні” варто виконати такі завдання:
А) виразно прочитати текст;
Б) назвати образи, що особливо виразно передають настрій твору;
В) визначити, з якою подією в Марусиному житті пов’язана ця пісня та аргументувати свою думку.
Роблячи ідейно-художній аналіз пісні “Ой не ходи, Грицю…”, пропонуємо прокоментувати зміст твору і художнє втілення його, особливу увагу звернувши на автобіографічність пісні, та довести, що “Ой не ходи, Грицю” за жанром – пісня-балада.
(Довідка. Балада – невеликий віршований твір, в якому розповідається про незвичайну подію, найчастіше легендарно-історичного змісту. Цьому жанру властиві й такі ознаки: зображення однієї події з життя головного героя; висока емоційність; нетривалий час дії основних дійових осіб – одна-дві; стислість розповіді про події та персонажів: віршова форма; малий обсяг).
Цікаво учням буде дізнатися і про те, що баладу “Ой не ходи, Грицю” перекладено польською (1820), чеською (1822), німецькою (1822), французькою (1830), англійською (1848) та іншими мовами, а також використано в низці творів світової музики (зокрема, угорським композитором Ференцом Лістом*).
3. Виступи представників груп.
4. “Пошук інформації”.
Учитель роздає учням матеріали про життя та творчість давньогрецької поетеси Сапфо і ставить перед ними завдання: “Зіставте почуте вами на уроці про українську піснетворку Марусю Чурай та прочитане про давньогрецьку поетесу. Як ви гадаєте, чому Марусю Чурай ось уже майже два століття, від часу виходу у 1839 р. повісті О. Шахов ського, називають “малоросійською Сафо”?
(Матеріал для вчителя. За переказом, Сапфо (Сафо – на еолійському діалекті Псапфа) була дочкою аристократа Скамандроніма, що займався торгівлею, і жінки на ім’я Клеїс. Народилася в Мітілені на острові Лесбос в Егейському морі між 630 і 620 pp. до н. е. У шість років осиротіла, тому матері довелося віддати її до школи, де навчали співу і танцям.
Абсолютний слух обумовив захоплення поезією. Вже в юному віці Сапфо писала оди, гімни, елегії, святкові і застільні пісні. За свідченням сучасників, Сапфо була невисокого зросту, дуже смаглява, з живими блискучими очима і довгими темними локонами уздовж щік.
Через політичні обставини приблизно в 17-літньому віці Сапфо з братами – Хараксом, Ларіхом й Еврігом – довелося тікати з острова на Сицилію, тому що почалися переслідування проти аристократів, замішаних у замаху на тирана Мірсіла. Лише в 595 р. до н. е., коли Сапфо вже було тридцять, вона змогла повернутися на Лесбос і оселитися, як і раніше, в Мітіліні. Відомо, що вона заснувала школу риторики, присвячену Афродіті, слухачками якої були молоді знатні дівчата. Їх Сапфо навчала музики, танців і віршуванню на еолійському діалекті. Приміщення, де зустрічалися жінки, сама Сапфо іменувала “Домом Муз”.
Подруги й учениці Сапфо постійно обмінювалися складеними віршованими рядками. Знайомства, весілля, спілкування між подругами, взаємні жіночі потяги і захоплення, суперництво, ревнощі, розлука – усе це знаходило своє місце в ліриці Сапфо і її учениць. Близька до фолклору лірика Сапфо рідко виходила за межі суто жіночих переживань, однак переживання ці були виражені поетесою з надзвичайною простотою і яскравістю.
На одній із фресок невідомий художник відтворив прекрасну жительку Помпеї. Дівчина зображена в момент творчого натхнення. Ще хвилина, друга – і на тонкій восковій поверхні дощечки з’являться нові віршовані рядки. Обличчя поетеси одухотворене, в очах світиться думка.
Говорять, що саме такою була Сапфо.
