Мої враження від подорожі


Дорога в Суханово проходить повз маловідомий архітектурний ансамбль XVII – XIX століть – колишньої Єкатерининської пустелі. Початок цієї обителі було покладено в 1658 р. царем Олексієм Михайловичем, що, полюючи в тутешніх лісах, довідався про народження дочки, що нарік Катериною. Никольскую церква, палати, огорожу келії й “усяку кам’яну справу” будував видний московський зодчий Іван Коник – автор таких відомих споруджень, як церква Григорія Неокесарийского й Покровський собор в Ізмайлові.

У другій половині XVIII століття в монастирі

велися значні роботи: був споруджений Єкатерининський собор, а пізніше, в 1800-х рр., піднялася надвратная дзвіниця із церквою Дмитра. Ворота під дзвіницею закладені. Обійшовши монастир, можна вийти на путівця, що веде в Суханово (близько 1,5 км) .

Дорога впирається в огорожу будинку Творчості. Тут вона звертає й по дузі веде повз будови колишнього кінного двору до службових корпусів і так званим “будинкам для приїжджаючих” .

Виникнення садиби відносять до кінця XVII століття. Тоді Суханово було подаровано одному з діяльних прихильників Петра I, бояринові Т. Н. Стрешневу. Потім садиба належала скарбниці

й була подарована іншому сподвижникові Петра, обер-прокуророві И. И. Дмитриеву-Мамонову, що женився пізніше на племінниці пануючи – царівні Парасці Иоанновне.

З 1804 р. садиба перейшла до князів Волконським і перебувала в їхньому володінні до 1917 р. Багато садибних будівель були перебудовані або зведені заново стараннями дочки Мельгунова Е. А. Волконській і її племінника Л. М. Волконського. Останній був начальником Головного штабу Олександра I, а при Миколі I був призначений міністром двору. Л. М. Волконський, що неодноразово приїжджав з Петербурга в Суханово, залучив до проектування садиби видатних росіян архітекторів

В 1820-х рр. були побудовані у формах псевдоготики – з башточками й зубцями – службові корпуси, а в 1830-х з’явилися й “будинку для приїжджаючих” у класичному стилі. доріжка, Що Йде повз них, спускається в яр і веде до греблі ставка, утвореного на річці Гвоздне.

Парковий фасад будинку прикрашає шестиколонний портик. Звідси відкривається гарний вид на Село на високому протилежному березі. Одна з тінистих алей веде до альтанки на високому березі – “Храму Венери” . Далі алея приводить до аркового моста, перекиненому через яр.

Під мостом іде доріжка на греблю. Перейшовши яр, треба направитися до самому, мабуть, цікавому спорудженню Суханова – мавзолею. На шляху до нього не можна пройти повз бронзову скульптуру дівчини з розбитим глечиком – копії з відомої скульптури П. П. Соколова, що перебуває в Царскосельском паренню й воспетой А. С. Пушкіним

Сухановский мавзолей побудований в 1813 р. над склепом, у якому був похований чоловік Е. А. Волконській князь Д. П. Волконський, що помер від ран, отриманих в 1812 р. Спорудження являє собою ротонду. Колись це була церква Дмитра Ростовського. Зі сходу її прикрасив строгий доричний портик. На сходах установлені два чавунних жертовники в стилі ампір.

Спочатку церква поєднувалася напівциркульною відкритою колонадою з невеликими флігелями й дзвіницею. Не дуже давно виявлений проект цього спорудження, що дозволив, нарешті, уточнити ім’я зодчого. Їм є архітектор В. П. Стасов, автор знаменитих Павловских казарм на Марсовому полі, тріумфальних арок Впетербурге.



Мої враження від подорожі