Микола Куліш – Мина Мазайло (АНАЛІЗ)

Аналіз твору

Миколи Куліша “Мина Мазайло”

1929 р.

Літературний рід : драма.

Жанр : сатирична комедія.

Тема : зображення українізації й міщанства в Україні у 20-і роки XX ст. Головна ідея: засудження міщанства, національної упередженості й зверхності.

Головні дійові особи : родина Мазайла – Мина Мазайло, його діти Рина й Мокій, дружина Килина (Мазайлиха); дядько Тарас, тьотя Мотя, Уля.

Сюжет : харківський службовець “Донвугілля” Мина Мазайло (колишній українець) у своєму прізвищі вбачає головну причину своїх життєвих

і службових поразок, тому й вирішив змінити його на “більш благородне” – російське Мазєнін. Мина наймає вчительку “правильних проізношеній”, яка вчить його грамотно говорити “по-руському”. Син головного героя, навпаки, прихильник української мови і взагалі всього українського. Мина від цього страждає.

Не підтримує позиції Мини й національно свідомий дядько Тарас, який дуже схожий на запорожця. На боці Мини – дружина, дочка Рина й терміново викликана телеграмою родичка з Курська тьотя Мотя. Кульмінаційним моментом у творі стає звільнення Мини Ма-зайла-Мазєніна з посади за “систематичний

опір українізації”.

Літературознавці про твір. Питання мови, точніше, ставлення до неї персонажів, узято за основу конфлікту, що розгортається в комедії у формі дискусій, які породжують комічні ситуації, визначають основні сюжетні лінії (Мина-Мокій, Уля-Мокій, тьотя Мотя-дядько Тарас та ін.). Вдало дібрані мовні засоби допомагають авторові яскравіше індивідуалізувати характери комедійних персонажів, виявити малоросійську меншовартість і духовну порожнечу українського міщанства.

Незважаючи на певну однобічність при змалюванні драматичних характерів і помітну авторську налаштованість на відповідну ідею, образи комедії “Мина Мазайло” відображали правду життя, те типове й суттєве, що характеризувало тогочасне суспільство. Наприклад, національний нігілізм, як домінуюча риса характеру частини персонажів, розкриває і становить суть малоросійства, є підгрунтям ідей великодержавного шовінізму.

Характери комедії виписані майстерно, поведінка героїв, їхні репліки психологічно вмотивовані. Головна постать у творі – Мина Мазайло, який уособлює духовну порожнечу й малоросійську меншовартість міщан. Його намір зректися свого прізвища породжує низку сюжетних колізій.

Мина цурається свого українського прізвища, мови, культури; готовий убити рідного сина, щоб той не завадив здійснити задумане: “Заставлю! Виб’ю з голови дур український! А як ні – то через труп переступлю.

Через труп!..” На його думку, українізація принижує, робить з нього другосортну людину: “Серцем передчуваю, що українізація – це спосіб робити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади”. Досить влучну характеристику Мині дав син Мокій, назвавши його “валуєвським асистентом”.

Чи не найколоритніша постать у творі – Мотрона Розторгуєва з Курська… Уже перша її репліка викликає і гіркий сміх, і тривогу за долю рідної мови. Приїхавши на українську землю, вона була вражена не-чуваним, як їй здалося, зухвальством українців: “Тільки що під’їхали до вокзалу, дивлюсь – отакими великими літерами: “Харків”.

Дивлюсь – не “Харьков”, а “Харків”! Нащо, питаюсь, навіщо ви нам іспортілі город?”

Згущуючи фарби, автор удається до нещадної сатири, гротеску та влучного шаржування. Абсурдні твердження Розторгуєвої, що “українська мова – то австріяцька видумка”, як і вся її поведінка (“Л тьотя ходила Наполеоном і думала”) допомагають не лише розвінчати негативні явища, а й загострити проблему.

Полярний до шовіністок образ дядька Тараса з Києва. Це національно свідомий українець, який гаряче вболіває за рідну мову, ревниво обстоює її самобутність, бореться за збереження національного кореня, козацького духу.

Головним опонентом войовничого міщанства змальовано в комедії Мо-кія. Він активно дискутує з тими, хто чинить опір українізації, рішуче розвінчує ідеї російського шовінізму, які намагається утвердити у своїй родині Мина Мазайло. Мокій не лише не хоче міняти прізвища, а й уважає, що до нього треба додати колись втрачену частину “Квач” (Мазайло-Квач). Хлопець гаряче пропагує красу рідної мови, демонструє глибокі знання не тільки з філології, а й з етнографії, антропології, історії (Г.

Семенюк).

Юрій Лавріненко зазначає, що в п’єсі діють лише негативні персонажі: “Персонажі схоплені в таких найсуттєвіших і оголених рисах, що цілий ряд типів остався в пам’яті глядача, немов маски старого вертепного українського театру чи commedia dell’arte”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Микола Куліш – Мина Мазайло (АНАЛІЗ)