Одні легенди показують Сапфо холодною і неприступною, інші, навпаки, малюють її ідеалом гармонійної особистості. На її честь чеканили монети, на яких вона зображена з лірою в руках. Платон назвав поетесу “десятою музою”. Вірші Сапфо вплинули на творчість Сократа, Горація.
Страбон іменував її “чудом” і стверджував, що “дарма шукати у всьому плині історії жінку, яка у поезії могла б витримати хоча б приблизне порівняння із Сапфо”. У стародавні часи поетичні твори Сапфо становили дев’ять книг, серед яких були гімни, весільні пісні (епіталами), пісні любовні й елегії. З усього масиву творчості Сапфо до нас дійшли, крім численних уривків, тільки дві цілі поезії, які в оригіналі написані так званою “сапфічною строфою”, особливою формою чергування наголошених і ненаголошених складів, яка в римській літературі увійшла в ужиток особливо після Горація.
Існувала легенда, що Сапфо наче вийшла заміж і народила дочку Клеїс. Але доля була до неї жорстока: з невідомих причин і чоловік, і дитина Сапфо прожили недовго, а сама Сапфо покінчила із собою близько 572 р. до н. е., кинувшись у море зі скелі на острові Левкадія).
III. Закріплення вивченого.
– Зачитайте епіграфи до уроку. Чи погоджуєтеся ви з Ліною Костенко? Чому?
Прокоментуйте свою відповідь.
IV. Підбиття підсумків.
V. Домашнє завдання.
Вивчіть напам’ять пісню “Засвіт встали козаченьки” (обов’язково). Намалюйте живописний чи створіть уявний словесний портрет Марусі Чурай (На вибір учнів).
(Довідка. І досі точаться суперечки, якою Маруся Чурай була на вигляд. Живописні зображення піснярки до нас не дійшли. Є лише кілька її словесних портретів, але вони дуже різняться між собою. Кажуть, що Маруся мала гарні риси обличчя, темні очі, довгу, нижче пояса косу, була стрункою.
Ліна Костенко, описуючи Марусю Чурай в однойменному творі, звертає нашу увагу на “голівку точену”, на “плечі” і на “гордий обрис чистого чола”, а також стверджує, що Маруся “на матір схожа, тільки трохи вища, ті ж самі очі, і така ж коса”.
Струнку дівочу постать в довгому вбранні босу, з віночком у руці, із зажурено схиленою головою являє собою і пам’ятник Марусі Чурай, встановлений у Полтаві 15 квітня 2006 року).
*Ференц (Франц) Ліст (22.10.1811-31.07.1886) – композитор, піаніст, педагог, диригент, публіцист, один із найвидатніших представників музичного романтизму, засновник угорської композиторської школи. Під час гастролей до Російської імперії Ф. Ліст дав концерти у багатьох українських містах: у Києві, Чернівцях, Єлисаветграді, Житомирі, Бердичеві, Кременчуці, Львові, Одесі, Миколаєві. У Києві в лютому 1847 року він познайомився з Кароліною Вітгенштейн, дружба з якою триватиме довгі роки. Кароліна мала маєток на Поділлі, у Воронівцях, де гостював композитор.
Саме тут на теми українських народних пісень “Ой не ходи, Грицю” та “Віють вітри, віють буйні” Ліст написав п’єси для фортепіано “Українська балада” і “Думка”, які увійшли до створеного у 1847-1848 роках циклу “Колоски Воронівець”.
Додаток до уроку 6
Історія життя Марусі Чурай у її піснях
1. Зовнішність Марусі та Гриця, перші почуття.
Відомо, що ім’я “Маруся” згадується лише в двох піснях: “Засвіт встали козаченьки”, “Прилетіла зозуленька”. Ім’я “Гриць” – також у двох піснях: “Грицю, Грицю, до роботи”, “Ой не ходи, Грицю…”
Першу пісню про Гриця можна вважати взагалі однією з ранніх (як і “Зелененький барвіночку”), бо вона жартівлива, безжурна, цілком відповідає станові закоханої дівчини, коли все ще так добре.
