Мій улюблений вірш Максима Рильського
Максим Рильський починав своє творче життя у складний час. Поразка першої російської революції, економічні труднощі в країні, глибоке соціальне розшарування, назрівання нових політичних потрясінь – все це викликало до життя нігілізм і зневіру у світлі поривання, любов, дружбу. Митці включалися в літературну боротьбу, і молодому поетові важко було розібратися в політичних подіях і уникнути різних ідейних впливів. Він зробив єдине, що міг зробити у тій ситуації: поринув у світ краси, природи, любові.
Зовсім юний, він писав про те, що відчував,
Чую, як співають золотії струни, як піняться весняні потоки, як вогко вистукують про кохання краплі дощу по шибках. У поезіях молодого Рильського все різнокольорове: дощ блакитний, птахи
Це один із чудових зразків любовної лірики, де поет оспівує кохання – поезію і сонце життя. Вірш схожий на народну пісню, в якій ідеться:
Не всі ж тії та сади цвітуть, Що зарання розвиваються, Не всі ж тії та вінчаються,
Що любляться та кохаються.
Якось у житті так виходить, що перше кохання завжди залишається в пам’яті на все життя, але не кожному щастить прожити своє життя з тією, яку покохало серце на зорі юності. Рильський у творі “Яблука доспіли” проводить паралель між явищами природи і людського життя. Любов і розлука нагадують розквіт і згасання в природі: “Яблука доспіли, яблука червоні!” бувають тільки восени, яка аж ніяк не є символом розквіту кохання.
Молоді люди розлучаються і, швидше за все, назавжди. Останній поцілунок, останні обійми – і закохані більше ніколи не зустрінуться. Не хочеться вірити, що таке сильне почуття просто згасло. Ні! І я малюю собі романтичну історію. Хлопець не з власної волі покидає кохану.
Він іде захищати рідну землю від ворогів. Прекрасний, мужній чоловік держить у руці тендітну руку дівчини, яка проводжає його на війну. Вони йдуть садом, і червоні яблука падають їм під ноги.
Ось попереду вже видніється поле, до якого проведе воїна дівчина. Вони не знають, чи зустрінуться ще коли, чи повернеться він живий-здоровий до коханої. Передчуття розлуки тривожить серця закоханих, навіває їм сумний настрій, а пейзажна картина осені відтіняє біль розлуки:
Гей, поля жовтіють, і синіє небо, Плугатар у полі ледве маячить… Поцілуй востаннє, обніми востаннє;
Вміє розставатись той, хто вмів любить.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)