Про вроду Марусі свідчать рядки пісень: “Жаль моєї уродоньки, високого росту”; “Дивилися карі очі, звідки милий іде”, “Змалювала біле личко і чорнії брови”; “Інша дівчина – чорнобривая”. Піснярка вдається тут до традиційних народнопісенних засобів. А ось портрет коханого в пісні “Ой Боже ж мій, Боже…”, сповнений живого авторства:
Коли б же я знала, маляра б найняла,
Його біле личко та й намалювала,
Карі оченята, котрі я любила,
Його русі кудрі я б позолотила.
2. Війна 1648 року і розлука.
До цього періоду відносяться пісні: “В огорожі хмелинонька”, “Засвіт встали козаченьки”, “Хилилися густі лози”, “Віють вітри, віють буйні”, “Чому не гудуть буйні вітри”, “В кінці греблі шумлять верби”.
У цих піснях образ “буйних вітрів” – данина фольклорній традиції символів. Скільки особистого вкладається в це узагальнення: гине надія на щасливе життя, бо жодної звістки про коханого немає. Однак ця туга світла, не розпачлива, як у пізніших творах, що оспівують зраду коханого і справжню безнадію.
3. Повернення Гриця. Віддане кохання Марусі Чурай.
Серед пісень цього спрямування варто назвати “Над моєю хатиною”, “На городі верба рясна”, “Чого вода каламутна”. Саме в цих піснях по-справжньому проявляється горда й ніжна вдача Марусі:
Судіть, судіть, воріженьки, –
Судила б вас трясця,
А моєму миленькому,
Пошли, Боже, щастя. Пошли,
Боже, йому щастя,
Ще й добру годину,
Що він мене пригортає,
Як малу дитину.
***
Над моєю хатиною
Чорна хмара стала,
А на мене, молодую,
Поговір та слава!
Ой я тую чорну хмару
Крилом розмахаю,
Перебуду той поговір,
Перебуду славу…
Ой не піде дрібен дощик
Без тучі, без грому,
Ой не вийде дівка заміж
Та й без поговору.
Настучиться, нагримиться, –
Дрібен дощик піде,
Насудяться воріженьки –
Дівка заміж піде…
4. Зрада Гриця.
Найбільше пісень Маруся Чурай склала про розлуку і самотність. У її серці довго теплилося наївне сподіване щастя з милим (“Котилися вози з гори”, “Стелися, стелися, зелений гороше”), але вже в пісні “Ой Боже ж мій, Боже, милий покидає” звучать виразні мотиви розпачу, розчарування, перший натяк на самогубство як єдиний порятунок. Усі відтінки переживання гордої натури, приниженої зрадою, знайшли відображення в довершених у своїй простоті художніх засобах. У пісні “Чи ти, милий, пилом припав” Маруся кидає сміливий виклик-вирок слабкодухому Грицеві та його корисливій матері за зламане кохання. І водночас шкодує, що Гриць втратив можливість бути щасливим, не оцінивши глибини її почуття:
Найдеш собі дівчиноньку
З чорними бровами,
Та не знайдеш собі правди,
Що була між нами.
5. Злочин Марусі Чурай.
Варто зазначити, що отруєння Гриця – то, власне, не єдиний злочин Марусі. Спочатку, як свідчать пісні й легенди, вона намагалася сама піти зі світу. У піснях “Летить галка через балку”, “Болить моя головонька”, “Шумить-гуде дібровонька” йдеться про невдалу спробу втопитися, а в пісні “Сидить голуб на березі” – про задум отруїтись.
Маруся настільки щира й безкорислива в коханні, що навіть покинута бажає Грицю лише щастя. Ні, вона не прощає коханому зради, а свідомо приносить себе в жертву.
Останньою піснею Марусі вважається “Ой не ходи, Грицю…”, бо, очевидно, більше вона не складала пісень – її зранена душа не могла вже співати (За О. Криворучко).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)